Другий виліт камікадзе

Традиційний японський камікадзе — тобто льотчик-смертник у білому шарфі на шиї — здійснював лише один бойовий виліт. Його український аналог — уряд Арсенія Яценюка — взяв старт уже двічі. Перший раз — після Майдану, другий — після виборів. Японський пілот зазвичай успішно вражав ціль, на жаль, втрачаючи при цьому життя. Український «камікадзе» Яценюк — навпаки: майстерно оминаючи кулі в чоло, стрімко нарощує свій рейтинг, а єдиним вагомим результатом його річного перебування у піке можна назвати лише потужне ревіння двигунів.

До того голосне і безуспішне, що навіть такий друг нашої держави, як Збігнєв Бжезінський, нещодавно зауважив: «А що змінилося в Україні за рік? Вони ж практично не проводять реформи». Натомість безмір та корупція залишаються нашою державною візиткою.

Годинник реформ: залишилися лічені секунди

Тривалий час критикувати український уряд було не прийнято. По-перше, вони були змушені розгрібати авгієві стайні, залишені у Межигір’ї Віктором Януковичем. По-друге, протидіяти військовій агресії. А тому будь-яка критика розцінювалася як голос Кремля. Або принаймні підігравання Кремлю.

Утiм на календарі до нас невпинно наближається кілька вагомих дат: розстрілу Майдану, перемоги революції, формування «уряду камікадзе» на чолі із запеклим опозиціонером Арсенієм Яценюком, старт реформ в українській економіці. Тих самих реформ, які фактично виявилися примарою.

Минув рік — і не просто жодних результатів, а й жодних намагань. Яскраве підтвердження цьому — заява комісара ЄС із питань європейської політики, сусідства і перемов Йоханеса Хана. «Я сподіваюся, що в лютому уряд виконає свої зобов’язання щодо конкретної пропозиції реформ, які мають стати основою для конференції інвесторів, що може відбутися у квітні», — сказав Хан. Іншими словами, політик дипломатично м’яко натякнув: минув рік, то хоча би покажіть план своїх змін на краще та відходу від практики розкрадання грошей. І тоді ми спробуємо знайти для вас гроші! Судячи з поведінки офіційного Києва, ці гроші нам не дуже й потрібні.

Ще один вагомий месидж пролунав нещодавно із Варшави — з уст автора польського економічного дива Лешека Бальцеровича. Що, мовляв, «відмазки» на війну не виглядають серйозно. «Війна не тотальна, вона йде на південному сході. І це не завадить змінювати погану систему. У вас є все необхідне для успішної роботи: люди, ідеї. Вам не треба вагатися, змінюйте! Причому не починаючи із галузі культури, а у міністерствах фінансів, економіки».

«Перед представниками української влади стоїть завдання — впоратися з існуючими парадигмами. Питання не в тому, щоби поміняти штори на вікнах, а провести кардинальні зміни, — пояснює «реформаторові» Яценюку посол Сполучених Штатів в Україні Джефрі Пайєт. І робить більше, ніж зрозумілий висновок: «якщо ви проводитимете серйозні реформи, то Сполучені Штати серйозно вкладатимуть у ваш успіх. Але якщо процес загальмується, то буде непросто отримати сприяння як з боку конгресу, так і від європейських партнерів. І не потрібно посилатися на освітні реформи квітня 2014 року, залишилося зробити ще дуже багато». Звідси Пайєт робить вагомий висновок: саме економічні реформи є головним фактором виживання нашої держави.

Європейський банк реконструкції і розвитку в унісон попереджає: «Для того, щоб запобігти фінансовому краху в Україні, залишилося кілька місяців. Україна має діяти швидше. Для реальних змін у банківському, енергетичному, інвестиційному секторах економіки є дуже обмежений час».

«Відкати», «схеми», хабарі...

Тим часом малий і середній бізнес продовжує стогнати під тиском фіскалів. Особливо бурхливо ці процеси відбуваються у глибинці. Податкова, яка і торік витискала останні соки за януковичівською схемою, нині отримала додаткові можливості завдяки непрозорому адмініструванню нових податків. «Враження, що вони хочуть швидко розікрасти все, що залишилося від «донецьких». «Віджимають» нахабніше, ніж було за Яника», — описував ще торік діяльність силовиків і фіскалів у своїй області львівський журналіст. Треба сподіватися, що невдовзі буде суттєво гірше. Замість того, як обіцяє Арсеній Яценюк, щоб відгородити чиновника від громадянина, нові законодавчі акти створюють додаткові точки їх дотику. А значить, буде нагода «домовлятися».

Причому проблеми починаються на самій горі. Народний депутат Сергій Каплін у прямому ефірі «Свободи слова» прямо заявив: Україна, попри всі бадьорі обіцянки влади, занурюється в абсолютну корупцію. І новий уряд за короткий час зумів побити рекорди чотирирiчного правління відомого «господарника» Миколи Азарова.

На думку Капліна, учасником корупційної схеми з закупівлі південноафриканського вугілля за кошт державного бюджету є... сам Прем’єр-міністр Яценюк. «Я запитав у Яценюка, чому мільйони за африканське вугілля спочатку переказувалися на фірму, яка коштує три тисячі доларів? Тому що у Швейцарії залишалася маржа Арсенія Петровича — його відсотки, — сказав нардеп. — На питання, чому вугілля не купували одразу в офіційного дилера, у Яценюка немає відповіді».

