Або їжа, або світло

Нацбанк порадував: «комуналка» зросте іще. Та навіть підвищення ціни на газ (майже в три рази) є не таким страшним, як зростання на 66% вартості опалення. Це якщо говорити про багатоквартирні будинки, куди тепло подається централізовано. Опалення квартири «у сезон», навіть при наявності домових лічильників, є дуже й дуже дорогим задоволенням. Тож готуватися слід до найгіршого: підвищення тарифів на послуги ЖКГ цього року пройде в два етапи.

Перший етап розпочнеться з 1 квітня, другий припаде на 1 листопада. Перше підвищення не так болісно вдарить по кишені, як друге, адже саме в другому закладені ціни з урахуванням опалювального сезону. Пораховано, що за 1-кімнатну квартиру площею до 30 квадратних метрів доведеться платити 640 грн., за двокімнатну — 1139 грн., трикімнатна потягне вже на 1570, а приватний будинок площею до 100 «квадратів» обходитиметься у 1660 грн. щомісячно.

Прем’єр Арсеній Яценюк запевняє: уряд виділить 12,5 мільярда гривень на виплату компенсацій. Але проблема в тому, що в Україні далеко не кожна родина, яка дійсно потребує дотацій, може оформити субсидію. Досить мати стару хату у селі, оформлену на когось iз членів сім’ї, — і допомога від держави вже не світить. Байдуже, що з такої нерухомості — ані прибутку, ані користі, у подібних нюансах ніхто не розбиратиметься. Якщо є дачна садиба або старе авто, або батьківська спадщина — право на дотації від держави втрачається.

Згідно зi статистикою, протягом опалювального сезону 2013-2014 років субсидію на оплату комунальних послуг отримали лише 7,5% від загальної кількості родин в Україні. Мінсоцполітики стверджує: у державному бюджеті-2014 на житлові субсидії, компенсації та пільги було виділено 8,3 млрд. грн., але протягом січня-жовтня використано лише 1 млрд. грн. Так само може бути і з обіцяними главою уряду 12,5 мільярдами — левова частка суми повернеться до бюджету. Ситуацію може врятувати тільки новий підхід до нарахування субсидій. Уряд обіцяє запровадити норму, за якою українці подаватимуть відомості про «чисту» зарплату, а не про суму, яку начисляє підприємство без відмінусовування з неї податків (така практика застосовується зараз). Якщо подібні зміни справді буде внесено, середньостатистична українська родина виходитиме вже на інші (нижчі) витрати.

Тепер щодо столичної специфіки. З бюджету Києва до бюджету країни продовжують iти чималі відрахування. Проте платоспроможність жителів столиці стрімко падає. Це означає, що й «Нафтогаз» (зокрема) не дорахується сотень тисяч, ба навіть мільйонів гривень через борги населення. Зараз дефіцит коштів «Нафтогазу» покривають за рахунок фінансової «доброти» МВФ. Але доброта ця не така велика, як діра у бюджеті компанії. Станом на кінець грудня 2014 року дефіцит бюджету «Нафтогазу» становив 103 мільярди гривень.

Після чергового підвищення тарифів у сфері ЖКГ (що є вимогою МВФ) потік коштів від громадян обміліє до вбогого джерельця, через що потреба віддати позику та звітувати про проведену стабілізацію виглядатиме великою проблемою. У грудні 2014-го платіжки з новими (підвищеними) цінами на опалення оплатили 80% київських сімей. І це при тому, що до підвищення тарифів кількість платників була майже стовідсотковою, але владцям закортіло випробувати, наскільки безрозмірні гаманці цих ста відсотків. Випробували. І виявили, що кожна п’ята київська родина пішла у глухий «ігнор».

У собівартості послуг з опалення 75% — це вартість газу. На початок лютого поточного року, за даними «Нафтогазу», сумарна прострочена заборгованість тепло-комунального господарства перевищила 16 мільярдів гривень — левову частку з цієї суми (90%) заборгували виробники теплової енергії та гарячої води, тобто, власне, комунальники. Внесок Києва у цей борг становить 350 мільйонів. Надії, що ця ситуація покращиться, немає.

Міська влада хоч і не веде перемовин на найвищому рівні з приводу собівартості газу, проте могла б зробити для містян бодай щось корисне. Наприклад, віднайти кошти для виплати «власних» столичних субсидій, не залежних від тих, що впроваджує Кабмін. Пом’якшити правила їх надання, підходячи до ситуації з розумною вибірковістю. Природне в такому разі питання — де взяти гроші? — не є таким, що не має відповіді. Гроші у міста є, їх просто вартує витрясти з кишень безчесних чиновників усіх категорій.

Пораховано, що лише через оборудки з паркувальним сервісом місто щорічно втрачає до 200 мільйонів гривень. Всі ці гроші осідають у тих, хто впроваджує «сірі» схеми обліку сплачених власниками авто коштів. Здавалося, що ситуацію має поліпшити нова концепція розвитку цієї сфери послуг, проте транспортна комісія Київради породила документ, котрий на 80% повторює той, що було затверджено минулого та позаминулого року.

А тим часом, поки столичні чиновники займаються банальним «списуванням» у «попередників», у Києві зростає кількість колекторських фірм. Їх уже у 4-5 разів більше, ніж торік. Щоправда, їхня діяльність поки що не націлена на злісних неплатників комунальних послуг. В зоні ризику знаходяться передусім власники оформлених кредитів, на яких банки «нацьковують» колекторів. Правоохоронці зауважують, що паралельно зі справжніми колекторами множаться й фальшиві. Себто аферисти, котрі видають себе за представників таких фірм. Юристи на всяк випадок радять: будь-який дзвінок від колектора краще відразу перенаправляти адвокатам — ті знають, як вести з ними мову. В разі чого найбільш завзятим можуть нагадати про кримінальну відповідальність, адже «вибивати» борги з громадян ніхто не має права — господарські суперечки вирішуються винятково через суд.