Борислав Береза: «Якщо влада не почне діяти, не виключений албанський сценарій»

«Нинішня коаліція тимчасова, і в найближчий час ми побачимо поступовий її розпад»

— Після парламентських виборів ВР збиралася лише 8 разів. І ефективність цих засідань була не найвищою. Чи задоволені особисто ви роботою парламенту?

— Фактично ми працювали весь час, за винятком різдвяних канікул. Почали 27 листопада і закінчили 29 грудня. Це місяць. А основна проблема неефективної роботи — це нестійкість коаліції, неузгодженість у багатьох позиціях. Часто доводиться робити довгі часові перерви саме для того, щоб досягти якоїсь згоди. Це свідчить про те, що ця коаліція тимчасова, і думаю, що в найближчий час ми побачимо поступовий її розпад. Ще одним аспектом є те, що більшість народних депутатів відчуває законопроектний «свербіж», вони вважають, що чим більше законопроектів вони приймуть, тим краще буде для їхньої діяльності. А про дієвість і ефективність мало хто думає. Із самого початку потрібно було прописувати як реформи, так і дієві кроки, а також таймер, який би нагадував, що у нас не так і багато часу.

— На вашу думку, хто може вийти з коаліції, які політичні сили?

— Знаєте вислів «хочеш розсмішити Господа Бога — розкажи йому про свої плани»? Можу сказати одне, на даний момент ті політичні сили, які з початку займали дуже прокоаліційну позицію, почали відходити від цієї ідеї, а ті, що раніше були досить відсторонені від об’єднань, навпаки, почали проявляти солідарну позицію з коаліцією.

— Що робити зі старими правилами гри у Верховній Раді, коли навіть «нові обличчя» нічого не можуть змінити, адже у голосуванні зацікавлені впливові особи? Прикладом цього є бюджет-2015...

— Ситуація насправді дуже проста: або нам доведеться дочекатися зміни влади, або ми повинні остаточно змінити правила гри. Ми ловимо кнопкодавів, порушників регламенту. Проте закони все одно, на жаль, «протягують», порушення регламенту стало традицією. Але вода точить камінь. Звісно, хотілося б відчути зміни якомога швидше, але, як бачимо, вони відбуваються вкрай повільно. Нам треба розуміти, що у Верховній Раді є два типи людей: тi, які прийшли справді працювати, щось змінювати, і тi, які пройшли за партійними списками і, відповідно, виконують накази, вигідні партії. Фактично, ми бачимо приклад «руки Чечетова», коли за помахом руки голосує уся фракція...

— Чи можливо змінити цю систему?

— Вихід — зміни зсередини. Перше, що для цього потрібно, це зміна виборчого законодавства. Друге — реформування судово-правової системи. Третє — виховування виборця. Він має усвідомлювати ціну свого голосу. Саме люди мають давати оцінку роботі парламентаріїв. Виборець має усвідомлювати, за кого він голосує. Якщо ми під час роботи Ради бачимо, що депутат відстоює інтереси не людей, а політичної сили, олігархату, то виборець має зрозуміти, що такий депутат ніколи не захищатиме його інтереси. Саме за таким принципом деякі партії взагалі не пройшли до парламенту. Проте все ще є партії, яким дали цю довіру, але вони її витрачають на пустi балачки у парламенті.

— Яким чином можна «виховати виборця»?

— Перш за все, інформаційно. У нас у країні є дуже багато грантів на розвиток свобод і демократії, було б дуже добре, якби ці кошти витрачали не на особисте збагачення і якісь сумнівні проекти, а якраз на просвітницькі проекти для людей.

«Я справді «підкупив» своїх виборців»

— Ви перемогли на київському 213-му окрузі як новий політик. Яким чином вам вдалося переконати виборця?

— Коли мене запитували, який у мене «кейс», я відповів дуже просто — це персональне спілкування, комунікація із мешканцями району, знання проблем району. Більше того, i після виборів, я роблю у своєму районi те саме, що й робив. Я справді «підкупив» своїх виборців. І дуже просто, бо я почав повертати батьків, чоловіків, синів, братів у сім’ї. Я закривав «наливайки» (заклади, де продають дешевий нелегальний алкоголь), гральні заклади. На сьогодні Троєщина — це єдиний район в Україні, де не працює жодний гральний заклад. Закрито більше 50 «наливайок». Я не проти барів, ресторанів, кафе, вони мають право на існування, проте на законних підставах. Усе, що незаконно, має бути закрито.

— Які у вас зараз стосунки з партією «Правий сектор»? Раніше ви були керівником їхнього інформаційного відділу. У перспективі ми бачитимемо Борислава Березу членом «Правого сектору»?

— Так, я контролював інформацію «Правого сектору», яка мала йти в медійний простір, я її наповнював, озвучував позицію, моделював інформаційне наповнення, але я ніколи не був членом партії «Правий сектор». Я не хочу казати щодо майбутнього членства у партії ні «так», ні «ні». На даний момент я залишаюсь тим, ким я був — безпартійним, позафракційним. У нас прекрасні стосунки із побратимами з «Правого сектору», я в дружніх стосунках і з Дмитром Ярошем, і з Андрієм Тарасенком. Просто в даний момент я не встигаю займатися і партією, і депутатством. Доводиться концентруватися на депутатстві.

