Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Дружина Президента Марина Порошенко та гендиректор «Арсеналу» Наталя Заболотна дивуються, як нашим предкам без світла і швейних машинок вдалося переплюнути наймодніших світових дизайнерів. (надане «Мистецьким арсеналом».)
«Ви — моя фея. Ви ще не оцінили того, що зробили», — художник-монументаліст, директор Музею Івана Гончара Петро Гончар дякує гендиректору «Мистецького арсеналу» Наталі Заболотній за те, що вона погодилася надати масштабний простір для міжмузейного проекту «Вікна».
Петро Гончар понад шість років на своєму автомобілі подорожував Україною і фотографував народну архітектуру. Він помітив, що українські села зникають, а з ними відходить цілий пласт давньої культури. Для Гончара вікна — це своєрідна межа між людиною, особистістю та світом. За його словами, зіниці хат мають сакральне значення, крізь них проникало світло. Коли ще не було ікон, до вікон молилися, як до сонця. Тому їх завше найкраще оздоблювали. А тепер квіти і пташечки, якими прикрашали святая святих, осиротіли. Більше під вікнами не співають пісень, не цілуються молодята, біля них заплакані жінки не виглядають своїх чоловіків із війни, через них не заглядають душі предків та янголи.
У найбільшому виставковому просторі країни Петру Гончару вдалося проявити себе як геніального куратора. «Вікнами» він так талановито та естетично освіжив архаїку, що відвідувачі від краси розквітали, а в декого вперше за багато часу бриніла на щоках сльоза. Бо згадувалося коріння, рідні бабусині хати, які вже земля забрала, вся історія України з її оберегами та драмами.
«Відчувається селянський аристократизм, шляхетність», — про побудову експозиції каже директор видавництва «Родовід» Лідія Лихач. У стіни «Арсеналу» по краях забілені роздруковані зображення вікон у натуральну величину. Між собою вони зв’язані іконами, фрагментами розмальованих шибок, скринями, старими фотографіями і рядками з народних пісень.
Щоб глибше зрозуміти мову вікон, Музей народної архітектури і побуту та Музей українського декоративного мистецтва вперше з фондів дістав понад сто святкових народних костюмів із різних регіонів України, які датують XIX—XX століттям. Костюми на манекенах дають кожному з відвідувачів можливість відчути себе частиною народу, якому зараз дуже нелегко, пояснює начальник відділу розвитку музейної справи Ольга Мельник.
Щосуботи та неділі в рамках виставки в «Мистецькому арсеналі» проходитимуть безкоштовні майстер-класи, як правильно вдягати народний стрій, лекції про шароварно-гопашну культуру, про джерело світового авангарду Дмитра Горбачова, а також про фен-шуй по-українськи та національні традиції в глобальному світі.
Арт-проект «Вікна» триватиме до 1 березня. Вхід — 40 гривень.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>