Дерегуляція. Перші кроки

Міністерство аграрної політики та продовольства анонсує запровадження нової регуляторної політики в сільському господарстві. Наскільки дієвими вони виявляться, чи посилять бізнесову самостійність, а відтак й ініціативність, чи сприятимуть подальшому розвитку сільських територій? Про це розмірковували учасники Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань.

Формальні сівозміни скасують

Заступник міністра аграрної політики та продовольства Володимир Лапа зовсім недавно обіймав посаду генерального директора Українського клубу аграрного бізнесу. Тож серед доповідачів, котрі переважно представляли громадський сектор, він почувався своїм. Лапа завжди активно виступав проти надмірного державного регулювання діяльності аграрного бізнесу. І тепер у міністерстві відповідає за напрям роботи, що передбачає дерегуляцію. За його словами, міністерство вже опрацювало велику кількість документів, які перебувають на фінальній стадії затвердження. У першу чергу це стосується проекту Закону «Про внесення змін до законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу».

На переконання Володимира Лапи, це знаковий документ. Зокрема, він передбачає і скасування проектів сівозмін, на що давно нарікали сільгоспвиробники. Адже формальний і абсурдний, без урахування сучасних технологій сільгоспвиробництва, підхід до сівозмін став уже приводом для анекдотів. Відірваний від практики і часу, він, усе ж, давав чиновникам можливість шантажувати сільгоспвиробників штрафними санкціями.

Згаданий законопроект також передбачає можливість укладання угод реєстрації прав оренди на землі сільськогосподарського призначення особистих селянських господарств. Як зауважив Володимир Лапа, це питання вкрай актуальне, бо при розпаюванні ці землі частково виділялися для ведення сільськогосподарського виробництва, а частково — особистого селянського господарства. Але це ті самі паї, які люди здають в оренду, тому передбачається надати їх власникам можливість укладати договори оренди, реєструючи їх у реєстраційній службі.

Серед регуляторних новацій, які мають узаконити найближчим часом, — запровадження винятково грошової форми орендної плати за землю сільськогосподарського призначення. Наскільки це виправдано? Будемо експериментувати...

Реєстрацію хочуть спростити

Проект нового закону передбачає і можливість делегування реєстрації земель сільськогосподарського призначення органам місцевої влади. За словами Володимира Лапи, нотаріуси для цього отримають більші повноваження. У разі ухвалення Верховною Радою законопроекту відбудеться значне скорочення умов договору оренди землі. Адже їх надмірна кількість спричиняла непоодинокі випадки рейдерських схем, коли перевантаженість такими умовами унеможливлювала роботу сільгосппідприємств.

Іншою важливою очікуваною новацією є забезпечення максимальної прозорості при розподілі державної допомоги аграріям. За словами заступника міністра, планується публікувати у відкритому доступі реєстр претендентів на отримання бюджетної допомоги та реєстр сільгосптоваровиробників, яким така допомога надана.

Законопроект спрямований також на спрощення ведення бізнесу. Зокрема, передбачається скасування ветеринарних свідоцтв, які мають супроводжувати харчову продукцію тваринницького походження. Пояснення Володимира Лапи: «У даному випадку нова редакція Закону «Про безпечність та якість харчових продуктів» адаптована до європейських директив і регламентів і не передбачає отримання таких документів. Тому ми їх узагалі вилучаємо із законодавства».

Сертифікат — за 24 години

На фінальній стадії опрацювання перебуває постанова Кабінету Міністрів щодо дерегуляції господарської діяльності. Вона передбачає, що видача фітосанітарного сертифіката має тривати до 24 годин. Також запроваджується добровільне отримання карантинного сертифіката.

У Комітеті Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин уже розглянуто законопроект щодо передачі державних земель сільськогосподарського призначення місцевим громадам. Тривалий час ними централізовано опікувалося Державне агентство земельних ресурсів, допускаючи зловживання цими повноваженнями.

Володимир Лапа підсумував: «Ви можете переконатися, що Міністерство аграрної політики та продовольства почало достатньо активно працювати над дерегуляцією сільського господарства. Ми розуміємо, що у держави зараз обмежені фінансові можливості підтримати бізнес. Тож наше завдання полягає в тому, аби створити для бізнесу комфортні умови, сприятливий інвестиційний клімат в аграрній економіці».

Громада як регулятор

Громадські об’єднання готові підставити плече державним структурам. Леонід Козаченко донедавна також представляв громадський сектор. Він очолював одне з потужних об’єднань — Українську аграрну конфедерацію. Водночас отримав і чималий досвід державного управління за час перебування на посаді віце-прем’єра з аграрних питань. Тож на проблеми в сільському господарстві і шляхи їх вирішення дивиться і як громадський діяч, і як урядовець, а сьогодні ще і як законодавець — член Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.

За його словами, якщо Міністерству аграрної політики та продовольства вдасться зробити те, що воно нині декларує, то в сільському господарстві відбудуться позитивні зрушення і воно дійсно отримає можливості для подальшого розвитку. Але ці можливості стануть реальністю, тільки якщо держструктури наважаться передати й частину управлінських і контролюючих функцій громадському сектору. Про необхідність такого кроку говорять давно, але сьогодні випала реальна нагода його здійснити. І треба нею скористатися. Леонід Козаченко нагадав, що, наприклад, у Європі сертифікати про відсутність ГМО у вирощеній продукції можуть надавати й фахові приватні структури. А можливостями державних структур виробники користуються як альтернативним варіантом. І в Україні є чимало потужних об’єднань, які вже професійно зросли, мають належне кадрове і технічне забезпечення, тож здатні перебрати на себе частину управлінських функцій, що їх сьогодні виконують державні органи. Серед таких прикладів Леонід Козаченко назвав асоціацію «Укрцукор», яка тривалий час працює на галузевому ринку і до складу якої входять усі виробники цукру. Народний депутат сам свого часу витратив кілька років, аби переконати урядові структури у здатності галузевої асоціації розподіляти квоти щодо реалізації цукру, виробленого в Україні, на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю.

