Слідом за курсом долара в Україні під шумок інфляції тягнуть угору ціну всього, що тільки може дорожчати. Але в деяких випадках підвищення тарифів державними структурами спрацьовує проти самої держави. Зокрема, такою є ситуація з перевалкою аміаку. А як повідомляє Gazeta.ua, в цій царині українські розцінки віднедавна можна вважати найвищими у світі!
Винуватець цінових катаклізмів, за даними «Экономических известий», — державне підприємство Одеський припортовий завод.
У травні минулого року ОПЗ оголосив про збільшення тарифів за свої послуги з приймання, зберігання, захолоджування й завантаження рідкого аміаку. Тоді тариф зріс несуттєво, але без будь-якого обґрунтування. І підприємства, які прокачують аміак, із цим погодилися — аби не загострювати ситуацію.
Але з листопада 2014 року ОПЗ вирішив підвищити тарифи ще раз, уже більш ніж на 50%. Держпідприємство «Укрхімтрансаміак», яке на підставі договорів із виробниками аміаку забезпечує також взаємодію з ОПЗ, звернулося до припортового заводу із запитом про обґрунтування такого істотного підвищення розцінок.
На ОПЗ не змогли сформулювати чітке пояснення, пославшись лише на тарифи на перевантаження аміаку в Європі та Америці. Але ж, як кажуть в «Укрхімтрансаміаку», тарифи ОПЗ стали навіть вищими від тих, що існують нині в європейських і американських портах! Одеський порт став найдорожчим у світі?!
«Укрхімтрансаміак» намагався вплинути на ОПЗ й залучити незалежну компанію, яка провела б оцінку вартості витрат і змогла б сформулювати обґрунтовані ринкові тарифи. На ОПЗ з цим не погодилися. Не допомогла навіть нарада в уряді України на рівні Мінекономрозвитку.
Фахівці при цьому зауважують: ОПЗ заробляє хоч якісь гроші тільки тому, що перекачує аміак російських підприємств — ТОАЗ та «Россошанські міндобрива». Решта підприємств — українські — вже нічого в ОПЗ по трубах не перекачують через свою повну зупинку. Та навіть у цій ситуації ОПЗ влаштовує диктат і... істотно підриває власне становище. Для чого? Існує версія, нібито незмінний із 1986 року директор ОПЗ Валерій Горбатко діє цілеспрямовано, аби, погіршивши становище заводу, істотно знизити його вартість перед майбутньою приватизацією на догоду потенційному покупцеві...
Зрештою, не отримавши обґрунтування істотного підвищення тарифу, державний «Укрхімтрансаміак» подав до суду на так само державний припортовий завод, вимагаючи обґрунтування більшої ціни вже в судовому порядку.
Дійшло до того, що 8 січня, порушивши взяті на себе зобов’язання, ОПЗ зупинив перекачку аміаку. 22 січня прокачування було припинено повторно.
На думку юристів та аналітиків, вимоги щодо безконтрольного підвищення тарифів суперечать законодавству України. Використання для прикриття цього заяви уряду про збільшення наповнюваності бюджету не підтримано Верховною Радою й може бути оскаржено в судовому порядку.
У цьому конфлікті слід враховувати також те, що застосовуваний Одеським припортовим спосіб перевалки аміаку суттєво відрізняється від дорогих закордонних механізмів, на які рівняється ОПЗ, підвищуючи тариф. У Європі та Америці аміак перевантажують із цистерн, що прибувають у порти залізницею. Вартість такого способу визнана в усьому світі дорожчою приблизно на 40% — через специфіку й більшу трудомісткість обробки товару. А на ОПЗ аміак доставляють по трубі. Однак на ОПЗ цього брати до уваги не хочуть і деруть тарифи навіть вище за західнi стандарти.
Виходить, ОПЗ вставляє палиці в колеса державному «Укрхімтрансаміаку», не дозволяючи йому виконувати свої контрактні зобов’язання і, відповідно, приносити кошти до державного бюджету України.
Експертам невтямки, чому два державні підприємства, завдання яких — заробляти гроші для країни, не спроможні домовитись? І чиї інтереси насправді переслідує ОПЗ?..
Іван Лещук,
Центр стратегічних досліджень
«Глобальні перспективи»
— В умовах, коли наповнення державного бюджету України є, по суті, питанням її національної безпеки, ефективний менеджмент державних підприємств є принципово важливим завданням влади, не менш важливим, аніж реформи. Сьогодні від цього залежить, наскільки успішним буде протистояння нашої країни зовнішнім і внутрішнім загрозам. Потрібно кардинально змінювати систему управління об’єктами, що перебувають у державній власності. В першу чергу — зробити їх діяльність більш прозорою, доступною для контролю громадськості. Ну і, звичайно, передбачити більшу, ніж досі, відповідальність керівництва держпідприємств за неефективне управління. Можливо, навіть кримінальну. Що, на мою думку, буде цілком адекватним умовам, фактично воєнного стану в країні.