Володимир Парасюк: Треба вчитися бути Громадянином, а не просто населенням

— Володимире, вас часто називають «сотником, що змінив хід історії». Ви ж уперто відмовляєтеся визнавати себе героєм. Чому?

— Не можна розкидатися словом герой, воно зараз уже по-іншому сприймається. Є багато людей, які зробили набагато більше, ніж я. Мій друг загинув в Іловайську, віддавши своє життя за мене, за побратимів, за Україну. Хіба я маю право вставати в один ряд із цією людиною, яка поклала на вівтар нашого майбутнього найдорожче — своє життя?

— А ким ви були до Майдану? Якими подіями у своїй біографії пишаєтеся?

— Пишаюся тим, що беру і завжди брав активну участь у житті та розвитку України. У студентські роки був у КВК, їздив та організовував націоналістичні табори, брав участь у різних акціях, ніколи не сидів без діла, завжди працював, кожного року вшановував пам’ять Шухевича, Бандери, Коновальця, Стецька. Був членом Студентського братства у Львові.

— Але у Верховну Раду не планували йти..

— У Верховну Раду я ніколи йти не планував, але така ситуація в країні, що осторонь подій я стояти не можу.

— А з ким із депутатів у вас склалася дружба, чи доводиться працювати у вакуумі?

— У Верховній Раді товаришую з тими, хто хоче добра Україні: Борислав Береза, Дмитро Ярош, Юрій Дерев’янко, Єгор Соболєв. Також непогано спілкуюся з Борисом Філатовим. Із ними ми не лише колеги, а й однодумці.

— Нещодавно Верховна Рада підтримала законопроект про три нові хвилі мобілізації. Ви теж голосували «за», хоча ставлення до мобілізації в суспільстві було різним. На вашу думку, чи варто робити таку масову мобілізацію, якщо формально стану війни з Росією у нас так і не оголошено, і які завдання стоятимуть перед мобілізованими четвертої хвилі?

— В Україні йде війна і не може бути такого, що одні воюють, а інші вдома сидять. Всі повинні мати відношення до цієї війни, всі мають захищати нашу цілісність. Хочете — їдьте на схід, хочете — захищайте тил, займайтесь волонтерством. Не може бути такого, що там йдуть бойові дії, а ми тут фестивалі проводимо і концерти. І наша мета після цієї мобілізації — нормально забезпечити кожного солдата та надати йому соціальний пакет, щоб він міг захищати нашу землю. Але кожен чоловік в Україні зобов’язаний бути дотичний до конфлікту на сході, насамперед за свою Батьківщину, за свою родину, за свою віру.

У нас ворог на сході і сильний, і ми його бачимо. А тут, у Києві, він слабший, але ми його не бачимо. І це найбільша проблема.

— До речі, щодо соціального пакета. Чи збирається Верховна Рада урівняти в правах бійців добровольчих батальйонів і військовослужбовців (бо досі добровольці практично не мають жодних соціальних гарантій, особливо поранені та інваліди).

— Тут навіть без обговорень. Не має бути жодної класифікації людей, які захищають нашу державу. І держава, в свою чергу, має повністю віддячити тим, хто ціною власного життя виборює наше право на майбутнє.

На Майдані ми зробили перший крок, ми перемогли в бою, а зараз іде війна. Побороли Януковича, тепер поборемо Путіна, а щоб у нас більше не було ні януковичів, ні путінів, нам потрібно системно змінити свої погляди на ситуацію в Україні.

— А як ви ставитеся до того, що прокурор Донецька і 26 його колег уже отримали статус учасників АТО, а багато хто з добровольців його і досі не має?

— Я зараз активно займаюся цим питанням. Цього статусу, до речі, я також не маю і не хочу його мати, бо війна ще триває. Ось коли закінчиться, тоді й будемо отримувати статуси учасників бойових дій, бо він надається постфактум.

А стосовно прокурорів, то я вже написав звернення до профільної комісії, щоб мені подали повний список цих псевдоучасників. Думаю, вони такі не одні.