На думку Капліна, Прем’єр скористався воєнною ситуацією у державі для особистого збагачення. «Арсеній Петрович просто намагається спекулювати війною, на яку списує абсолютно все. Адже 90% усіх рішень ухвалюється з точки зору воєнної доцільності», — каже нардеп. Звинувачує він Прем’єр-міністра й у деяких кадрових рішеннях. Наприклад, про призначення голови Полтавської обласної державної адміністрації. «Адже Полтава — це газ, нафта, труба, з якої «капають» чималі надходження повз державну кишеню, як це і було раніше, — каже народний обранець. — У всій Україні суттєво зросли хабарі, а народ при цьому вимушений захищати Батьківщину».

Хотіли «обілити», а стало ще «чорніше»

Критикують експерти і «реформаторські» потуги уряду Яценюка, які мають лише пропагандистські результати. «Родзинкою» змін до Податкового кодексу, наприклад, мало стати суттєве зменшення розміру єдиного соціального внеску із 41 до 16,4%. Яке, окрім підтримки підприємництва, мало вивести бухгалтерію більшості із них з «тіні». Не вийшло! Вкластися в умови, підготовлені нашим Мінфіном, для абсолютної більшості українських підприємств виявилося непосильним завданням.

«Знаю компанію, яка завжди платила тільки «білу» зарплату, — каже підприємець Руслан Крамаренко. — Сьогодні вони не в фаворі, оскільки підняти зарплату на третину не можуть. А відповідно, не отримують і знижки на сплату внеску. Ось вона, ціна чесності». Аби платити мінімальний соціальний внесок — 700 гривень, середня заробітна плата на підприємстві має становити 4,5 тис. гривень, підрахували експерти. Тож, цілком теоретично, ця «пільга» може стосуватися лише великих міст, і то дуже теоретично, у середньому ж в Україні зарплата не перевищує 3,5 тис. гривень. «Ми ледь знаходимо змогу заплатити своїм працівникам, — каже головний бухгалтер однієї зi столичних фірм. — Вимога збільшити у 2,5 раза фонд заробітної плати, тобто зi 160 до понад 300 тисяч, для нас із розряду фантастики».

Декларування про зменшення податкового тиску для підприємців перетворилося... на його суттєве збільшення. Якщо, наприклад, у Європі середній рівень зарплатних податків коливається у межах 36%, то в Україні він становить 53%! «При мінімальній заробітній платі у 1254 гривень реальні податкові витрати на одного працівника — єдиний соціальний податок і податок на доходи фізичних осіб — становить 1718 гривень», — підсумовує Крамаренко.

За його словами, якщо би запровадити регресивну шкалу, за якою на суму від п’яти до десяти мінімальних зарплат запроваджувався би податок не 36, а 15 відсотків, то у залишку ми мали б суттєво більші надходження. І, якщо зважити на обсяги тіньової економіки, яка у деяких галузях перевищує 80%, цим підрахункам можна сміливо довіряти. А намагання уряду непродумано «реформувати» виплату соцвнесків може перевести на «чорну готівку» навіть ті підприємства, які завжди платили «по-білому».

Вашингтон: гроші в пустоту ми не даємо

Тотальна корупція і відсутність реальних економічних змін суттєво послаблюють нашу позицію у діалозі з закордонними інвесторами. Без реформ нам не дають грошей, без позичених коштів нереформована українська економіка зламається і розтане, як бурулька навесні. Ось це і є той самий фактор виживання держави, про який говорив американський посол.

«Україна вже виконала практично всі вимоги Міжнародного валютного фонду: збільшили тарифи ЖКГ, зменшили заробітну плату вчителям, відпустили курс гривні, — зазначає аналітик Олександр Охріменко. — Як наслідок, обвалився курс гривні, інфляція перевищила позначку у 25%, упав ВВП та золотовалютні резерви до критичної позначки у 7,5 млрд. доларів, — а грошей від МВФ як не було, так і нема». Однак Україна вже стала залежною від зарубіжних донорів, зокрема Міжнародного валютного фонду, практично сівши на їхню голку. Злізти з якої треба буде без сторонньої допомоги.

Так, зобов’язання Національного банку України перед МВФ станом на 1 січня 2015 року становлять 65 млрд. 615 млн. гривень. Це рівно вдвічі більше, ніж було торік. На 1 січня 2014 року Україна заборгувала донорам 31 млрд. 140 млн. гривень. Звичайно, якщо перевести цю суму в долари, то зростання ніби й немає. Але річ у тому, що Україна заробляє тепер значно менше доларів, ніж раніше: війна на сході суттєво вдарила по нашій металургії, а війна плюс анексія Криму зменшила здатність наших портів відправляти за кордон українське збіжжя.

Міжнародний валютний фонд останнім часом втратив інтерес до нашої держави. «І це не дивно, — каже керуючий партнер Національної антикризової групи Тарас Завгородній. — Українці мають зрозуміти, що у світі є багато країн, якi потребують допомоги, і світ навколо нас не крутиться. У МВФ є свої акціонери, які мають власні інтереси. І фонд має чимало питань до нашого уряду, який так і не розпочав реальних реформ». За словами експерта, наш уряд нині фактично шантажує Міжнародний валютний фонд, Євросоюз, Захід: «У нас зараз війна, нам не до реформ, ми нічого робити не будемо, дайте нам грошей, ми їх швидко освоїмо». На що отримує чітку і дуже логічну відповідь: «Ні, ми не будемо давати вам гроші, щоби годувати ваших корумпованих чиновників».

«Іншими словами, затримка в отриманні чергового траншу — тільки у тому, що наш уряд і наші чиновники не роблять жодних реальних кроків щодо втілення реформ», — підсумовує Завгородній.