Членистоногі як фермерський продукт

Які водойми підійдуть ракам

Практично у всіх регіонах України є чимало різних водойм, придатних для вирощування раків. Збереглася і достатня кількість природних популяцій раків, які можна використовувати як вихідне джерело маточного матеріалу. Найбільше підходять для вирощування водойми з відносно прозорими водами, насиченими розчинним киснем, зі стабільним температурним режимом у літній період, наявністю схованок для різновікових груп раків. У водоймах повинні бути локальні поглиблення дна без застійних зон, де раки ховаються в разі потреби і зимують, а також мілководні зони, які краще прогріваються, з кормовими пасовищами — заростями м’якої водної рослинності. Невеликі і неглибокі водойми повинні бути обов’язково проточними, бажано з частковим джерельним водопостачанням, що забезпечує стабілізацію їх температурного і гідрохімічного режиму влітку і взимку.

Малопридатні для проживання раків сильно замулені застійні або розташовані на заболочених ґрунтах водойми. Непридатні — з високою концентрацією хижих видів риб. Значні переваги щодо заселеності річкових раків мають водні об’єкти, розташовані на територіях, що не підлягають інтенсивному впливу господарської діяльності.

Необхідно точно визначитися з вибором об’єкта культивування, оскільки біологія, а відповідно і вимоги до умов середовища у різних видів річкових раків відрізняються.

Довгопалі, широкопалі, товстопалі

З наявних у водоймах України різних видів річкових раків найменш вибагливий до умов проживання і водночас найбільш доступний за чисельністю популяцій довгопалий рак. На сьогодні він вважається найперспективнішим для розвитку вітчизняного ракорозведення в умовах фермерських ставкових господарств. Рак широкопалий більш вимогливий до кисневого і температурного режимів водойм, потребує щільного кам’янистого незамуленого дна, активно риє нори і шукає потаємні місця. Довгопалих раків у великих кількостях розводять у господарствах Туреччини, куди він, до слова, був завезений із водойм України. Цей вид раків краще витримує зниження вмісту кисню у воді (<5 мг / л) і підвищення температури води (> 24 ° С), відрізняється великою плодючістю (200 ікринок проти в середньому 100 у самок широкопалого рака), у водоймах здатний освоювати різноманітні біотопи і формувати щільні зосередження, наприклад, на глинистих, слабозамуленних ґрунтах, використовує різноманітні схованки.

На західноєвропейському ринку широкопалий рак цінується вище. Його культивуванням активно займаються господарства Німеччини, Скандинавських країн та інших регіонів Балтійського басейну. Проте на внутрішньому споживчому ринку в Україні різниці в цінах на раків різних видів немає. Крім довгопалого і широкопалого раків, для ставкових господарств окремих регіонів України можна рекомендувати культивування червоного кубанського, білого дунайського і білого дніпровського раків. Для солонуватих водойм південних регіонів країни може становити інтерес товстопалий рак, хоча, порівняно з іншими видами, він не відрізняється високою продуктивністю.

Одна з позитивних особливостей річкових раків є водночас їх істотним недоліком. Оскільки більшість видів прісноводних раків у сприятливих природно-кліматичних умовах досить легко акліматизується і формує у місцях переселення самовідтворення популяції, виникає небезпека неконтрольованого засмічення сторонніми видами природних біоценозів, що може загрожувати сталому розвитку екосистеми водойм витісненням аборигенних видів та поширенням небезпечних захворювань раків. Показовий приклад — із північноамериканським червоним болотним раком, який широко розселився по всьому світу. Його самовідновлювані колонії існують на значних територіях Африки, Азії, Європи, Центральної і Південної Америки. Тому необхідно уникати розселення прісноводних раків, які відсутні в аборигенній фауні континентальних водойм України.

Раки на спецутриманні

Щоб самостійно продукувати посадковий матеріал раків, держава повинна мати заводський репродуктор із відповідним (специфічним для відтворення раків) устаткуванням, підготовлений персонал і можливість заготовки з природних популяцій достатньої кількості ікорних самок. Або ж треба утримувати безпосередньо на підприємстві необхідну кількість різностатевих розплідників раків. Існує комплекс лімітуючих факторів, насамперед на початковому етапі створення ракорозплідних господарств.

При відсутності можливості закупівлі посадкового матеріалу та враховуючи невисоку плодючість річкових раків, для отримання достатньої кількості молодняку безпосередньо в господарстві необхідно постійно утримувати велике ремонтно-маточне стадо, яке потребує додаткового використання ставкових площ. Зокрема, для продукування мінімальної кількості рачків — 40 тис. цьоголіток — необхідно мати не менше 400 самок ікорних. Слід також передбачити витрати на створення репродуктивної виробничої бази зі спеціальним обладнанням.

