Витязі в урядовій шкурі

Будь-яку ідею можна знівелювати, надто фанатично віддаючись її втіленню. Намір української влади запросити до співпраці іноземних фахівців (мовляв, ті не такі корумповані) помалу стає темою для жартів і приводом для здивування. Соцмережі сміються: грузинам небезпечно нині виходити на вулицю — схоплять, посадять на потяг до Києва і там призначать міністром. Тим часом через найвідомішого в Україні грузина мало не вибухнув скандал — МЗС Грузії викликав для пояснень посла України Василя Цибенка: у Тбілісі вирішили поцікавитися, з якого дива колишній лідер Грузії, котрого на батьківщині заочно заарештували, отримав посаду голови Міжнародної ради реформ при Президентові України? І хоча Міжнародна рада реформ — не владний, а лише дорадчий орган, розгнівані грузини так розхвилювалися, що заявили: українським урядовцям також належить дати пояснення послу Грузії в Україні Міхаїлу Уклебі.

Шукай вітра в полі. Чи то пак у Києві

Можливо, грузинські колеги так би й не нервували, якби двоє зі списку працевлаштованих в Україні чиновників не значилися б у розшуку. Мова передусім про того ж таки Міхаїла Саакашвілі та колишнього міністра юстиції Грузії Зураба Адеішвілі. Обом інкримінують перевищення службових повноважень, тільки до звинувачень Саакашвілі додана також підозра в розбазарюванні державних коштів, а у випадку Адеішвілі йдеться ще й про «організацію нелюдського поводження з в’язнями», фальсифікацію доказів проти них тощо.

Зураба Адеішвілі шукає не тільки влада Грузії, його розшукує Інтерпол. Утiм в Україні він курирує роботу однієї з команд, що працює над створенням антикорупційного законодавства. «Я не можу пояснити грузинському народу, чому в дружньому нам українському уряді працює Зураб Адеішвілі, який розшукується по червоному циркуляру Інтерполу і який був одним із головних представників злочинного режиму, коли було засуджено 300 тисяч людей. Або Ека Згуладзе, заступник Вано Мерабішвілі (глава МВС Грузії в період 2005—2012 рр.), яка протягом багатьох років виправдовувала режим, що існував у Грузії», — заявляє прем’єр Грузії Іраклій Гарібашвілі. Свою думку Гарібашвілі доніс і до відома Президента Петра Порошенка, проте реакція українського очільника невідома. «Дуже шкода, що розшукувані нами та Інтерполом люди комфортно розташувалися в уряді України, це зашкодить як уряду України, так і її іміджу», — ще раз підкреслив Гарібашвілі.

Що ж стосується Саакашвілі, то його суд Тбілісі заочно заарештував ще 2 серпня 2014 року. У себе на батьківщині екс-президент виступає фігурантом трьох кримінальних проваджень. Не будемо наразі заглиблюватися у політичну складову відносин двох затятих опонентів — Саакашвілі та Маргвелашвілі, лише зауважимо, що за плечима у колишнього грузинського очільника доволі неоднозначний бекграунд. Можливо, так можна сказати про переважну більшість світових лідерів, хоча, з іншого боку, далеко не на кожне президентство припадає силовий розгін опозиційних мітингів. (Подібне мало місце в Грузії у 2007-му, коли тамтешні громадяни протестували проти політики Саакашвілі, котрий сам прийшов до влади в результаті Революції троянд. І хоча тоді Саакашвілі добровільно подав у відставку, він не відмовився від участі у дострокових президентських виборах. Результат останніх грузинський Центрвиборчком затвердив iз перевагою лише в один голос, відтак по країні знову прокотилася хвиля протестів).

Хай там як, а крапку в історії з Саакашвілі днями поставив чинний керманич Грузії — Георгій Маргвелашвілі, котрий заявив, що з розумінням ставиться до вибору Президента України. «Ми маємо розуміти, що говоримо про дружню нам націю — українців, котрі переживають дуже важкі дні і котрі є нашими союзниками», — заявив він.

Нью-Тбілісі

Саакашвілі та Адеішвілі — не єдині грузини, котрі осіли в українському уряді. Буквально позавчора Генеральний прокурор Віктор Шокін представив одного зі своїх нових заступників — ним став Давид Сакварелідзе, теж пов’язаний iз Саакашвілі, — колись Сакварелідзе представляв у суді інтереси екс-президента Грузії. А одним iз перших чиновників-іноземців в українському уряді став Олександр Квіташвілі, котрому дістався портфель міністра охорони здоров’я. У себе на батьківщині Квіташвілі також працював головою Мінздоров’я, але не дуже довго — біля двох років, а потім перекваліфікувався у ректори Тбіліського університету.

