Шевченкові рекорди

Священна книга для українців

Як не дивно, ще на початках ХХ століття в Галичині, котра тоді входила до складу Австро-Угорщини, україномовне населення обожнювало Тараса Шевченка, напевне, значно більше, ніж у Наддніпрянській Україні. За спогадами сучасників, тоді навіть у хатах найбідніших прикарпатських селян біля молитовника лежав «Кобзар», а на стіні висів портрет його автора поруч з іконою Ісуса Христа. Вочевидь для мешканців Галичини, котрі перебували під тиском іншої цивілізаційної культури, уособлюваної Віднем і Варшавою, зрозуміла і близька Шевченкова поезія, як ні що інше, найміцніше пов’язувала з братами-українцями по той бік Збручу. «Як на мене, то в безмежній любові галичан до Тараса Шевченка можна знайти і суто людське пояснення, — ділиться міркуваннями з «УМ» голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Михайло Косило. — Важка доля поета — від народження до смерті — і його геніальність, помножена на виняткову простоту, з одного боку викликали співчуття, а з іншого — захоплення. І це в їхніх очах возвеличило Кобзаря до захмарних висот».

На урочистостях, що відбулися в покутському містечку Снятин 10 травня 1914-го з нагоди 100-річчя від дня народження Шевченка, письменник і громадський діяч Василь Стефаник із властивою йому експресією пояснив, чому «Кобзар» — священна книга для українців. Він, зокрема, сказав: «Коли великі люди дають зміст життя народові, то Тарас Шевченко дав його українцям. Читайте Шевченка і там відкриється вам надзвичайне — історія і душа українського народу. І доки наш нарід за своє визволення боротиметься, доти той син кріпацький дивовижно стоятиме перед очима вашими, ваших дітей, внуків і правнуків. Там для всіх мільйонів українського народу є велика книга мудрості, книга любові до України».

Уродженець далеких Моринців насправді став для галичан кількох поколінь культовим поетом, якому на ментальному рівні засвідчували любов і шану. Напевне, тому в Галичині зосереджена ледь не половина з понад 1250 монументальних об’єктів, споруджених на честь Кобзаря в цілій Україні. І це при тому, що з трьох галицьких областей — Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської — Тарас Григорович побував лише в останній. Як учасник Київської археографічної експедиції він ступив на землю Тернопілля у жовтні 1846 року, відвідавши Почаїв, Вишнівці та Кременець.

Де постав монументальний «первісток»?

До Книги рекордів України прикарпатська скульптурна Шевченкіана потрапила передусім завдяки старанням двох відомих тутешніх краєзнавців — Михайла Косила та Богдана Гавриліва, котрі підготували і в 2014-му видали ілюстрований довідник «Пам’ятники Кобзареві на Прикарпатті». Майже півтора року знадобилося пошуковцям для того, аби зібрати фотографії всіх монументів, з’ясувати час їх відкриття і по можливості — авторів.

«Окрім першості щодо кількості пам’ятників та території однієї області, маємо достатньо підстав, аби припустити, що й перший монументальний об’єкт, присвячений Шевченкові (крім, звісно, надгробного хреста на могилі поета в Каневі), також з’явився на Прикарпатті. Хоча прийнято вважати, що перший бюст Шевченка роботи скульптора Беклемішева було встановлено на обійсті просвітительки Христини Алчевської у Харкові в 1899 році, та на той час уже існував пам’ятний знак Кобзареві на Сокільській скелі поблизу села Тюдів Косівського району. Дехто з дослідників навіть висуває версію, що з’явився він ще в 1862 році, тобто до першої річниці смерті поета. Проте, за письмовими свідченнями, зібраними авторитетним ученим, професором Володимиром Полєком, пам’ятний знак-обеліск у вигляді білої колони з викарбуваними на ньому словами «Схаменіться! Будьте люди…» був споруджений над Черемошем у проміжку між 1896 і 1899 роками», — пояснює Михайло Косило.

