Усе починається з прогулянки

Кажуть, Анатолій Криволап — відлюдник і самітник. Кажуть, нікому не розкриває своєї формули — особистий рецепт змішування акрилових та емалевих фарб, — що створює тактильну поверхню зі струмками кольору. Кажуть ще багато чого. Але є одна людина, яка знає про Криволапа більше за тих, які «кажуть». Це внук відомого художника — Олексій Криволап, студент другого курсу в Національній академії керівних кадрів культури та мистецтв, за спеціальністю менеджер інформаційного та виставкового бізнесу.

Олексій вперше з Анатолієм почав приходити на виставки лише минулого року. До того художник не раз казав, що ніхто з його родини, ні брати, ні діти з дружиною, не відвідують його виставок. То як так трапилося, що всі секрети творчості переходять у руки Олексія?

— Коли прийшов час вибирати вуз, знайомі порадили академію на території Лаври. Якби я вступив у художню академію, там би мене виділяли як онука Криволапа. У мене ж те саме прізвище. Але в закладі, який вибрала вся родина, може, і знають, хто я, та ніхто на це не звертає уваги. У нас у сім’ї три художники — Анатолій, моя бабуся Зінаїда Васіна, художник-етнограф, працювала у театрі художником із костюмів, написала три книги про історію українського вбрання, та моя тітка Анна Криволап, яка сьогодні живе і працює в Німеччині. Мій батько вибрав інший шлях, став машиністом. Але допомагає Анатолію в його справах. Для нас було дуже важливим, щоб хтось у родині займався організацією виставок. Цю роботу вибрали для мене. Я з десяти років весь свій вільний час проводжу в майстерні Анатолія. Коли на вихідних чи на канікулах приїжджаю з академії в Засупоївку, ночую в майстерні. Там стоїть моє ліжко. Мені дуже затишно відпочивати серед робiт.

— Ви бачите, як працює Криволап?

— З Анатолієм я від початку створення роботи — до продажу. Я знаю, як кожна робота створювалася, як усе треба пережити, з яким внутрішнім станом вона писалася, що з нею пов’язано. Були моменти, що коли продавали полотно, то наче мені від серця щось відривалося. Я поступово вчуся на помічника Анатолія. Зараз займаюся організацією виставок, привожу і відвожу роботи, в Музеї російського мистецтва навіть сам їх розвішував. До продажу ще не дійшло.

— Називаєте дідуся Анатолієм?

— Так. У нас дружні стосунки з ним, він сам запропонував звертатися: «Анатолій». Пояснив, що ми друзі і він не може, коли є якісь бар’єри. Інші онуки кажуть: «Дідя Толя». Коли підростуть, то теж до цього прийдуть. Анатолій не любить бути дідусем.

— Як працює Анатолій? Ви ж, мабуть, можете повторити його техніку?

— Була ідея, щоб я спробував малювати. Та в родині трьох художників вистачає. Я не маю художньої освіти. Анатолій — мій учитель. Моя колекція — це робота з ним. Ввечері і зранку ми гуляємо з собаками. Багато говоримо про захід і схід сонця, трави, небо, кольори природи. Ось там, на прогулянці, і починається робота над картиною. Звечора я застеляю майстерню білим папером. Анатолій любить працювати у чистоті. Готую у відрах фарби, необхідні інструменти. Після сніданку приступаємо до роботи. Я — наче помічник хірурга під час операції. Подаю йому фарби, пензлі. Працюємо мовчки. Слова відволікають. Дві-три години — і робота готова.

В Анатолія дві майстерні. В одній він малює, в іншій — дивиться на роботи. Туди Анатолій заходить кожні 30 хвилин дивитися, як робота виглядає на світанку, як після обіду, як увечері. Він весь час працює, навіть уночі, коли читає книжку.

— Вас готують на заміну «ексклюзивному» арт-дилеру Ігорю Абрамовичу, який займається Криволапом на аукціонах?

— У мене з Ігорем дружні стосунки. Йому сказали, що мене готують помічником. Ігор не стоїть на місці, з часом він піде далі. Я можу багато чого від нього навчитися. У нього це природна здатність. Я цього мушу вчитися. Через п’ять років, думаю, стану арт-дилером Анатолія Криволапа.

Ми плануємо у Києві відкрити особисту галерею, де виставлятиметься Криволап. Можливо, вийдемо на європейський рівень і згодом відкриємо галерею в Німеччині.

— Дідусь платить вам гонорар як помічнику?

— Він допомагає мені у вирішенні сімейних питань, в академії. Вчить, як поводитися на тусовках. Спокійно, стримано, нічого зайвого. Ми все обговорюємо. Я розумію Анатолія по жестах. Зараз у нього проблеми з тиском. На тусовках слідкую за ним, щоб тиск не підвищився, придивляюся, чи не почервоніло обличчя, чи не потрібна допомога.

— Пан Анатолій завше в чорних окулярах. Чому?

— Це його імідж. Він може стояти і розмовляти з вами, а сам дивитися у той час на пейзажі.

— Що у вас є спільного з найуспішнішим художником?

— За гороскопом він і я — собака. Ми обоє любимо добре вино і сир. Анатолій вчить мене розбиратися, який сир за що цінують, а що — пластмаса. Обоє любимо хороші машини. Обоє любимо м’ясо. Тільки я готую, а він мене критикує. Хоче, щоб я у всьому був ідеальний.