Ніяке ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання) не здатне підвищити рівень шкільної освіти. Золоті медалі випускників київських ліцеїв гарантовано не рівні золотим медалям учнів із Зачипилівки. Це істина проста, як жолудь. Отож виходить, що діти з провінції не такі здібні та розумні, як їхні столичні однолітки? Ні, їхній розумовий рівень практично такий же. Так у чому ж справа? Винятково у викладаннi. На превеликий жаль, рівень викладання у провінційних середніх школах значно нижчий, ніж у великих містах. Саме тому діти із сіл та маленьких містечок значно гірше підготовлені для навчання у «вишах».
Чи можна щось зробити, щоб так надалі не було? Можна, причому витрачаючи зовсім невеликі кошти. Тепер майже всі школи України оснащені комп’ютерами чи ноутбуками. А там, де їх немає, треба придбати. Моя ідея полягає в тому, щоб записати на диски DVD-уроки найкращих викладачів шкіл і навіть вишів і розповсюджувати їх по всіх школах України. Чи зменшить це кількість вчителів? У жодному разі. Вони залишаться, щоб, по-перше, опитувати учнів, і, по-друге, оцінювати їхні знання. А ще й роз’яснювати матеріал нетямущим. Ці диски також піднімуть і рівень учителів.
Я випадково потрапив на урок iз хімії у восьмому класі одного з київських ліцеїв. Чесно кажу: хімію я ненавидів ще зi шкільних та інститутських років. Міг проковтнути її лише завдяки своїй прекрасній пам’яті. Але те, що я почув на уроці в цьому ліцеї, вразило мене. Я раптом усе розумію. Тобто повторюю: справа лише у викладаннi.
А щодо викладання історії? На цю тему знято велику кількість наших науково-популярних фільмів. Так що для дітей цікавіше: розповідь викладача перед дошкою чи перегляд фільму з відповідними коментарями вчителя?
А література? І українська, і всесвітня. Адже вже знято велику кількість екранізацій класики. Можна ці екранізації скоротити до обсягу шкільного уроку, і ще й адаптувати їх до сучасних поглядів. Я беруся все це зробити на найвищому рівні. Повторюю: така робота не потребує значних витрат. Зрозуміло, якщо при цьому не розкрадати бюджетні гроші.
Не знаю, що відбувається в інших країнах, але переконаний — нашій країні моя ідея принесе велику користь. Сучасні діти вже вкрай розбещені аудіовізуальним способом сприйняття інформації. Тепер практично неможливо повернути їх до читання. Тому мій план є єдиним способом підняти рівень набуття знань на значно вищий рівень.
Я прекрасно знаю бюрократизм наших державних установ і тому тверезо розумію, що моя пропозиція — це «голос того, що волає в пустелі», однак волаю, бо дуже вболіваю за процвітання своєї країни.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
