Донецьких авторитетiв Раїса Богатирьова образити не дозволить? (Фото Укрінформ.)
Історія ця — з цілком позитивним (і очікуваним) фіналом для нас і, напевне, з великим завершальним розчаруванням для «єдиного кандидата від влади» Януковича — бере початок у публікації «України молодої» від 17 серпня цього року. Саме тоді на наших сторінках з'явилася стаття Олександра Ляща та Данила Іваніва «Бігморди» (з підзаголовком: «У яку копієчку влітає наочне «тому що» кандидата Януковича»). Як пам'ятає наш читач, ми дали йому змогу помилуватися плакатами Януковича з деякими коригуючими уточненнями: «вибір 2004» пояснювався, приміром, тим що Віктор Федорович «зону хавав» і «тому що» він (тобто В. Ф.) — «пацан». Фото ми запозичили на сайті Maidan.org.ua. Такою є прелюдія.
Далі події розгортались так: 26 серпня до редакції «України молодої» надійшов конверт від довіреної особи Віктора Януковича Раїси Богатирьової. Пакунок містив «Звернення» від пані Раїси, де говорилось, що «сфальсифіковані фотоілюстрації несуть недостовірну, образливу, негативну інформацію по відношенню до кандидата на пост Президента України В.Ф.Януковича, в грубій та неприпустимій формі висловлюють негативне ставлення до кандидата на пост Президента України, створюють йому негативний імідж, нав'язують українському суспільству негативне й неправдиве уявлення про кандидата». Взагалі-то, як на нашу думку, імідж Віктора Федоровича складно зіпсувати будь-чим, цей імідж цілком відповідає способу життя кандидата. Проте Раїса Богатирьова, безперечно, має право на власну думку. От тільки проблема в тому, що ця думка матеріалізувалась у неї в кількох доданих до вмісту конверта аркушах. Загалом їх було три, на двох перших у різній колористиці грізно повідомлялося про те, що «На цьому місці 17.08.2004 було розміщене сфальсифіковане зображення передвиборчої агітації кандидата на пост Президента України Віктора Януковича» — такий текст від нас вимагали розмістити на шпальтах «УМ». До цього самозвинувачення прикріплювався ще й додаток: вертикальний текст у траурній рамці, схожий на надгробний пам'ятник, сповіщав, що «На цьому місці знаходилася стаття, в якій містилась неправдива інформація...» і далі за зазначеним вище текстом.
Складно сказати, чи справді Раїса Богатирьова вірила у те, що наше видання дозволить перетворити власну площу на додаткові бігборди Януковича і пожертвує корисною інформацією задля того, щоб врізати у газетне «тіло» недолугі спростування абощо. Звичайно, нам приємно, що нашу газету читають навіть у колах, близьких до «єдиного кандидата», причому читають з олівцем у руках (Богатирьова позначила також тези, які, на її переконання, спаплюжили світлий лик Віктора Федоровича, наприклад, про те, що «кандидат від влади у виборчу кампанію пре, як казав Маяковський, — вагомо, грубо і зримо»). Але ж увага до наших публікацій навряд чи дає право поціновувачам стилю «УМ» писати наприкінці своїх епістол слово «вимагаємо», ставити двокрапку та відкривати перелік вимог.
Мабуть, слабкість своїх позицій Богатирьова відчула вже в момент обмірковування цього листа, тому вирішила заручитися також підтримкою Центрвиборчкому. 27 серпня ЦВК отримала від Богатирьової скаргу, майже ідентичну за змістом до надісланого нам «Звернення». Тільки у цій скарзі, очевидно, від надміру вражень та браку слів для їх вербального відтворення двічі було повторено, що наше бачення наочної агітації за Януковича супроводжувалось «принижуючими словами» «зону хавав» та не менш принизливим словом «пацан». Розписавши докладно, чим і як «Україна молода» принизила кандидата Януковича, Раїса Богатирьова просила сприяння ЦВК у відновленні «порушених» виборчих прав Януковича. Центрвиборчком запросив наші письмові пояснення щодо викладених Богатирьовою претензій, щоправда, відвівши нам на пояснення обмаль часу. 31 серпня «УМ» отримала лист від ЦВК за підписом члена комісії пана Охендовського, і того ж дня (до 20-ї години) ми мали надати необхідні роз'яснення.
