Гідна «Зміна»

Як не намагається сенатор Маккейн дати нашим західним партнерам підбадьорюючого стусана, старенька матінка Європа — досі у стані напівсну. Тобто Україні вона співчуває — це факт. Але співчуває якось пасивно. Можливо, останні події все ж спрацюють як будильник, адже філія донецького сепаратизму тепер відкрита у… Польщі.

Якщо «Моторолу» схрестити з Царьовим…

Польська Rzeczpospolita повідомляє про те, що на території республіки створено нову політичну партію «Зміна». Назва новоутворення говорить, власне, саме за себе: декому в Польщі вельми закортіло змін — курсу на зближення з Росією та закріплення «антиамериканського напрямку». Один з «батьків» «Зміни» — такий собі Матеуш Піскорський, котрий відпрацьовує кошти Кремля у «Європейському центрі аналізу геополітики» і як президент останнього відвідує ефіри пропагандистського каналу Russia Today, де просторікує про дії мудрого Путіна.

Чим іще відомий Піскорський? У Сеймі Польщі він представляв фракцію «Самооборона». Samoobrona Rzeczpospolitej Polskiej — це польський аналог російської ЛДПР як по ідеології, так і за рівнем скандальності. Піскорський — єдиний в Європі депутат-скінхед, ідеолог «бритоголового» руху північної Польщі, видавець нацистського журналу «Одалан». У своїй країні має імідж запеклого расиста і антисеміта. У 2000 році в газеті «Я — росіянин» він, зокрема, писав, що «біла Польща повинна бути разом з білою Росією», оскільки «те, що зараз відбувається між Польщею і Німеччиною, — це приховане німецьке економічне вторгнення, по суті — жидівський спосіб проникнення». На своєму сайті «Білий світ» Піскорський звіддавна закликав до «повернення» Криму Росії.

Піскорський також очолює у Польщі міжнародний євразійський рух. Його найближчими соратниками в Росії є євразійці Дугіна. У своїй статті «Новий слов’янський націоналізм у Польщі» Піскорський писав наступне: «Після серії зустрічей і ділових контактів між польськими та російськими націоналістами активісти більшості правих організацій Польщі дійшли висновку, що єдиною розумною альтернативою для слов’янської співдружності є співпраця з Росією. Ці люди, які мають певний вплив у більш великих і впливових партіях, готові розвивати розпочате співробітництво в майбутньому на більш високому рівні».

У лютому 2010-го, якраз після обрання Президентом України Віктора Януковича, Піскорський скерував до Польського національного суду позов, основною вимогою якого було визнання Романа Шухевича та Степана Бандери нацистськими злочинцями, винними в масових вбивствах більше 200 тисяч польських громадян у період 1941—45 років. Автор позову зазначав, що йому сподобалось, як швидко український суд ухвалив рішення щодо визнання Голодомору геноцидом української нації, тож він розраховує на таку ж оперативність польського суду. Знущаючись і над українцями, і над поляками, Піскорський заявляв про те, що такий судовий прецедент посприяє «зміцненню польсько-українських відносин, оскільки внесе юридичну визначеність у смутні моменти спільної польсько-української історії».

У липні 2011 року самопроголошений президент Осетії Едуард Кокойти нагородив Матеуша Піскорського медаллю «В ознаменування 20-річчя Республіки Південна Осетія». У грудні 2005 року він брав участь у «спостереженнях» за виборами в Придністров’ї, визнавши їх «демократичними».

Вибори — це взагалі улюблена «фішка» Піскорського. У 2014-му він подався у спостерігачі на так званий кримський референдум, а восени минулого року — на вибори у «ДНР» / «ЛНР». І, звісно, ані у першому, ані у другому випадку не помітив жодних порушень законодавства.