— Чи звертаються до вас як до депутата рідні бійців із проханням вирішити різні бюрократичні питання?

— Постійно, кожного Божого дня. Нещодавно отримав звернення про ротацію 128-ї бригади, яка стоїть у Дебальцевому, хлопці там від самого початку. І буквально на днях отримав прохання доповісти про це міністру Полтораку.

— Чи передбачає мобілізація активізацію ситуації на сході?

— Це поки засекречена інформація, але вважаю, що потрібно вводити воєнний стан і відновлювати бойові дії, і вже нарешті перемагати. Я взагалі виступаю за активну фазу бойових дій. Нас лякають поганою картинкою для російських ЗМІ. А чого боятися? У нас уже тут «людей їдять, кров п’ють», ми тут усі зомбі, усіх снігурів поїли, у кожного в голові прапор червоно-чорний (сміється). Російська пропаганда як працювала, так і працює. І повірте, теракт у Парижі не без його участі, щоб відвернути увагу від України. Але він використовує останній свій актив.

— Ви згадали про Париж. Розстріл редакції сатиричного журналу зібрав на Марш миру півсотні світових лідерів. Водночас на український Марш миру після трагедії у Волновасі разом із тисячами людей вийшли тільки українські керівники держави. Чи не здається вам, що світ просто потроху заплющує очі на війну в Україні та на Україну в цілому?

— Так, на жаль.. Але тепер ми повинні тверезо усвідомити свою позицію у Європі і відстоювати її. Якщо ми вже і почали дотримуватись європейських цінностей, то поводитись «ні риба ні м’ясо» якось не по-європейськи. Лише жорстка національна політика може принести якісь плоди.

І дуже прикро, що люди на Майдані віддали життя за євроцінності, за європогляди, а Європа це не оцінила. Я, повірте, вже давно не покладаюся на Європу, а нормальний Президент вже поставив би жорсткий ультиматум. Навіть європейській спільноті, бо Україна відіграє досить важливу роль у розбудові Європи.

— Натомість і світова спільнота, і наш Президент продовжують наполягати на дотриманні Мінських домовленостей. Чи вірите ви в ефективність тактики перемир’я?

— Є класичні моменти перемир’я, коли справді існують конфлікти між двома державами на якихось історичних ярликах, як, наприклад, між Ірландією та Великобританією. Але там усе якось цивілізовано відбувається, у рамках. А у нас є чітка агресія, наступ Росії. З ким там домовлятися? З терористами? Якщо ми їх назвали терористами, то з ними не домовляються. З ворогом треба боротися. Чітко і рішуче. Без «перемир’я» та «договорів».

— А що робити з Кримом?

— А він сам повернеться. Це вже очевидно.

— Яким бачите найближче майбутнє України?

— Знаєте, якою я особисто бачу Україну? По-перше, сильною, бо з силою рівняються і поважають. І вважаю, що Україна має набратися розуму і багатства, побороти свої внутрішні проблеми і постукати у двері Євросоюзу, а коли нам там відкриють (а я впевнений, що відкриють), сказати: «Ми до вас, але ми зі своїм, тут трохи забагато, ось візьміть».

Ми зробили лише перший крок, ми перемогли в бою, а зараз іде війна. І війна полягає не в тому, що «Путін наступає». У нас є системні проблеми в державі, і ці проблеми породжують кризу і все інше. Були б у нас нормальний менеджмент та нормальне управління збройними силами, ми б уже давно закінчили війну.

Але, на превеликий жаль, цей постмайданівський уряд не в змозі виконати всі вимоги українців. І наше завдання зараз показати людям, хто зараз при владі, щоб вони на наступних виборах брали на себе відповідальність, щоб не голосували аби за кого. Кожен громадян має нести відповідальність за ту землю, на якій він живе, хто б це не був і вчитель, і депутат. У всіх рівні права, кожен має відповідати.

Якщо українці хочуть жити гідно, треба брати участь у житті країни, бути активним та корисним державі, а не обрати 450 депутатів і перекласти на них усю відповідальність, треба вчитися бути Громадянином, а не просто населенням.