На жаль, цей монументальний «первісток», принаймні в межах Галичини, був зруйнований під час Першої світової війни. На його місці незадовго до проголошення незалежності України, 11 листопада 1990-го, відбулося урочисте відкриття виготовленої з кованої міді постаті Кобзаря на постаменті.

У розташованому в передмісті сучасного Івано-Франківська селі Вовчинець місцеві майстри в 1911 році вимурували з колотого каменю обеліск, також один із перших у Галичині, котрий за формою нагадував канівську могилу поета. У нього був умонтований мармуровий барельєф Кобзаря і викарбовано слова «В 50 річницю смерти Тараса Шевченка. 1861—1911). Пам’ятник вінчав хрест, який спиляли прибулі зі сходу поплічники Сталіна. Ще раніше на ньому залишила шрами Перша світова війна та польські шовіністи, проте жителі села спільними зусиллями щоразу відновлювали його як символ непохитності українського духу.

Ідеологічні сутички довкола постаменту

Як відомо, комуністична пропаганда активно використовувала постать Тараса Шевченка для «проштовхування» соціалістичних ідей та атеїзму в голови радянських людей. Водночас компартійні кадри і спецслужби пильно відстежували будь-які прояви національних почуттів українців, навіяних його творчістю. Ініціатори вшанування Кобзаря, котрі не мали на це індульгенції райкомів та обкомів КПУ, відразу потрапляли під пильний нагляд КДБ. Кілька таких резонансних фактів зафіксовано й на Івано-Франківщині.

Один із них — встановлення в гуцульському селі Шешори бюста Кобзаря роботи відомого київського скульптора Івана Гончара влітку 1965 року. Ця подія викликала широкий політичний розголос і, за словами В’ячеслава Чорновола, стала першою відкритою акцією проти тоталітарного комуністичного режиму після розгрому УПА. «Компартійне керівництво Косівського району всіляко перешкоджало народній ініціативі, посилаючись на те, що немає постанови ЦК про спорудження пам’ятника, а отже, й дозволу на його відкриття, — розповідає кандидат історичних наук Богдан Гаврилів. — Щоб зірвати свято, міліція перекрила всі дороги до гірських Шешорів, та все ж тисячі людей з інших населених пунктів пробралися в село партизанськими стежками. Півсотні міліціонерів узяли в облогу пам’ятник. На деякій відстані від нього відбувся мітинг, на якому виступив В’ячеслав Чорновіл, різко засудивши антинародні дії комуністичної влади і радянської системи. Тоді він уникнув арешту лише завдяки захисту тисяч учасників несанкціонованого зібрання. Формальне відкриття пам’ятника, більше схоже на фарс, відбулося наступної неділі, 15 серпня, в суто радянському стилі — з портретами Леніна, членів політбюро та іншою комуністичною символікою».

У роки незалежності України на Прикарпатті переважно за благодійні кошти встановлено понад сто пам’ятників Шевченку, виготовлених на високому мистецькому рівні з якісних матеріалів. І їхнє відкриття часто збiгалося з важливими подіями в житті краю, а то й цілої держави. Приміром, на знак солідарності з українцями, котрі нині захищають свої східні землі від російської окупації, рідному селу Острівець Городенківського району подарував власноруч виготовлений бюст Кобзаря відомий скульптор Микола Янчак. Він — член спілки художників Росії, почесний член Національної Академії художників України, переможець конкурсу на спорудження пам’ятника всесвітньо відомому музикантові Мстиславу Ростроповичу — нині мешкає у Західному Сибіру, проте думками і душею зі своїми земляками. Відкриття виготовленого Миколою Янчаком бюста Шевченка в Острівці 19 жовтня минулого року завершило чинну скульптурну Шевченкіану на Прикарпатті. На черзі — нові цікаві проекти, зокрема спорудження величного пам’ятника у древньому місті Рогатин, столиці Опілля.