«Не забувайте, що я працюю не для себе, а для Вітчизни!»

Онук Катерини ІІ

Більше про графа Олексія Олексійовича Бобринського, якому днями виповнилося 215 років від дня народження, пам’ятають у черкаському місті Сміла. Насамперед — як про людину, котра свого часу зробила справжній цивілізаційний прорив у розвитку цього населеного пункту. «У нас дотепер слугують людям будівлі, зведені коштом родини Бобринських — залізнична станція, дві школи, районна поліклініка, технікум харчової промисловості, корпуси цукрового, машинобудівного та пивоварного заводів», — розповідає «УМ» директор Смілянського краєзнавчого музею Надія Вілентко.

Історія цієї родини дуже тісно пов’язана з історією України. Засновником династії був Олексій Бобринський, позашлюбний син Катерини II та її фаворита Григорія Орлова, народжений у 1762 році. Після таємних пологів повитуха обгорнула немовля бобровим хутром, звідки, за однією з легенд, i пішло прізвище майбутнього графа — Бобринський.

У 1800 році в Олексія Григоровича та його дружини Анни народився первісток, якого теж назвали Олексієм. У Смілі ж Бобринські з’явилися у 1838 році. На той час місто разом із навколишніми селами було власністю Софії Самойлової, котра сімнадцятирічною вийшла заміж за графа Олексія Бобринського, онука Катерини II. Саме їм і судилося започаткувати смілянську гілку цієї родини, в якій народилися три сини — Володимир, Лев та Олександр.

Глава роду — Олексій Олексійович, за спогадами поета Петра В’яземського, поєднував у собі «блискучу освіченість, високу культуру, уроджене вільнодумство, неприхований патріотизм, талант і невичерпний дух дослідника, був людиною захоплень, завжди благородних і чистих». На підтвердження цих слів треба сказати, що граф Бобринський одним із перших у ХІХ сторіччі вивчив технологію вирощування цукрового буряку та його переробки у французів та бельгійців, захоплювався фізичними і хімічними дослідами, вдосконаленнями в галузі механіки, був автором ідеї будівництва залізниці, а його власний винахід — нову конструкцію плуга — на Всесвітній виставці в Парижі було відзначено медаллю. Окрім цього, він захоплювався фотографією та квітникарством — за свої знімки одержував дипломи на виставках у Європі, написав книгу про вирощування квітів і вивів власний сорт троянд.

Підприємець і меценат

«Коли Бобринські переїхали жити в Смілу, тут усе невпізнанно змінилося. З графською родиною починається розвиток не тільки самого міста, а й усього Черкаського повіту. Зокрема, у 1838 році Олексій Бобринський зводить у Смілі цукровий і пивоварний заводи, а ще — будує механічні майстерні, де виготовляє обладнання для цукроварень та сільського господарства», — розповідає Надія Вілентко. І заради успіху своєї справи граф не шкодує витрат. Загалом за наступні десять років граф будує на Смілянщині чотири цукровi заводи, зводить механічний завод та головний завод iз переробки цукру-піску на рафінад. На обладнання для цукрових підприємств він витрачає 434 тисячі карбованців сріблом. У той час заводи графа, на яких працювало 2500 робітників, за потужністю встановлених там парових машин перевершували підприємства Москви. Бобринський сам не соромився ставати до верстата, як простий працівник. Щорічно його цукрові заводи виготовляли продукції на 1 млн. крб., а на споживчий ринок йшло 250000 пудів цукру.

У Смілі граф будує найбільшу в Черкаському повіті лікарню на 100 ліжок, до того ж, кожного року на безкоштовне лікування хворих виділяє 10 тисяч карбованців сріблом. Для заводчан він зводить їдальні, школи, лазні й усі витрати з утримання громадських установ бере на себе.

Капітали графа Бобринського, його далекоглядність та підприємливість відчутно змінили життя провінційної Сміли. Граф сприяє відкриттю у Смілі складів обладнання для цукрової промисловості французької фірми «Дерон і Кайль», що відчутно допомагає розбудові цукрових заводів не тільки на Смілянщині, а й по всій Київській губернії. І коли його запитують, для чого все це йому треба, граф Бобринський відповідає: «Не забувайте, що я працюю не для себе, а для Вітчизни!».

Своїм коштом Олексій Олексійович будує в Смілі Покровську церкву, котра й досі тут працює, відкриває парафіяльну школу при рафінадному заводі, прокладає на дорогах міста бруківку, встановлює вуличні гасові ліхтарі, садить дерева. І донині на Смілянщині милує око алея чорного горіха, посаджена графом Бобринським.

А пам’ять жива

На жаль, у 1866 році в сім’ю Бобринських приходить біда — помирає графиня Софія Олександрівна. А через два роки — 4 жовтня 1868 року — не стає й Олексія Олексійовича. Після маєтком опікуються його сини — спочатку Володимир, а пізніше Лев, котрі продовжують добру справу, розпочату батьком. Вони відкривають бібліотеку, центральну телефонну станцію, технічні класи для технологів-цукроварів, на заводах встановлюють восьмигодинний робочий день, для службовців будують квартири з усіма зручностями, зводять чоловічу та жіночу гімназії. На той час у маєтках Бобринських, зведені їхнім коштом діють 37 навчальних закладів, тільки в Смілі нараховується 23 фабрики та заводи. Після 1912 року маєток переходить до племінника Лева Олексійовича — Георгія Олександровича. Це останній володар Сміли, який добудував лікарню, в котрій ще в ту пору було 22 корпуси, електричне освітлення, водонапірна башта та каналізація.

«У пам’ять про графа вулицю Тельмана у Смілі перейменували на бульвар Бобринського, встановили пам’ятник цій родині. Це гарна справа з огляду на те, скільки зробив для нашого краю Олексій Олексійович та його родина», — підсумовує Надія Анатоліївна і запрошує усіх відвідати експозицію, присвячену графу Бобринському, що регулярно працюватиме в ці січневі дні у музеї.