— Нині безперечний лідер у виданні книжок для малечі — львівське «Видавництво Старого Лева». Принаймні за кількістю топ-новинок воно перевершує свого «учителя» — столичне видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Книжка Романи Романишин та Андрія Лесіва вже здобулася на відзнаку найбільшого світового ярмарку дитячої літератури. Попередню книжку Мар’яни і Тараса Прохаськів (переможця «Книжки року’2013) щойно випущено в Кореї. Євгена Гуцала ніколи так розкішно не видавали. Але ніколи й не видавали настільки оригінально й Франкового «Фарбованого лиса», як це зробила «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» в ілюстраціях Костя Лавра.
А от у підномінації творів для школярів видавництво Івана Малковича випереджає видавництво Мар’яни Савки — принаймні кількісно. Утім, і про «Карти» Мізелінських, і про ілюстрованого Владиславом Єрком «Маленького принца» вже написано багато заслужено добрих слів. Менше згадується в інформаційному просторі дитячий путівник «Мій маленький Київ» від київського видавництва «Laurus» — можливо, через свою ні на що не схожу концепцію.
Що ж до підліткової та юнацької літератури, то тут поруч визнаних законодавців книжково-дитячої моди фігурують і видавці, для яких такі книжки є епізодичними в їхньому репертуарі: Києво-Могилянська академія, Основи, Смолоскип, Темпора. Утім, їхня висока фахова репутація за основним асортиментом цілком потверджується і топ-позиціями в остаточному рейтинґу.
— Робота експерта з дитячої літератури полягає в тому, аби вибрати книжки, які б сам читав дітям або онукам. Отже, це мають бути твори, які, по-перше, чогось вчать дитину, дають їй орієнтири етичні, естетичні, національні, загальнолюдські. По-друге, книжка має бути витвором мистецтва: якщо це твір для малечі, наприклад, — ілюстрації повинні ідеально співпадати з текстом. По-третє, дитяча книжка має підвищені дизайнерські та поліграфічні стандарти: шрифт та якість друку мусять оберігати дитячий зір від перенапруження, а матеріали, з яких вона зроблена (папір, фарби, клеї), — бути абсолютно нешкідливими з суто фізіологічного боку. Отже, чималий список критеріїв оцінювання, включно з ретельним редагуванням, аби тексти були літературно бездоганні й не проскочили граматичні помилки. Не кажу вже про високі вимоги до суто письменницької якості твору.
Цього року мене найбільше вразила чи не повним співпадінням з означеними критеріями книжка «Зайці в полі варять борщ» Євгена Гуцала, яку ілюструвала чудова художниця Ольга Кваша. Це якраз той випадок, коли і зміст, і наповнення, і художнє оформлення, і поліграфія — геть усе збіглося докупи. Тож брати цю книжку до рук — просто свято. І не тільки дитяче.
— Для мене найбільшою подією минулого літературно-книжкового сезону стала книжка Зірки Мензатюк «Як я руйнувала імперію», тому що це дитяча книжка, яка розповідає про час, коли розпадався Радянський Союз. Читачі, яким її адресовано, належать до покоління, котре сприймає ті події як дуже далеку історію, але книжок про той час для дітей немає. До того ж вважаю, що це вершинна книжка добре відомої дитячої письменниці; тут Зірка Мензатюк перевершила все раніше нею написане. Авторка — на одній хвилі з дітьми-читачами. А це неабияка складність — дивитися на світ дитячими очима і водночас розповідати про досить серйозні речі. Далеко не кожний «дорослий» письменник — навіть широко популярний і уквітчаний пишними лаврами — може писати твори для дітей. Далеко не кожний — бо не всі лишаються всередині дітьми.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
