Країна рад проти країни-агресора

Що не кажіть, а «совок» і дух «соціалістичного змагання» в головах можновладців досі невитравний. Слідом за Верховною Радою, котра визнала Росію агресором, а «ДНР» / «ЛНР» — терористичними організаціями, до процесу таврування підключилися також місцеві ради. Щиро кажучи: на Європу позиція міста Василькова навряд чи справить вирішальне враження, а на Росію — тим паче. Виходить, все, що відбувається зараз «на місцях», більше підходить для внутрішнього користування. З цієї точки зору дізнатися, чим «дихає» та чи інша міська рада, буває навіть корисно. Вважатимемо це повіркою політичної орієнтації і робитимемо відповідні висновки.

На «за» і «проти» розрахуйсь!

Міські ради Києва та Дніпропетровська проголосували за визнання Росії агресором. І передали естафету далі. Але вже на Маріуполі процес застопорився. Спочатку міськрада начебто підтримала постанову ВР, але згодом виявилося, що протокол засідання постфактум було відкориговано і згадки про агресію Росії та тероризм самопроголошених республік з нього зникли. Маріупольці, які досі носять траур за загиблими від недавніх обстрілів близькими, були вкрай обурені. Під тиском vox populi місцеві депутати, більшість яких є «регіоналами», таки ухвалили потрібне рішення. Натомість у ще одному, близькому до лінії фронту містi — Краматорську — аналогічна операція пройшла без ускладнень.

Зате не вийшло проголосувати за агресію і тероризм у благополучних Полтаві, Кривому Розі та Василькові. В Кривому Розі «за» були лише дев’ятеро депутатів, така пасивність місцевого «парламенту» викликала протести громадськості, яка тут же почала вимагати відставки мера міста Юрія Вілкула. Плюс до всього близько 200 активістів громадських організацій увійшли до будівлі міськради та зайняли її, внаслідок чого сесія відбувалась у приміщенні однієї з районних рад. А тамтешня міліція вже порушила проти «загарбників» кримінальну справу за статтею «захоплення державних будівель».

Приблизно за таким самим сценарієм події розвивалися і у Полтаві. Там сесія міськради не змогла ухвалити рішення щодо визнання Росії агресором. «За» були лише 20 депутатів при необхідному мінімумі у 26 голосів. Зовсім трохи не дотягнули до потрібного формулювання і у Василькові. З 46 обраних у 2010 році депутатів на сесії міськради були присутні 24 обранці. 22 із них голосували «за», іншими словами, для позитивного рішення забракло лише двох голосів. Проти проголосував один із депутатів-«регіоналів», а утримався — екс-комуніст. Решта просто прогуляла засідання.

А от Кременчук «відстрілявся» з гідністю: депутати прийняли відозву, якою підтримали звернення до ООН, Європарламенту, ПАРЄ, НАТО, ГУАМ і всіх держав світу щодо визнання Росії агресором, а її доморощених посіпак «ДНР» та «ЛНР» — терористами. Такий саме крок здійснив і Краматорськ. І як зазначив депутат краматорської райради Олександр Толстогузов, «це, звичайно, винятково політичне рішення, без юридичних наслідків. На мою особисту думку, логічно було б тепер припинити дипломатичні відносини. Але це неможливо, бо в місті дуже багато власників підприємств iз Росії. Тож далі вирішувати не нам».

Багато шуму з нічого

У цьому коментарі від Толстогузова — вся суть питання. З єдиною поправкою: не лише у Краматорську наявні підприємці, котрі зацікавлені у підтриманні торговельних зв’язків iз Росією, навіть попри пролиту нею кров наших співвітчизників. Таких бізнесменів — повно по всій країні. Не бракує їх і у вищих ешелонах влади. І саме тому більшість кроків, до яких вдаються владці, є демонстративними, але холостими пострілами.

Власне кажучи, навіть ухвалене з такою помпою рішення ВР про визнання Росії агресором є також холостим пострілом. Воно не впливає на жодні процеси і є винятково задокументованою точкою зору частини (!) українського парламенту. Цивілізований світ взяв до уваги цей документ, але не більше того. Українська влада надто часто поводила себе непослідовно та алогічно, аби схиляти в пошані голову перед таким очевидним визнанням. До того ж, депутати занадто довго «визрівали» для цього голосування, і це також не додає їм бонусів.

Як мінімум, Верховна Рада мала б надати визнанню РФ агресором форму закону. Тоді, принаймні, міські ради мусили б рахуватися з його буквою — не зважаючи на те, скільки в їхніх лавах налічується «регіоналів» чи комуністів. Хоча і «регіонали», і комуністи є наслідком того вільного вибору (вільного у більшості випадків!), який зробив електорат під час минулих виборів. Тож винуватити у низькій «якості» місцевих рад жителі міст чи сіл України мусять в першу чергу себе. А ще — політичні партії, котрі провели своїх делегатів до місцевих органів влади, не маючи бажання чи можливості відповідати за їхні дії. А ще — чинну систему виборів, котра впроваджує закриті списки з усіма їхніми наслідками.

Проте, як уже було сказано, чи не єдиний плюс проведених на місцях голосувань полягає в тому, що ситуація із латентними симпатиками ворога стала яснішою. Хоча те, що Полтавській чи Васильківській міськраді не вистачило кількох голосів для ухвалення потрібного рішення, ще не перетворюють Полтавщину чи Київщину на розсадник сепаратизму. Кільканадцятеро «регіоналів», котрі засіли у міськрадах того чи іншого регіону, ще не роблять у ньому погоду. Тож останні події не слід драматизувати, як не слід і впадати у пафос від того, як Київ чи Дніпропетровськ відправив «ДНР» / «ЛНР» у нокаут.

Складно не погодитись з тими, хто вважає, що доцільність голосування з «російського» питання була виправдана лише у «прифронтових» містах. Тобто таких, як, наприклад, Маріуполь чи Краматорськ. Заміряти політичну «температуру» тут дійсно було необхідно. І заміри ці додали оптимізму: адже, як бачимо, у Маріуполі ситуацію у потрібний бік розвернули передусім дії соціуму. Лишається тільки сподіватися на те, що на наступних місцевих виборах, призначених на жовтень поточного року, той-таки соціум проявить досить виваженості, аби обрати собі гідну владу. Аби потім не довелось захоплювати міськради чи ознайомлювати депутатів iз вмістом сміттєвих баків. Сили українцям знадобляться для більш серйозної війни.

А ТИМ ЧАСОМ...

Поки місцеві ради оголошують тероризму рішучу боротьбу, центральна влада продовжує втрачати бали. Стало відомо про те, що Євросоюз зніме санкції з екс-глави СБУ Олександра Якименка, а також Олексія Азарова, Віктора Януковича-молодшого, Дмитра Табачника, Олени Лукаш і Сергія Клюєва. Принаймні така інформація є у розпорядженні народного депутата від БПП Сергія Лещенка. «Щоб санкції не скасували, Україна повинна була пред’явити підозри цим особам за економічні злочини. Мене в цьому списку найбільше шокує Клюєв-молодший — на нього було оформлене Межигір’я, головний речовий доказ в економічних злочинах Януковича», — зазначає депутат. «Клюєв ходить у парламент як ні в чому не бувало. За словами джерел, для збереження санкцій проти Клюєва треба хоча б внести до парламенту подання про зняття з нього депутатської недоторканності. Якого немає», — додав він. Відтак постає закономірне питання: чи варто шукати зраду в Маріуполі, якщо вона насправді значно ближча до Печерських пагорбів?