Улітку різностатевих раків розташовують окремо. Восени їх висаджують разом у спеціальні ставки на спаровування, а навесні самок відловлюють, щоб отримати личинки. Таким чином, у господарстві повинні бути ставки різних категорій для виконання послідовних процесів технології культивування річкових раків. У процесі вилову раки не потрапляють у вловлювачі разом з водою, тому, якщо ставок заріс м’якою рослинністю, зібрати всіх раків досить складно. При несприятливих умовах раки можуть самостійно залишати ставки і неконтрольовано розселятися в сусідні водойми. Істотний недолік річкових раків — їх яскраво виражена схильність до канібалізму. Щоб зменшити втрати, у ставках проводять сортування за статтю та розміром особин, зменшують кількість посадки племінного матеріалу і забезпечують раків тайниками. Це створює додаткові труднощі при вилові. Самостійно організувати відтворення річкових раків і виростити необхідну кількість посадкового матеріалу підприємство може, лише суворо дотримуючись усіх технологічних вимог.

Економіка ракорозведення

Вирощених раків можна реалізувати як у живому вигляді, так і після відповідної обробки. Основні види обробки — термічна, вакуумна упаковка, пастеризація, заморозка. Користуються попитом раки, приготовлені у спеціальному розсолі.

Джерелом прибутку можуть бути і самі водойми, в які спочатку випускають посадковий матеріал, створюючи самовідновлювану продуктивну популяцію раків, а з часом використовують їх як ракопромислові угіддя, в тому числі на основі орендних відносин між власником і користувачем.

Великої шкоди вітчизняному ракорозведенню завдає широкомасштабний неконтрольований браконьєрський вилов цих гідробіонтів у внутрішніх водоймах. Через це рівень цін на раки не забезпечує достатньої рентабельності їх розведення у штучних умовах. Розрізненим власникам аквакультурного виробництва раків важко пробитися на зовнішній ринок, щоб, реалізуючи свою продукцію за вищими, ніж в Україні, цінами, забезпечити високий рівень рентабельності своїх підприємств.

У цій ситуації вітчизняним фермерським господарствам доцільніше спиратися на попередні контракти з покупцями цієї продукції.

Наведемо кілька технологічних схем введення в аквакультуру річкових раків для фермерських господарств.

У водоймах, із яких не спускають воду, рекомендується формувати самовідновлювану популяцію раків, чисельність якої зробила б рентабельним її утримання та експлуатацію. Її створюють, впускаючи у водойму посадковий матеріал, яким можуть бути: різновіковий молодняк, відібраний з промислових уловів; статевозрілі самки і самці; самки з заплідненою ікрою; підрощені личинки і цьоголітки, вирощені у штучних умовах. Цьоголітки вважаються кращим посадковим матеріалом, вони менш небезпечні як переносники захворювань і добре пристосовуються до нових умов.

Випуск посадкового матеріалу у водойми слід проводити поетапно з розрахунку 4 особини цьоголіток на 1 кв. м придатної для освоєння раками площі. Посадку повторюють наступного року, тобто всього 8 екземплярів на кв. м цьоголіток або 80 тис. особин / га.

У кліматичних умовах України довгопалий рак стає статевозрілим здебільшого на третьому році життя при довжині тіла 8-9 см і виживанні не менше 4-5% від посадки цьоголіток. Таким чином, молода самовідновлювана популяція може бути готовою до продукування нащадків на четвертий рік після першої посадки. Однак промислової чисельності (близько 1 особини / кв. м дорослих раків з освоюваних площ) вона досягне не одразу. Для збереження здатності до ефективного самовідтворення і подальшого нарощування чисельності особин на початковому етапі формування популяції слід вести постійний контроль за її станом і відловлювати не більше 20% від промзапасу (чисельності дорослих раків).

При спільному вирощуванні риби і раків у неспускних або напівспускних водоймах першочергового значення набуває організація раціонального (вибіркового) вилучення вирощеної продукції, з урахуванням вікової структури сформованих промислових груп та вагових показників усіх об’єктів культивування.

Основні види продукції господарств, які розводять раків:

— посадковий матеріал (підрощені личинки, цьоголітки);

— плідники і племінний молодняк;

— раки для харчового споживання, а також панцирі, з яких отримують хітин.