Вітя, додому!

Вчимо «матчастину»

Слід зауважити, що до недавнього часу Україна позиціонувала себе як противницю заочного засудження. І така позиція відображена у її законах, які ніхто не потрудився привести у відповідність до ухвалених Радою новацій. У Кримінально-процесуальному кодексі чітко сказано: «Не підлягають виконанню в Україні вироки судів іноземних держав, ухвалені заочно (in absentia), тобто без участі особи під час кримінального провадження — крім випадків, коли засудженій особі було вручено копію вироку і надано можливість його оскаржити». Необхідно зрозуміти дуже просту річ: якщо Україна не визнає вироки, ухвалені заочно на теренах інших держав, то й інші держави не визнають вироки, ухвалені in absentia в Україні. Такою є світова практика.

І практика ця знайшла відображення в одному міжнародному документі — Європейській конвенції щодо дійсності кримінальних вироків. Конвенція була ухвалена у 1970 році, у свій час до кола держав, що її ратифікували, приєдналася й Україна. Один iз пунктів Конвенції говорить: якщо держава-підписант відмовляється виконувати те чи інше положення, вона не може розраховувати на те, що це положення інші учасники договору застосовуватимуть на її користь. Ратифікуючи текст Конвенції, Україна зробила одне застереження: вона не підтримала норму щодо заочного засудження. Іншими словами, ніякої екстрадиції Януковича чи Азарова лише на підставі того, що на Батьківщині цих діячів засуджено заочно, не буде — Україна відрізала для себе таку можливість.

Янукович — економічний злочинець?

Тепер розглянемо ситуацію під іншим кутом зору. Припустимо, що Україна ратифікувала згадану вище Конвенцію цілком та внесла зміни до свого КПК. Яким чином це могло б вплинути на процес екстрадиції? Жодним. Адже українські правоохоронні органи виходять з того, що Янукович та Азаров перебувають у Росії. То невже Ярема чи Аваков серйозно розраховують на видачу Кремлем наших втікачів? Керівник МВС сам нещодавно роз’яснював: подавати запит щодо видачі потенційного злочинця можна лише після затримання підозрюваного, а Росія досі нікого з колишніх українських чиновників не затримала.

«Росія, у відповідності зі своїми зобов’язаннями, що діють у рамках угоди СНД про розшук злочинців, зобов’язана була виставити в систему розшуку поданих Україною персонажів. І Януковича, і ще 23 людей. Федеральна казенна організація «ДІАЦ МВС Росії», послідовно ігноруючи всі запити України, не виставляла в систему розшуку в країнах СНД розшук на Януковича і К°. Тим самим були порушені всі встановлені процедури», — говорить Аваков. Отож уся ейфорія з приводу отриманої можливості повернути Януковича у рідні пенати — абсолютно передчасна.

Є нарешті що один цікавий нюанс. Знову-таки — припустимо, що Янукович переміщується в одну з європейських країн, де його віднедавна розшукує Інтерпол. Це, звісно, нездійсненна мрія, але дамо волю фантазії. Отож його заарештовує Інтерпол і передає Україні, і що ж відбувається далі? А далі з’ясовується, що судити Януковича можна лише за... економічні злочини, тобто за те, за що його розшукує Інтерпол!

При процедурі екстрадиції не можна переглянути список обвинувачень і пред’явити фігуранту справи новий перелік претензій, включивши до нього, приміром, розстріл Майдану абощо. Якби такий процес відбувся і Янукович — як свого часу Тимошенко — отримав кілька років ув’язнення за розтрату державних коштів чи за перевищення службових повноважень абощо, то, скажемо відверто, це було б найбільшим ляпасом для всієї полеглої Небесної сотні, а також для жертв війни, яку розв’язали в Україні кремлівські друзі Януковича.

Навіщо затівали цю гру

Загалом же — якщо абстрагуватися від України — до ідеї заочного засудження у світі ставляться по-різному. У деяких країнах — Франції, Данії, Болгарії, Естонії, Литві — така практика має місце. Тоді як судочинство інших держав виходить iз того, що ніхто не може бути засудженим без посереднього отримання правничої допомоги та можливості сказати кілька слів на власний захист. Словом, до подібної практики можна ставитися по-різному. Головне, не робити піар на цій справі і не намагатися «приплюсувати до карми» неіснуючі активи.

Однак постає закономірне запитання: якщо ухвалення закону про заочне засудження (який був ухвалений ще Радою попереднього скликання, підписаний Президентом Порошенком 21 жовтня 2014-го, а 15 січня 2015 року — доповнений та розширений) так мало дає нам у практичній площині, то навіщо депутатський корпус голосував за нього? По-перше, задля того, аби вручити необхідні козирі силовикам. По-друге, задля того, щоб зімітувати видимість роботи. А по-третє, для того, щоб мати можливість конфісковувати майно у засуджених злочинців.

Є велика підозра, що саме останній пункт і був вирішальним у лобіюванні закону про заочне засудження. Обвинувальний вирок, проголошений відсутньому злочинцю, цілком може містити пункт про конфіскації його майна. Передусім — нерухомості, котру той не зміг прихопити зі собою, тікаючи у напрямку Ростова чи деінде. Можливо, це непоганий варіант iз точки зору наповнення державної скарбниці, але лише за умови, що кожне незаконне нажите Межигір’я дійсно потрапить саме у бюджет країни, а не опиниться у числі «прихватизованих» кимось об’єктів.