— Мистецька підномінація представлена видавничими звершеннями, сказати б, етапного рівня. Наприклад, в Україні ніколи не було такого широко-глибокого — а головне, ілюстративно-вичерпного, — альбому-дослідження про творчість Вільгельма Котарбінського, «нашого другого Врубеля», як сказано у передмові. Ніколи не було такої досконалої презентації образотворчого спадку Бруно Шульца — нехай це видання й не таке розкішне, як польське, а проте так само повне й по-дизайнерському зразкове. Ніколи не було й таких осяжних аналітичних альбомів, як «Українська емаль» Юлії Бородай. Годі говорити, що вперше так привабливо представлено історію української художньої фотографії, як у книжці видавництва «Балтія-Друк».
Фотографія репрезентована і у дослідженні Миколи Бабака, можливо, не так, як власне мистецтво, а як виразне свідчення історії повсякдення. До популярного нині в західній історіографії напряму «історія повсякдення» належить і захоплива книжка Михайла Кальницького «Гімназії та гімназисти» та несподіваний витвір невтомного Юрія Винничука — «Галицька кухня». Це не так добірка улюблених рецептів топ-літератів (хоч вони також тут є), як оповідь про смаки та культуру застілля старих і сучасних галичан. Добру конкуренцію складає Винничукові книжка Іллі Ноябрьова «Киевская кухня. Рецепты жизни и кухни по-киевски» — знов-таки, не так рецептами, як спогадами-замальовками про міський побут, не такий уже й далекий, але значною мірою втрачений.
Історію повсякдення помітно представлено у кількох книжках видавництва «Дуліби». Насамперед, це 4-й том «Народної культури українців», де подано результати вивчення (часом несподівані) традиційної чоловічої субкультури. Як також дослідження Валентини Борисенко та спогади Галини Гримич про сільський побут 1950-х років. Добру компанію їм складає і книжка Леонтія Сошина «Родом із Великих Лісівців» видавництва «Ярославів Вал». А «Квіти і птахи в дизайні українських килимів» від видавництва «Родовід» попри свою дослідницьку цінність у фіксації старої культури повсякдення — ще й справжня окраса будь-якого чайно-кофейного столика і запорука надійного полону будь-якого гостя.
Серед краєзнавчої літератури — добре відомі авторські імена: Ольга Друг, Віталій Ковалинський, Ігор Гирич, Юрій Николишин, чиї книжки вже ставали лавреатами попередніх рейтингів. Неабияку увагу привертає яскрава нова етнографічна серія київського видавництва Laurus, де дебютувала відома дослідниця Катерина Липа. Окраса Короткого списку — дорожні нотатки Шевченківської лавреатки Галини Пагутяк. І зовсім осібно стоїть публікація геть незаслужено забутої праці Євгенія Кузьміна «Киев, которого не знают».
— Як експерт маю визначити найдостойніші книжки — ті, що є подіями року: за текстом, за оформленням, за новизною, за тим, як усе зроблено. Для мене такими безперечними подіями є насамперед дві. Блискучо-ошатно відтворений «скрипковий» живопис Бруно Шульца у «Книзі образів». Та неймовірна «Сільська фотографія» Миколи Бабака — справжня візуальна енциклопедія українського сільського буття. Окрім своєї інтелектуальної ваги, вона справляє іще й дуже сильне емоційне враження.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