Прийняти і не виконати?..

«У мене та моїх колег є побоювання, що до земельних питань ми підходимо трохи однобоко. У першу чергу, це стосується запровадження мінімального семирічного терміну оренди земель сільськогосподарського призначення», — розпочав свій виступ заступник керівника Проекту USAID «АгроІнвест» Олександр Каліберда. Такий термін зафіксований у Коаліційній угоді, отже, є підстави очікувати, що він буде законодавчо закріплений у майбутньому.

Олександр Каліберда виступає проти фіксації мінімального терміну оренди, тим паче на такий тривалий період. Бо такий підхід суттєво обмежує права землевласників. Під час здійснення земельної реформи селяни отримали у власність земельні паї, але через наявні законодавчі перепони і ті, які вже нині планується запровадити в подальшому, а також через чинний земельний мораторій не можуть на свій розсуд розпорядитися власними гектарами. Можливості в них обмежені: або передати земельні ділянки в довгострокову оренду, або самостійно господарювати на них. Останнє в умовах суцільного безгрошів’я, майже повної відсутності техніки та державної фінансової підтримки здійснити надто складно або й зовсім нереально.

Поки що дискусії стосовно можливого мінімального терміну оренди точаться на рівні фахівців. До них не вступають ті, кого вони стосуються безпосередньо. І на те, за твердженням Олександра Каліберди, є об’єктивні причини: «Дрібні землевласники не об’єднані. Вони не мають консолідованого голосу. Тому не можуть впливати на процеси».

Інша проблема, яка хвилює експерта, — дієвість ухвалюваних законодавчих норм, їх реалізація на практиці. «Ми дуже багато уваги привертаємо до того, яке законодавство приймається, — підкреслив Олександр Каліберда. — Натомість мало уваги звертаємо на те, як воно виконується». Тому він запропонував запровадити показники, які визначатимуть ефективність роботи керівників державних та місцевих органів влади. «Моя пропозиція наступна: призначення, скажімо, нового керівника реєстраційної служби повинно супроводжуватися кількома обов’язковими умовами. Одна з них — через 4 місяці черги на реєстрацію договорів оренди повинні зникнути. Інакше цей керівник з великою ганьбою має піти з посади».

Знайти золоту середину

За словами завідуючої відділом економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування НАН України Олени Бородіної, питання дерегуляції постало на порядок денний у країнах Північної Америки та Європи ще в 70-ті роки. Тоді йшлося про необхідність суттєво зменшити державний вплив на бізнес, образно кажучи, відпустити його у вільне плавання. Очікувалося, що це забезпечить його максимальну результативність. Проте вже в наступному десятилітті з’ясувалося: повна свобода бізнесу призвела до вкрай важких соціально-економічних та екологічних наслідків, бо підприємці дбали про власні інтереси, нехтуючи суспільними. І тоді виникла необхідність ухвалення нових регуляторних впливів і підвищення ефективності існуючих. Це був другий етап розвитку, який називався «регуляторною реформою».

У 2000-х роках почали говорити вже про регуляторну політику як таку, що базується на певних принципах, засадах і імплементується в державну аграрну політику. «Якщо рухатися за цією градацією, то все те, що нам представив уряд, свідчить: ми зараз перебуваємо на рівні 70-х років минулого століття. Бо весь час говоримо про зняття, скасування тих чи інших обмежень. Не кажу, що цього не потрібно робити, але необхідно пропонувати щось нове і підвищувати ефективність чинного, — зауважує Олена Бородіна. — Для чого запроваджується регуляторна політика? Щоб створити сприятливе регуляторне середовище, орієнтоване на забезпечення суспільних інтересів, а відтак інтересів держави, бізнесу і громадського сектору».

На її думку, громадський сектор має бути представлений широко. Бо йдеться про 4,5 млн. особистих селянських господарств, 20 відсотків яких, по суті, є комерційними сімейними фермами. Але їхнього голосу ніхто не чує. Крім цього, є ще 40 відсотків напівкомерційних особистих селянських господарств. Частину продукції вони виробляють для власного споживання, частину — для реалізації на товарному ринку. І є ще 40 відсотків особистих селянських господарств споживчого типу, які виробляють продукцію винятково для власних потреб. І це вже саме по собі є дуже великим благом для держави, тому що всі ці люди самі себе забезпечують, на них не треба витрачати бюджетні кошти, яких завжди бракує. Але підтримати їх споживчу діяльність і дати їм можливість впливати на аграрну політику конче потрібно.

Понад усе, підкреслила Олена Бородіна, слід захистити економічну конкуренцію на основі створення рівноправних умов для всіх суб’єктів господарювання. «Необхідно продемонструвати ініціативу щодо законодавчого закріплення аграрного устрою, який створився в державі». Він складається з корпоративного сектору, куди входять великі агропромислові структури й товариства з обмеженою відповідальністю, фермерські господарства, і індивідуального сектору — його представляють сімейні ферми і споживчі господарства. Важливо створити таку державну політику в аграрній сфері, яка задовольняє інтереси кожного з цих секторів.

На законодавчому рівні треба закріпити компліментарність сільського господарства і села. Перейти до такої політики, яка діє в Європейському Союзі і яка передбачає, що без сільського господарства немає села, а без села немає сільського господарства. Допоки такої регуляторної політики не запроваджено, Україна, за даними Олени Бородіної, щороку втрачає 20 сільських населених пунктів.