«Ваші замальовки — це документи епохи»

«Це видавалось майже нереальним...»

Усе починалося пізнім осіннім вечором, коли Ірина Миколаївна Ласка, мистецтвознавець Запорізького художнього музею, принесла до газети рукопис під назвою «Календарні дати зобов’язують...» до тогочасного ювілею Дніпрогесу. Для мене тоді були майже невідомими художники, про яких Ірина Миколаївна збиралася писати. А в 1920—30-ті роки в Запоріжжі працювали Василь Касіян, Олексій Кравченко, Олексій Шовкуненко, Костянтин Богаєвський, Ісаак Бродський, Карпо Трохименко... Ми ж хотіли розповісти на сторінках газети про колекцію творів сучасників Дніпробуду в Запорізькому художньому музеї. Ірина Миколаївна завжди опікувалася тим, щоб у музеї були твори, присвячені нашому місту.

...Художній музей заснували в Запоріжжі у 1971-му. Його колекцію збирали перші співробітники — в тому числі й Ірина Миколаївна. Вона згадувала: «Розшукати твори часів будівництва на початку 70-х видавалося майже нереальним — основні давно осіли в музеях, частина до нас не дійшла, розчинившись у часі, зникла за різних обставин та у війну...»

У 1975-му Феодосійська картинна галерея імені І.Айвазовського передала в художній музей Запоріжжя велику (175х575 см), накручену на вал діораму Дніпровського будівництва пензля Костянтина Богаєвського, а у відомого одеського колекціонера Сергія Зеноновича Лущика купили його невелику акварель (15х19 см). Ці дві роботи, а також чотири ліногравюри — весь спадок Богаєвського у Запорізькому художньому музеї.

«Художник повинен перестраждати ту землю, яку він пише»

Костянтин Богаєвський народився у 1872 році у Феодосії і провів там майже все життя. Батько його, родом з України, служив дрібним чиновником. У Феодосії в ті часи жили росіяни, вірмени, греки, італійці, німці, татари, євреї, турки, караїми. Мечеть стояла поряд із лютеранською кірхою, православна церква сусідила з караїмською кенасою. Сьогодні, дивлячись на роз’ятрений Крим і Донбас, можна лише позаздрити такому мирному співіснуванню.

Костянтина взяла на виховання родина заможних німців Шміттів. Вони й дали змогу здібній дитині отримати художню освіту. Навчався Богаєвський спочатку у Феодосії, потім поїхав до Петербурзької академії мистецтв. Із 1891-го по 1897-й — в майстерні видатного Архипа Куїнджі (грека з Маріуполя, який сам проторив свій шлях у мистецтві) — разом із Миколою Реріхом, Аркадієм Риловим, Вільгельмом Пурвітом та іншими.

«Художник повинен перестраждати ту землю, яку він пише. Він повинен пережити історію кожної її долини, кожного пагорба, кожної затоки», — писав найближчий друг художника Максиміліан Волошин. Такою єдиною землею для обох була Кімерія — східна частина Криму від Судака до Керчі. 

Богаєвський багато працював, виробив своє неповторне історично-романтичне бачення кримської природи. На виставках «Союза русских художников» картини Богаєвського сусідили із творами Юона, Архіпова, братів Васнєцових. В експозиціях «Мира искусства» — вони поруч із картинами Врубеля, Нестерова, Коровіна, Головіна, Бенуа. «Что же делать нам, графикам? — дивувався Добужинський, побачивши малюнки Богаєвського. — Богаевский обладает абсолютным зрением».

Романтичні історії романтичних пейзажiв

...А сто років тому, 15 травня 1914 року, у шведському місті Мальме відкрилася Балтійська виставка. П’ять країн-учасниць: Швеція, Данія, Німеччина, Росія та Фінляндія — демонстрували досягнення промисловості, техніки та мистецтв. У «російський павільйон» на приватній основі були відправлені більш ніж 90 картин та 14 скульптур.

Нині я попросила подругу, яка проживає у Швеції, поїхати у Malm Konstmuseum, де відбувається ювілейна художня виставка. У репринтному каталозі вона знайшла прізвище Богаєвського серед учасників виставки 1914 року — напередодні першої світової війни.

...Художник був мобілізований і повернувся додому в середині квітня 1918-го. А вже 30 квітня у Феодосії були німці. Потім — війська Антанти, денікінці... Але коли друзі чи родичі починали розмови про від’їзд, Богаєвський твердо відповідав: «Я остаюсь на своей земле. В гостях хорошо, но это все-таки гости». «Слишком он связан с Феодосией, мастерской и прочим, что необходимо для его искусства», — казала його дружина.

У 1921 році Костянтин Богаєвський за завданням Кримської секції охорони пам’яток мистецтва, старовини, природи і народного побуту замальовував історичні пам’ятки Криму. Зробив чудовий альбом автолітографій за мотивами кримських та італійських подорожей, який видали у Москві в 1923 році. Продовжував багато працювати.

