«Сніжний дракон» vs кривавий ведмідь

Здавалось би, де — Арктика, де — Китай, а де — зона АТО. Але, поєднавши ці компоненти, можна отримати ще один штрих до розуміння того, для чого Володимир Путін затіяв авантюру із загарбанням України. Безумовно, кремлівському лідеру був потрібен вихід до ключових військових підприємств, котрих якраз немає на Донбасі, але які є в інших регіонах — від півдня і центру України до півночі та Києва. Wishlist, чи то пак список побажань, Путіна включає й миколаївські судноверфі, з яких у 1993 році зійшло судно, побудоване українськими фахівцями для шанхайського інституту полярних досліджень.

Корабель назвали Xue Long — «Сніжний дракон», і за два десятка років експлуатації він устиг побувати у 28 антарктичних експедиціях, а тепер узяв курс і на Арктику. Але, окрім китайських амбіцій щодо підкорення цього континенту, є й амбіції російські. А задоволення їх вимагає належної технічної бази. З’ясувалось, що миколаївські суднобудівники виготовляють зовсім непогані криголами (принаймні китайці ними задоволені), отож, їхні підприємства варто «експропріювати» разом з усією продукцією. Але далі територій «ДНР» / «ЛНР» Путін, слава Богу, не просунувся і до Миколаєва не дістався. Чи пройде він далі хребта Ломоносова — покаже час.

Новий торговельний шлях

Глобальне потепління, що прийшло на нашу планету, сприяє відкриттю наскрізної навігації по Північному морському шляху. Образно кажучи — з Китаю або Японії й до східного узбережжя Америки через Північний полюс. Така навігація здатна добре простимулювати світову торгівлю, особливо між Китаєм, з одного боку, та Північною Європою, Канадою і США — з іншого.

Але танення льодів відкриває не тільки комерційні, а й стратегічні можливості. «Арктика — це центр, який виходить у всі океани. Якщо одного разу Китаю вдасться розмістити там атомний підводний човен, він створить умови для стратегічного стримування Європи, Росії та США», — зазначає один iз працюючих у Пекіні військових експертів.

Зрозуміло, що Росія також не проти розмістити в арктичних водах власні атомні човни. А Європа — не проти розгортання на континенті систем протиракетної оборони. Поки що це все — плани на віддалене майбутнє, але не надто віддалене. Вчені повідомляють: останніми роками лід тане буквально на очах. За деякими оцінками, до 2020—2040 років Арктика буде судноплавною, принаймні в літній період.

Таким чином, коли-небудь плавання з Шанхаю до Гамбурга через розташовану між Східним Сибіром та Аляскою Берингову протоку буде на 6400 кілометрів коротшим від класичного маршруту через Індійський океан і Суецький канал. Подібні перспективи розпалюють апетити Китаю, який у 2010 році став світовим лідером за обсягами експорту. Але у середньостроковій перспективі пройти північним шляхом зможуть лише криголами або кораблі з подвійною обшивкою. Та річ не тільки у вантажному чи пасажирському пароплавстві.

Газ та нафта Арктики

Головна принада Арктики полягає у її корисних копалинах. Щоправда, останні дані свідчать: їхні запаси істотно перебільшені. Геологічна служба США (USGS) стверджує, що ймовірні поклади арктичної нафти становлять усього близько 90 млрд. барелів, або приблизно 7% відомих сьогодні доведених світових запасів нафти. До того ж, копалина не сконцентрована в одному місці, а розкидана по різних регіонах Арктики.

Домінує в структурі вуглеводневих запасів Арктики зовсім не нафта, а природний газ — він становить приблизно 78%. В Арктиці, за оцінками американських геологів, зосереджено близько 47 млрд. кубометрів невідкритих газових покладів, що становить приблизно 26% від поточних світових запасів. Таким чином, Арктика — скарбниця не так нафти, скільки газу. Це багато що міняє, оскільки напруженість із запасами газу в світі значно нижче, ніж із запасами нафти.

Є ще один нюанс. Та частина Північного Льодовитого океану, на яку останнім часом голосно претендує Росія, — хребет Ломоносова і взагалі вся центральна глибоководна частина Арктики з так званими абісальними (провальними) рівнинами і серединними океанськими хребтами — практично безперспективна з точки зору наявності можливих запасів нафти і газу.

Основна частина покладів зосереджена в прибережній зоні континентального шельфу, причому більше 70% оцінюваних невідкритих запасів природного газу знаходяться всього лише в трьох басейнах: Західносибірському, Східно-Баренцевому і Аляскiнському. Найбільш перспективні регіони — це Карське море і море Лаптєвих. Відтак зрозуміло, що основна частина потенційних газових запасів Арктики і так вже перебуває в зоні континентального шельфу Російської Федерації, віднесеної до юрисдикції РФ Конвенцією ООН з морського права.

