За «Оскара» до крові

Оскарівська гонка триватиме до 22 лютого. І навіть якщо «Одержимість» американського режисера Дем’єна Шазелла залишиться без статуетки, картина вже виграла. По-перше, хоча б тому, що є володарем п’яти номінацій на премію «Оскар» та отримала гран-прі фестивалю «Санденса» за кращий драматичний фільм. По-друге, кіномани всього світу активно обговорюють її та ставлять найвищі бали у рейтингах. По-третє, це другий фільм 29-річного Шазелла. Він ледве знайшов на «Одержимість» 3,3 мільйона доларів. Знімав усього 19 днів, а роботу над фільмом завершив за 2,5 місяця. І тут продюсерам варто намотати на вус. Якщо картина талановита, то вона без особливого піару збере лише у рідній Америці 7,6 мільйона «зелених». Чому? Бо «якщо ти хочеш грати, заслужи», так каже садист-викладач, якого непевершено зіграв Джей Кей Сіммонс, своєму учневі-барабанщику Ендрю (Майлз Теллер).

Дж. К. Сіммонс не просто виконав роль диригента з характером, він ним був. Відтепер, де б глядач не зустрічав голлівудського актора в інших фільмах, то неодмінно згадає його вміння доводити учнів до межі. Багато хто буде його ненавидіти за агресивний метод викладання і боятися аж до сліз. До речі, за роль диригента в джазовому оркестрі він уже отримав «Золотий глобус» і, відповідно, є головним кандидатом на «Оскар» за кращу роль другого плану. «Одержимість» також претендує на звання найкращого фільму за версією Американської кіноакадемії, а також найкращого монтажу, адаптованого сценарію і монтажу звуку.

Як фільм назвеш, так його й дивитимуться. У цьому випадку вислів спрацював. Глядач наче одержимий кожним кадром. Від самого початку і аж до завершальних титрів уся увага залу під час переглядів прикута до кожного звуку, кадру, поруху героїв. Це кіно про великі мрії. Не тільки учня, який відмовляється від нормального життя (кидає дівчину, бо вона йому заважатиме зосередитися) заради музичної кар’єри. Він хоче стати Великим барабанщиком, а бути найкращим — це жертва, а не дар. Це також мрія учителя, і вона набагато перевищує юнакову. Бо якби людей не змушували робити більше, ніж вони собі можуть уявити, навряд чи самородок зрозумів би свій винятковий талант.

Цікаво, що за скромного, інтравертного Ендрю преживаєш, як за рідну душу. Разом із хлопцем годинами б’єш по барабанах. Із рук крапає кров. Ти засовуєш їх у лід і продовжуєш грати. А тим часом жорстокий диригент Флетчер кричить тобі у вічі: «Не дивуюся, що твоя матуся тебе покинула! Грай швидше!» І коли ти майже непритомний, чуєш краєм вуха: «Витріть кров із барабанної установки».

Це, мабуть, і є екранізацією сенсу буття багатьох великих українців — через терни до зірок. І вкотре стає зрозумілим, що неможливо домогтися чогось видатного, не працюючи, не залишаючи всі сили для здійснення мрії. І все це під ритми джазу!

P.S. Дивіться «Одержимість» в українських кінотеатрах і йдіть до своєї мрії, тільки заради Бога, не до крові на руках.