Компанію Піскорському по розбудові «Зміни» складає історик і публіцист Яцек Камінський. Такий собі турист-комуніст, який регулярно здійснює поїздки на Донбас і підтримує риторику Кремля щодо «фашистської хунти» в Києві. Є відео, де він говорить про те, що проти «карателів» бореться і комуністична спільнота України, яка після Майдану опинилася поза законом. А ще Камінський — один з керівних персон у «Антифашистському комітеті країн СНД і Балтії».

Рух цей, як сказано у його статутних документах, «виступає проти прирівнювання злочинів нацизму і комунізму» і звинувачує владу країн Балтії у «перегляді історії, поширенні ідеології неофашизму, екстремізму і ксенофобії, націлених на руйнування загальноєвропейських цінностей». Як зустрілися ці дві «самотності» — «лівак» Камінський та ультраправий Піскорський — сказати тяжко. Та вільноконвертована валюта від Москви творить дива: тепер два ідеологічні супротивники разом вкорінюватимуть ідеї «ДНР» / «ЛНР» на східноєвропейському ґрунті.

Наступна — Балтія?

Те, що Росія почала промивку мізків у Польщі, не є дивним. Уся східна Європа, увесь колишній підрадянський простір у зоні ризику. Але чи не найбільша небезпека загрожує нині Балтії. Проблема російської діаспори та її шкідливого впливу гостро стоїть у всіх трьох прибалтійських країнах. Процент російськомовного населення в них наближається до 15 відсотків. Особливо складна ситуація в естонській Нарві — цьому прибалтійському Донбасі.

Природно, що тамтешнє російськомовне населення віддає перевагу російським же каналам, а відтак й засвоює їхню маячню. У Латвії із цим вирішено боротися на державному рівні: по-перше, шляхом обмеження віщання «пропагандистських каналів» РФ, а по-друге — в якості певного компромісу — шляхом розширення російськомовної редакції державного телебачення. Про діяльність агентів ФСБ у Балтії не так давно писала The Guardian. Видання стверджує: окрім уже знайомого по Криму педалювання теми мовних утисків, вони займаються підкупом місцевих політиків і постачанням контрабанди.

Якщо раніше прибалтійські держави вважались панікерами, які нібито перебільшували російську загрозу, то тепер такі оцінки повністю нівельовані. «Ми, естонці, не вважали, що двадцять років тому історія (з російською окупацією) завершилася», — каже заступник міністра оборони Естонії Свен Сакков. «Війна в Грузії в 2008 році стала певним дзвінком будильника, але в більшості країн Європи натиснули кнопку повтору», — додає він. Сакков називає нинішню ситуацію в Європі «зміною клімату, а не просто поганою погодою».

Він нагадує, що Естонія вже відповіла на російську загрозу і попросила НАТО розмістити на її території війська та техніку на постійній основі. Звичайні естонці відреагували на ситуацію та стали новобранцями в добровільній «Лізі Оборони», яка тепер нараховує 14,5 тисячі «військових за сумісництвом».

Однак і Росія теж відповіла «алаверди»: використавши всі ті самі методи пропаганди та психологічної війни, що передували нападу Росії на Україну та Грузію, Кремль перейшов до прямої демонстрації своєї військової міці. Віднедавна у Калінінградській області з’явилися російські протиракетні комплекси «Іскандер», там же 5-10 грудня 2014 року було проведено й масштабні навчання, що вже викликало неабияке занепокоєння Сполучених Штатів.

Дивлячись на сусідню Балтію, Польщі вартує навчитись вчасно розшифровувати сигнали небезпеки. Розкачати ситуацію у будь-якій країні — навіть доти цілком благополучній та єдиній — справа не складна. Наразі складно сказати, у яке конкретно русло скерують свою діяльність Піскорський та Камінський. Але їм, можливо, закортить за прикладом своїх друзів з Донбасу створити таку собі «Сілезьку народну республіку»? Тим паче, що у 2008-му рух за автономію Сілезії вже мав місце. Чому б, власне, і ні? Зміни є зміни…