«Молдову Путін, можливо, залишив на десерт»

— Яка на сьогодні ситуація зі свободою слова у Молдові?

— Зараз ми можемо констатувати те, що в Республіці Молдова у порівнянні з тим, що було до 2009 року, коли при владі були комуністи, свобода слова є. Але цього для діяльності журналіста недостатньо. Одна з проблем у тому, що у нас відбулася надлишкова концентрація медіа-ринку. До 2009 року у нас був один-єдиний великий медіа-холдинг, яким володіли комуністи і де не було ніякого плюралізму думок. Проте після 2009 року ми отримали три роки справжньої свободи в медіа і навіть повірили, що це буде завжди. Проте зараз ця ситуація погіршилася. Політики знову розподілили сфери діяльності на медіа-ринку. На мою думку, зараз терміново потрібно вживати заходів проти «берлусконізації», як її називають у медіа, за прикладом Італії.

— Можна сказати, що медійний ринок Молдови, як і в Україні, олігархічний?

— Не весь, але більша його частина розділена саме між олігархами. У Молдові вже давно розвивається громадська телерадіокомпанія і громадське радіо, яке фінансується з бюджету, і ці медіа не залежать від олігархів. У нас є кілька телеканалів, не підконтрольних олігархам-політикам. Це телеканали бізнесменів, які не хочуть мати нічого спільного з політикою. Найбільшою загрозою для незалежних ЗМІ є велика медіа-компанія, до якої входять 6 телекомпаній, що належать найбагатшій людині Молдови — Володимиру Плахотнюку.

— Молдова активніше за Україну рухається у європейському напрямку. Чи можна вважати, що підтримку європейського вектору серед населення забезпечили саме медіа?

— Думаю, що медіа таки впливають на цю ситуацію, проте певною мірою. На жаль, у нас і досі дуже неоднорідне суспільство. І на сьогодні ситуація така, що половина — за ЄС, а половина — за Митний союз. Проте серед ЗМІ ситуація трохи інша, я б сказав, що зараз більшість молдовських ЗМІ підтримують євроінтеграцію. У нас небагато маргінальних груп, які залишаються проросійськими і мають власні рупори у ЗМІ. Впливовими залишаються саме проєвропейські ЗМІ.

— А як же тоді пояснити ситуацію, що половина населення — за ЄС?

— По-перше, у нас дуже великий рівень розчарованості серед вітчизняних проєвропейських політиків. Після революції, коли змінилася влада і до влади прийшли не комуністи, люди справді вірили новим політикам. Проте потім новачки захотіли збагачення, і, зрозуміло, люди розчарувалися. Люди не проти Європи, вони проти керівників, які асоціюють себе із Європою. Все було б терпимо, якби не така глобальна корупція у владі. Друга причина невисокої підтримки — у тому, що найбільша кількість молдован, які працюють за кордоном, заробляють гроші саме в Росії і це справді впливає на світосприйняття людей. Але тепер наші виробники знаходять нові ринки, і їх ринкова співпраця тепер пов’язана не лише з Росією.

— Але чи можна вважати, що стандарти молдовських ЗМІ наближаються до європейських?

— Ні. Наші ЗМІ тупцюють на місці. У Європі справді існують високі журналістські європейські стандарти, прикладом цього є Британія, Франція, Німеччина. Водночас, наприклад, в Італії ситуація щодо олігархічності ЗМІ набагато складніша, аніж в Україні та Молдові. А, наприклад, у тій самій Британії дуже впливовою є жовта преса, а це, як на мене, не найкращий приклад стандартів. Тому потрібно просто обирати для себе найкраще.

— Чи можливий розвиток молдовських ЗМІ саме завдяки підтримці, коштам і можливостям ЄС?

— У перспективі, я думаю, якість молдовської журналістики зросте. По-іншому бути не може, бо на якість існує попит. Журналісти, як і решта громадян Молдови, отримавши безвізовий режим, бачать Європу і зовсім по-іншому сприймають життя, політику та стандарти ЄС, відповідно, і зовсім по-іншому про це говорять. Багато наших співгромадян просто їдуть, щоб побачити, як живуть у Європі. Не на заробітки, оскільки безвізовий режим не дає такої можливості, а просто щоб побачити, як можна жити по-іншому. Людське бачення стає більш відкритим. Для журналістів це також нові стандарти, тренінги, практика, досвід. Це все не може не впливати.

— Тобто можна сказати, що безвізовий режим став іще одним етапом у розвитку світогляду молдован?

— Це однозначно. Рівнятися на Росію з її пропагандистською машиною немає сенсу. Знаєте, у російських ЗМІ часто буває істерика з приводу всиновлених дітей, які потрапляють у родини європейців чи американців. Мовляв, значну кількість цих дітей вбивають, знедолюють. Але насправді це неправда. Я нещодавно бачив вражаючу статистику, яка показує, що набагато більше дітей помирає саме в Росії — на вулицях, у дитячих будинках тощо. Це вміле використання російської пропаганди. У яку, на жаль,самі росіяни вірять.

— Як у молдовських ЗМІ висвітлюються події в Україні?

— По-різному. Але більшість проєвропейських ЗМІ, на щастя, симпатизують Україні та українським рішенням.

— А російська пропаганда діє на молдован?

— Діє. Останні соціологічні дослідження громадської думки показують, що для молдован найвпливовішим і найшанованішим політиком є Путін. Наприклад, партія соціалістів, найбільша фракція в парламенті Молдови, всю свою кампанію побудувала на тому, що фотографії їх лідера були присвячені зустрічам із Путіним. І вся країна була в білбордах, де вони з Путіним, і саме ця партія отримала найбільшу кількість місць.

— Вас це не лякає?

— Молдова — не така значуща для Росії країна. Вони можуть одним махом нас окупувати. Можливо, нас залишили на десерт.

— Яка ситуація зі ЗМІ у Придністров’ї?

— Досить сумна. Оскільки там незалежних ЗМІ не було, немає і навряд чи будуть. Є лише журналісти, які намагаються щось писати, але зрозуміло, чим усе це закінчується. Теперішнє керівництво Придністров’я, на яке у місцевих мешканців були досить великі сподівання, виявилося ще більш авторитарним за попереднє. Там просто неймовірний вплив Росії, і люди залежні від цього впливу. Якби їх Росія не підтримувала хоч б рік, конфлікт було б розв’язано. Ті можливості, які може мати Придністров’я від Угоди про асоціацію з ЄС, набагато більші, аніж те, що воно має від Росії.