Однак із видобутком копалин виникає неабияка проблема. Освоєння цього регіону є вкрай складним через великі глибини і недостатню розвиненість технологій глибоководного буріння. Брак таких технологій відчувається в усьому світі, про Росію в цьому контексті годі й говорити. Та навіть якщо їй пощастить добувати копалину з глибин у 4000 метрів, витрати на її видобуток будуть робити прибутковість майже нульовою.

Зі зброєю в руках

Однак Росія — не та держава, яка здатна визнати свої прорахунки та «наступити на горло» власній пісні. Істерія довкола Арктики нагнітається цілком штучним чином. Кремлю вдалося розкачати ситуацію настільки, що про свої арктичні інтереси згадали всі країни, що мають вихід до Північного Льодовитого океану. А це, зокрема, США, Канада, Норвегія, Данія та Ісландія.

Доходить до того, що головні політгравці готові відстоювати свої права на Арктику зі зброєю в руках. Зокрема, Росія вже оголосила про створення окремого арктичного угруповання військ. Під цей проект створять нову бойову техніку, нададуть кораблі й авіацію, а солдатiв будуть тренувати за спеціальним курсом.

Реакція на це не забарилась: Канада заявила, що вдасться до всіх можливих превентивних заходів, аби відстояти свої інтереси на арктичному континенті. «Це є стратегічним пріоритетом для нас. У зв’язку з мілітаризацією, яку ми бачимо, ми обираємо шлях деескалації конфлікту, але ясно, що ми будемо захищати наш суверенітет силою», — заявив глава МЗС Канади Джон Берд.

А Сполучені Штати ухвалили тим часом «Арктичний план дій ВМС США». До практичних кроків перейшли й у Данії — передані нею в ООН наукові дані доводять, що континентальний шельф Гренландії безпосередньо пов’язаний зі структурами на дні Арктичного океану. Це, на думку міністра закордонних справ Данії Мартіна Лідегора, дозволяє країні претендувати на 900 тис. кв. км на північ від узбережжя Гренландії. Тим часом як Росія планує присвоїти 1,2 млн. квадратних кілометрів Арктики.

Фахівці говорять, що у боротьбі за Арктику Москва використовуватиме різні методи. І діятиме не тільки силою, а й хитрістю. Зокрема, спробує зацікавити ексклюзивними правами на видобуток арктичної нафти великі європейські транснаціональні компанії. Не виключено, що питання буде стояти навіть так: видобуток копалин у «російській» Арктиці — в обмін на відмову від проектів видобутку сланцевого газу в Східній Європі. А це означає, що удар буде завдано в першу чергу по Україні.

P.S.

Про сланцевий газ, перспективу видобутку якого, до речі, так активно обговорювали наприкінці президентства Віктора Ющенка, вже давно ніхто не згадує. Владі не до того: вибори, війна, і знову — вибори. До того ж iз двох перспективних газоносних районів — Юзівського та Олеського — перший частково розташований на охопленому війною Донбасі. І тут ми знову підходимо до того, з чого починали: до зацікавлення певних кіл у тому, аби ця війна тривала і надалі.

А тим часом Путін педалює поглиблення військової співпраці в рамках Організації договору про колективну безпеку. Відкриваючи черговий саміт ОДКБ, Путін заявив про нові виклики, що стоять перед організацією у зв’язку з «деформацією системи глобальної безпеки». Формальним приводом для того, щоб говорити на цю тему, Путін обрав Афганістан.

«Поточна ситуація викликає занепокоєння, з’являються загони бойовиків так званої «Ісламської держави», які зазіхають на те, щоб деякі провінції Афганістану включити в так званий «ісламський халіфат». Терористичні та екстремістські угруповання намагаються поширити свою активність на Центральну Азію», — заявив Путін. І, враховуючи вивід з Афганістану військ США та інших західних країн, закликав учасників ОДКБ бути готовими до запобігання загроз, які можуть виникнути в регіоні.

Насправді «Ісламська держава» хвилює Путіна мало. Принаймні поки що. Як стверджує агентство Bloomberg у своєму «Песимістичному прогнозі», кремлівський вождь спробує передусім пограти м’язами, відстоюючи Арктику. Що ж стосується України, то і її у Москві з порядку денного ніхто не знімав. А різдвяне «пожвавлення» путінських терористів на Донбасі — тому зайве підтвердження.