Передусім ми повідомили у Центрвиборчком про те, що особа відповідача у скарзі Раїси Богатирьової вказана некоректно. Такої юридичної особи, як «редакція газети «Україна молода» просто не існує, а відтак надалі декому слід чіткіше уявляти собі адресата своїх претензій. (Як nota bene на полях цього матеріалу: людина з мінімальними уявленнями про юридичні норми або з відсутністю таких узагалі не повинна пнутися до влади. Наразі йдеться, ясна річ, про Януковича, однак Богатирьова як член команди так само відповідальна за реноме її лідера). І події, які розгортались після звернення Богатирьової до Центрвиборчкому — підтвердження думки про те, що кермо влади вимагає людини з певним рівнем підготовки, в тому числі і правничої.
Адже далі відбувалося наступне. 3 вересня «Україна молода» отримала лист з Апеляційного суду Києва, яким нам повідомляли про те, що 6 вересня відбудеться розгляд цивільної справи за скаргою Богатирьової на ухвалу Шевченківського районного суду. Шевченківський суд, як це ставало зрозуміло з тексту листа, раніше вже розглянув скаргу Раїси Богатирьової на «бездіяльність засобу масової інформації — щоденної інформаційної політичної газети «Україна молода». Таким чином, довірена особа Віктора Януковича вже встигла поскаржитись у суд на наше ігнорування її макетів-спростувань. І суд (Шевченківський районний) вже встиг винести певну ухвалу. Для нас це було одкровенням. Адже нас ніхто не ознайомив з ухвалою Шевченківського суду, ніхто не викликав на його засідання. Проте, як з'ясувалося згодом, шевченківська Феміда не перейнялася головним болем пані Богатирьової — її скарга була вiдхилена, саме тому в присутності відповідача (тобто «України молодої») відпадала будь-яка потреба. Справу «Янукович & Богатирьова проти «УМ» — назвемо її так — розглядала суддя Шевченківського суду Ірина Саприкіна, яка й винесла рішення не на користь довiреної особи Януковича.
Як прокоментував суддівську ухвалу адвокат «УМ» Микола Полудьонний (чию юридичну підтримку забезпечив для нас Інститут масової інформації), своє звернення до суду Раїса Богатирьова базувала на статті 91-й Закону України «Про вибори Президента». Але стаття ця містить загальні норми, що стосуються суб'єктів звернення зі скаргами у судову інстанцію. Так, у ній дійсно ідеться про те, що «від імені кандидата на пост Президента України суб'єктом звернення зі скаргою може бути також його довірена особа». Проте існує також стаття 102, якою знехтувала або яку не зрозуміла пані Богатирьова. Ця стаття недаремно називається «Особливості оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації». Хоча з її заголовку людині, яка вміє читати, і так все стає зрозумілим, усе ж підкреслимо: саме ця стаття закону регламентує порядок оскарження матеріалів, надрукованих у пресі. І в ній — чорним по білому: «Кандидат на пост Президента України, партія (блок) — суб'єкт виборчого процесу мають право оскаржувати до суду або до відповідної виборчої комісії дії чи бездіяльність засобів масової інформації...». Тобто правом судитися зі ЗМІ наділені винятково суб'єкти виборчого процесу, а Раїса Богатирьова таким, даруйте, аж ніяк не є. На цій невідповідності її скарги букві закону і грунтував своє рішення Шевченківський суд.
Чергову спробу захистити Януковича від «принизливих слів» Раїса Богатирьова зробила в Апеляційному суді, куди, як уже було сказано, вона звернулася з апеляційною скаргою на рішення суду Шевченківського. Але й Апеляційний суд залишився на тих же позиціях, що й суд першої інстанції. Принаймні задля пані Богатирьової закон він переписувати не став. В апеляційній інстанції погодилися з мотивуванням відносно того, що скаржитися у випадках, подібних до цього, повинен сам кандидат у президенти. Але він не скаржиться. Напевне, у нього немає претензій до «України молодої». Якщо ж вони і є, то схоже на те, що у Віктора Януковича та його команди просто не вистачає юридичних знань, аби коректно їх викласти і не зганьбитися у суді. Але це вже — не наша проблема.
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>