— Що вдалося зробити для фронту за період засідань нової Верховної Ради?

— Не потрібно узагальнювати. Є профільні комітети, от профільний комітет і має займатися цими питаннями, ініціювати, розглядати... Кожен із нас має робити щось конкретне. Якщо всі ми будемо займатися одночасно різними питаннями, то не досягнемо результатiв у жодному з них. Те, що Міністерство оборони не повною мiрою задовольняє потреби української армії, говорить про те, що проблема, швидше за все, кадрова і системна. Нам потрібні не військові функціонери чи чиновники, нам потрібні військові стратеги, які могли б приймати рішення і відповідати за них.

— Роботу міністра оброни можна назвати ефективною і відповідальною?

— Полторак — хороший господарник. Він прийшов туди, куди його кинули і де він не має нормальної команди. Давайте будемо чесними — короля грає почет. Одна людина, яка пропрацювала у цьому міністерстві недовгий час, сказала так: «Його (Міністерство оборони. — Авт.) виправити неможливо. Простіше стерти і відбудувати нове». Я поділяю цю думку.

— Ви — заступник голови Комітету із запобігання та протидії корупції. Чим зараз займається комітет? Чи є у вас ефективний план реформ?

— Із самого початку проектом, який повністю міг би зламати корупцію в країні, мало стати Антикорупційне бюро. Проте після того, як на нього отримав вплив секретар РНБО, я не вірю в його незалежність. Допоки це бюро не стане абсолютно незалежним і його ніхто не контролюватиме, до того моменту говорити про якісь дійсні зміни не можна.

— Завдяки чому в країні можна побороти корупцію?

— Якщо влада не почне справді діяти і щось робити, у нас легко може відбутися албанський сценарій. Люди вже доведені до відчаю. Вони не те що змін не бачать, вони і в перспективу мало вірять. В Албанії на вулицях ловили чиновників, їх діставали з квартир і розстрілювали, суддю, який прийняв неправомірне рішення, вішали, прокурора — розстрілювали, народного депутата — вішали. Якщо Україна не хоче такого варіанта, чиновникам необхідно кардинально змінювати своє ставлення до ситуації в країні.

«В «Укропі» нас як було четверо, так і лишилося. Проте бажаючі приєднатися були, навіть із ПР»

— Над чим зараз працює міжфракційне об’єднання «Укроп» (Береза, Ярош, Філатов, Парасюк)? Чи планує ще хтось входити до вашої міжфракційної групи?

— Нас як було четверо, так і лишилося. Ми працюємо і кожного засідання Верховної Ради маємо якісь досягнення. Щодо новачків у наших лавах, то їх немає. Хотіти і могти — це різні речі. Ми не можемо взяти у свою групу людей, які мали стосунок із Партією регіонів або ж були замішані у корупційних схемах.

— Хтось із колишніх членів Партії регіонів хотів до вас приєднатись?

— Так. Такі бажаючі були, але ми відразу відмовили.

— Чи підтримували ви створення Міністерства інформації?

— Ні, я був активним противником цього міністерства. Я згоден, що нам необхідне агентство, яке вибудовувало б інформаційну безпеку України, а також зовнішню інформаційну політику. А Міністерство інформації з незрозумілими обов’язками, функціонуванням, незрозумілим бюджетом — це просто ще одне непотрібне міністерство. Підозрюю, що основні інтереси Міністерства інформації — це все-таки контроль в інформаційній сфері України, а це не найкращий варіант для свободи слова.

— Але ви зараз разом із Юрієм Стецем працюєте над законопроектом щодо захисту інформаційного простору...

— Так, я погодився працювати над цим законопроектом, оскільки хочу допомогти захистити інформаційний простір. Ми не забороняємо, ми вводимо інструментарій для регулювання. Ми будемо вводити поняття «інформаційна персона нон-грата», ми будемо прибічниками того, щоб канали штрафували за російську пропаганду, і штрафували на мільйони. Прописати це легко, а от щоб за це проголосували депутати — це стане хорошою перевіркою, хто і що відстоює.

— Чи багато втратили добровольчі батальйони, коли їхнi головнокомандувачі пішли до Верховної Ради? Ким їх замінили? І чи більше користі від комбатів у Верховній Раді, аніж на фронті?

— Я не був очільником добровольчого батальйону, тому про втрату сказати не можу. Час покаже. Перш за все, кожна людина сама має зрозуміти, навіщо вона йде у Верховну Раду.

— У чому, на вашу думку, причина небажання розслідувати справу вбивств на Майдані?

— Це питання, яке турбує мене постійно. Саме тому ми зустрічались із паном Яремою, Наливайченком, щоб почути, що зроблено, проте не отримали відповідей. Я маю лише підозру — що це є відвертий саботаж і якісь домовленості між політичними елітами минулого і теперішнього. Іншої причини небажання розслідувати цю справу я не бачу.