Теперішній спікер грузинського парламенту Давід Усупашвілі так прокоментував призначення Квіташвілі: він, звичайно ж, бажає Квіташвілі успіхів та реалізації в Україні тих своїх ідей, які в Грузії той реалізувати не зумів. Що стосується реформ, Усупашвілі зазначив, що в період, коли Олександр Квіташвілі був міністром охорони здоров’я, ніяких змін на краще ця галузь на собі не відчула.

І слід зазначити, що Усупашвілі у своєму скепсисі не самотній: правляча нині в Грузії парламентська коаліція теж не пригадує якихось рефом у виконанні Квіташвілі. Добре, що свого часу обійшлося без порушення проти нього криманільної справи — подейкують, що міністр був на волосині від такої можливості. Тепер йому, як новоспеченому українському громадянину, така небезпека більше не загрожує. Власне, медична реформа у Грузії пов’язана передусім з іменем покійного Кахи Бендукідзе. Серед його успiхiв вiдзначають новації, які призвели до зниження материнської і дитячої смертностi та зупинили епідемію туберкульозу. Але це вже — інша історія.

Компанію Квіташвілі складає і Ека Згуладзе — заступник міністра внутрішніх справ України. У 2005-му тоді 27-річна Згуладзе звільнила з лав грузинської міліції 120 тисяч працівників, причому тисяча з них відразу відправилась за ґрати, де корупмованих міліціянтів уже чекали 300 засуджених прокурорів, 50 суддів та 7 міністрів попереднього уряду. Відтак Згуладзе взялася за реформування ДАІ: іще 15 тисяч представників постової служби були змушені писати рапорти про відставку, але згодом такі радикальні дії нібито принесли плоди — довіра до грузинських «даішників» у місцевого населення зросла до 60%. Утiм теперішній грузинській владі реформи від Згуладзе не дуже смакують — у наведеній вище цитаті Іраклія Гарібашвілі прем’єр Грузії називає Згуладзе одним зі стовпів попереднього режиму.

Зі співвітчизників Згуладзе в Україні нині працює також Георгій Гецадзе — заступник міністра юстиції Павла Петренка, котрий (за словами Петренка) відповідатиме в Україні за антикорупційний напрям, а також за реформи в галузі реєстраційної та виконавчої служби. Загалом Мін’юст представляє грузинську складову уряду у концентрованому вигляді: там же трудиться і Джамбул Ебаноідзе, який на батьківщині працював у реєстраційній службі, а ще — Георгій Ціклаурі та Хатія Шелія (остання обійматиме керівну посаду в структурі виконавчої служби України, пообіцяв Петренко).

Оцінюючи потенціал своєї колишньої команди — а всі призначенці прийшли працювати в український уряд iз команди Саакашвілі, — екс-президент Грузії сказав таке: «Я останні дні проводив велику кількість консультацій з урядовими організаціями і з простими громадянами. Для нас це принципове питання: якщо Україна зараз протримається, то й у Грузії буде майбутнє. Багато хто з нас отримав українське громадянство, але вони (призначені до складу уряду. — Ред.) не будуть тут довго затримуватися. Думаю, що рік-півтора — і вони повинні виїхати назад у Грузію», — зазначив Саакашвілі.

Даєш іноземців. Хороших і різних

Грузини — не єдині посланці братніх народів, котрі допомагають піднімати українську економіку (і не тільки) з руїн. Їх просто більше за представників інших етносів, які виявили бажання попрацювати на наших теренах — тільки у цій статті ми згадали дев’ятьох грузинських фахівців, котрі отримали українське громадянство та українське продовження своєї кар’єри. Поза ними є американка українського походження Наталія Яресько, яка нині курує економічний блок в уряді і обіймає посаду міністра фінансів. Плюс — литовець Айварас Абромавічус, нинішній міністр економічного розвитку та торгівлі, а також його радниця — естонка Яніка Меріло.

Так чи інакше, а всі вище названі персони представляють пострадянський простір. На цьому, зокрема, ґрунтувалося упередження щодо них: мовляв, з «нормальних» країн «працювати міністрами» до нас не їздять. Але 31 січня цього року Президент Петро Порошенко мав зустріч iз «батьком» польських реформ, відомим політиком та економістом Лешеком Бальцеровичем. Порошенко запросив Бальцеровича долучитися до «уряду з високим потенціалом, професійного та проєвропейського». Вже 2 лютого Президент України повернувся до цієї теми, зазначивши, що його польський візаві «приєднався до процесу українських перетворень». «Думаю, той досвід, що його отримала Польша і пан Бальцерович, який долучився до нашої команди, буде дуже корисним», — сказав Порошенко.

Ми також на це щиро сподіваємося. Польських «мізків» у нашому реформаторському казані ще не було. Може, саме тому цей казан так повільно кипить...