Один VS сто двадцять один

Післязавтра — роковини з дня смерті перших героїв Небесної сотні — Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. Хоча, напевно, так говорити не зовсім коректно: їхня загибель була першим публічним вбивством, але за день до неї нелюди, що викрали Юрія Вербицького (разом з Ігорем Луценком), закатрупили активіста-майданівця і викинули його понівечене тіло. 22 січня 2014-го родичі упізнали Вербицького, а безжально побитий Ігор Луценко зміг передати звістку про себе. Що ж стосується іншого резонансного нападу — на Тетяну Чорновол — то з його моменту минуло вже майже 13 місяців.

Зайве нагадувати, що жодне вбивство чи жодний замах на вбивство, що були так чи інакше пов’язані з Революцією гідності, не доведені до суду. Те саме стосується і трьох чорних днів в історії України — 18-20 лютого 2014-го: за масові розстріли Майдану так ніхто і не відповів. «Україна молода» писала про це вже не раз, та оскільки ситуація не змінюється, нагадування про непокараних злочинців буде традиційною преамбулою для будь-якої розповіді про діяльність наших правоохоронних органів. Допоки щось не зрушить з місця або не зміниться керівництво цих органів і стиль їхньої роботи.

Чи не в першу чергу це стосується очільника Генеральної прокуратури Віталія Яреми. Яреминому «правлінню» — вже півроку. Проте резонансні справи перебувають у тому самому стані, як це було і за його попередника Махніцького. І йдеться не лише про тих, хто став жертвою силової атаки на Майдан. Ідеться і про колишнє чиновництво з когорти Януковича, яке пречудово почувається у далекому та близькому зарубіжжі і яке Інтерпол лише кілька днів як почав розшукувати (і то далеко не всіх). Ідеться й про більш давні справи (ту ж таки справу Гонгадзе), щодо яких також не видно просувань. Ідеться і про корупційні скандали — один iз них, пов’язаний iз київським бронетанковим заводом, спромоглася довести до кінця СБУ, відсторонивши керівника цього підприємства, решта ж досі «зависають у повітрі».

Знаючи ціну Генпрокурору Яремі, народні депутати України заповзялися клопотати про його відставку. Для того, щоб лише включити це питання до порядку денного, парламентарiям потрібно зібрати 150 підписів. Наразі прибічники відставки перебувають у меншості — вони зібрали лише 121 «автограф», і зрозуміло, що за такої незначної активності їхніх колег годі й очікувати, що голосування за відставку (якщо до нього взагалі дійде) буде результативним. Втім частина парламентського корпусу не втрачає надії.

Ініціатором збору підписів виступив нардеп Єгор Соболєв. «Самопоміч» у повному складі, багато позафракційних, частина БПП, «Народного фронту» та «Батьківщини», більшість депутатів від Радикальної партії на чолі з Олегом Ляшком уже підписалися під вимогою про відставку», — говорить Соболєв. До речі, підпис Ляшка йому пощастило добути «хитрістю» — Соболєв підійшов до лідера Радикальної партії з підписним листом тоді, коли той завершив свій критичний виступ щодо Яреми з трибуни Верховної Ради. До цього моменту депутати з фракції Ляшка відчутно коливалися у своїх намірах. Підписатися за відставку Яреми виявили бажання і Дмитро Ярош та Семен Семенченко, які перебувають зараз у зоні АТО.

«Після того, як парламент висловить недовіру Генеральному прокурору, він буде у відставці»,— говорить Соболєв. І додає: «Генеральний прокурор сьогодні сказав, що в нас з ним особистий конфлікт. Немає. У нашому спілкуванні Віталій Ярема завжди був ввічливим і вдумливим співрозмовником. Але як депутат парламенту я зобов’язаний відправити у відставку керівника ГПУ, якщо за рік після перемоги Майдану ніхто не сів за його терор, банда Януковича спокійно виводить награбоване, а корупція залишається на смертельному для держави рівні». Говорячи про призначення наступника Яреми, Соболєв відзначає: «Нам треба зробити конкурс. Нам не треба, щоб Генпрокурор знову був чиєюсь людиною».

Якщо парламентарiям-підписантам вдасться реалізувати їхній задум, Президенту України доведеться змиритися з відставкою Генерального прокурора. І шукати Яремі — котрий не посадив не лише трьох друзів (всупереч жартівливому наказу Порошенка), а й трьох ворогів — гідну заміну. А з цим якраз може виникнути певна проблема. Адже, на думку політологів, у нинішньої влади закоротка «лава запасних», особливо, якщо врахувати, що обов’язковою вимогою до кандидата на посаду є його особиста відданість та лояльність до Президента України. Тож якщо Порошенкові й доведеться замінити Ярему, то не раніше, аніж ситуація дійде до крайньої межі — як це було з екс-міністром оборони Валерієм Гелетеєм.

У будь-якому випадку на сьогодні завдання номер один полягає у залученні більш широких депутатських мас на підтримку відставки. Фракція «Батьківщина» вустами Сергія Соболєва вже заявила про те, що спочатку заслухає звіт Генпрокурора, а вже потім ухвалюватиме рішення щодо його відсторонення. Це дуже зручна «відмазка» для багатьох — тих, хто не хоче передчасно «світити» свої справжні плани. А тим часом розгляд справи Яреми відтерміновується як мінімум до початку лютого — тобто до того моменту, коли депутати повернуться з канікул.