У Тернополі, мабуть, уже не залишилося категорії людей чи сфери діяльності, не причетних до допомоги українській армії та добровольцям АТО. Нещодавно на потреби наших воїнів пішли тисячі гривень, що їх наколядували під час Різдвяних свят школярі. А днями до такої роботи підключилися навіть ті, кому часто вже й самим потрібна допомога — люди глибоко пенсійного віку з тернопільського відділення Всеукраїнської благодійної організації «Турбота про літніх в Україні» та ті, ким опікується міський територіальний центр соціального обслуговування населення. У приміщенні останнього, зокрема, відвели кімнату для плетіння захисних маскувальних сіток і натягнули там спеціальні каркаси. Молодші волонтери організували збір білої тканини і навчили літніх людей, як саме плести такі сітки. «Для виготовлення великої маскувальної сітки потрібно чимало часу, — розповіла «УМ» керівник згаданої організації Любов Вашенюк. — Але впродовж дня, змінюючи один одного, приходить так багато людей, що робота просувається дуже швидко. Кілька готових сіток уже відправили в зону АТО».
Також літні волонтери пошили 12 білих маскувальних костюмів (викройки зробили самостійно, за зразком, який надали в магазині військового одягу). Ця робота триває, а ще бабусі плетуть теплі шкарпетки та виготовляють особливу бахрому для нашиття на камуфляж для маскування. Методику виготовлення їм показали молоді волонтери, які їздили в АТО і вивчили потреби воїнів. Любов Вашенюк каже, що літні люди дуже раді, що тепер і вони можуть не лише переживати і співчувати, а й конкретно допомогти захисникам України.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