Але на зламі 20—30-х років роботи художника потрапили в немилість до критиків: у часи, коли країна будує нове суспільство, не можна обмежувати свою творчість пейзажем... Після довгих роздумів Богаєвський почав малювати напівреалістичні-напівхимерні міста майбутнього. Ці картини більше відповідали радянській дійсності. Давній друг і помічник художника Костянтин Кандауров переконав Богаєвського поїхати на Дніпробуд: «Я встретил недавно одного знакомого инженера с Днепростроя, и он показывал фотографии. Это что-то удивительное. Только ты со своим мастерством можешь перенести это на бумагу и холст...»

Діорама Дніпробуду

У 1930-му Богаєвський вперше поїхав до Запоріжжя. Розмах Дніпробуду вразив його. Вже перші великі роботи були схвально сприйняті, художник отримав пропозицію написати діораму Дніпровського будівництва. Вперше в житті він пошкодував, що ніколи не працював у побутовому жанрі і не малював людей. До речі, це позначилося на долі діорами. Художники, з якими планувалося виконати цю монументальну роботу — Володимир Кузнецов, Василь Яковлєв та Василь Мєшков — свою частину не закінчили, а може, і не розпочинали. Колосальний краєвид: поєднання дніпровських вод, неба та грандіозного будівництва, який виконав Богаєвський, не дочекався заповнення полотна постатями будівників. Нині діорама зберігається у Запорізькому обласному художньому музеї і потребує реставрації чи бодай консервування. «Намотане на вал величезне полотно спробували розгорнути, — згадувала Ласка, — але, побоюючись пошкодити, не стали це робити». Так і лежить діорама Дніпрогесу у фондах Запорізького художнього музею, не бачена ніким уже півсторіччя, і чекає кращих часів.

Остання експедиція

...Дніпрогеси ж Богаєвського перебувають зараз у Третьяковській галереї в Москві, в Сімферопольському художньому музеї. Найбільша колекція — у Феодосійській картинній галереї, де зберігається архів художника. Звідти запорізький краєзнавець Сергій Алімов привіз фоторепродукцію із зображенням дніпровського порога Ненаситця. Ця акварель Богаєвського — єдина поки документальна художня згадка про участь художника в експедиції Миколи Філянського.

Остання перед перекриттям Дніпра і затопленням порогів науково-художня експедиція відбулася влітку 1932 року. Богаєвський був щасливий побачити красу берегів Дніпра, які через кілька місяців, із пуском Дніпровської ГЕС, повністю змінили свій обрис. Утворилося перше на Дніпрі штучне море. Пішли під воду грізні та співучі дніпровські пороги.

Феодосійські музейники, спираючись на документи, стверджують, що акварелей було як мінімум п’ятнадцять — стільки художник обіцяв передати в музей Дніпробуду, яким завідував Філянський. Пошук цих робіт обтяжений багатьма тогочасними подіями. Поет та вчений Філянський був заарештований та страчений у 1938-му. Музей Дніпробуду перетворено на краєзнавчий. А коли в 1941-му спалахнула нова війна, потяг із експонатами музею потрапив під бомбардування. Чи встигли вивезти художні твори — не відомо...

Чи повернуться пороги?

Художник продовжував працювати в окупації до кінця життя. Загинув під час визволення Феодосії: потрапив під бомбардування радянських військ перед наступом. Очевидці розповідали: побачивши літак, він єдиний залишився стояти, вважав за неможливе пригнутися чи лягти на землю, в бруд... Поховали Богаєвського у могилі людей, які його виростили — біля німців Шміттів. Після смерті Богаєвського майстерню було пограбовано. Жозефіна Дуранте, дружина художника, намагалася дістатися Італії, але була відправлена до СРСР, де десять років провела у таборах...

У травні 1942 року в Запоріжжі відкрилася художня виставка, де, як писала окупаційна газета «Новеє Запоріжжя», були «зібрані в основному роботи місцевих художників, але є й роботи інших майстрів, як, наприклад, відомого пейзажиста Богаєвського, московського художника Нащокіна...»

Можна припустити, що на виставці експонувались акварелі, які писав Богаєвський для музею Дніпробуду. Бо, як пише газета, «Відрадним на виставці є той факт, що тут немає отої остогидлої «індустріальної тематики», яка була на совєтських виставках постійним примусовим асортиментом...» Тобто Дніпрогеси Богаєвського не могли з’явитися на виставці за ідеологічними умовами. А пейзажі із зображенням дніпровських порогів — цілком могли. Куди поділися ці акварелі — невідомо, і, окрім єдиної, що побачив Сергій Алімов у Феодосійській картинній галереї, жодна не потрапила в коло прискіпливої уваги запорізьких музейників. Як би втішилася Ірина Миколаївна Ласка, дізнавшись про існування славнозвісного Ненаситця пензля Богаєвського! 

Бо це дає надію, що збудуться слова професора Саркисова-Серазіні, звернуті до художника: «Ваши зарисовки — это документы эпохи. Через сто лет в каком-нибудь украинском музее будут стоять наши потомки и внимательно вглядываться в исчезнувшие очертания Днепра... Ведь гоголевская романтическая Сечь Запорожская не исчезнет. Внимание к буйной казацкой вольнице не умрет. Судьба даст Вам возможность не исчезнуть из памяти народной много сотен лет».

Однак незакінчена діорама та втрачені дніпровські пороги нині, на жаль, недосяжні. Чи повернуться вони до нас?