Це не склад, а будка для Рекса!

Той платить, той не платить...

Ставка за один квадратний метр житлової і — увага (!) — нежитлової нерухомості встановлюється у розмірі, що не перевищує два відсотки мінімальної заробітної плати на рік. Враховуючи, що «мінімалка» в Україні практично увесь рік, до 1 грудня 2015-го, становитиме 1218 гривень на рік, то за один зайвий метр кожен власник житла заплатить 24 гривні 36 копійок.

Не оподатковуватимуться квартири площею до 60 квадратних метрів і будинки — до 120 метрів. Ця норма стала найбільшим компромісом, на який погодився піти уряд Арсенія Яценюка в останні дні старого року. А тепер порахуємо. Площа вашої квартири становить, наприклад, 86 метрів. Мінусуємо ваших законних шістдесят квадратів і отримуємо 26 квадратних метрів, за які треба розрахуватися із державою. Тобто 633,36 гривень, які треба буде віднести до податкової за місцем проживання один раз на рік. Якщо ж ви мешкаєте у сільській хаті, загальна площа якої разом з усіма прибудовами становить, скажімо, 157 квадратних метрів, то ваша фінансова підтримка рідної держави має становити не більше, ніж 901 гривня 32 копійки.

Якщо ж ви маєте кілька об’єктів нерухомості різного типу, то будете змушені платити за всі мінус щонайменше 180 квадратних метрів. Скажімо, у вас є квартира 75 метрів, дача на 110 метрів і старенька хата на Житомирщині, що дісталася у спадок від бабусі, на 45 метрів. Разом у вашому володінні є 230 квадратних метрів нерухомості. Мінус 180, отримуємо 50 метрів, за які треба заплатити. За нинішньою ставкою така розкіш обійдеться вам щорічно у 1218 гривень. Така математика — лише у випадку, якщо загальна площа не перевищує п’ятиразовий розмір установленого державою мінімуму.

Під дію податку не підлягають дитячі будинки сімейного типу, гуртожитки, житлова нерухомість, яка є не придатною для проживання (!), наприклад через аварійний стан. А також житло, яке належить дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям-інвалідам, яких виховують самотні матері. Але не більше одного об’єкта на одну дитину! Всі інші громадяни нашої держави за своє житло мають платити.

Існує низка винятків і у категорії «нежитлова нерухомість». Не платить малий і середній бізнес, який здійснює свою діяльність у так званих МАФах — приміщеннях, що мають статус малих архітектурних форм. Не підлягають під податок будівлі, що розміщені на ринках, — що, в принципі, є цілком очевидним, оскільки їх власники і так платять ринковий збір. Можуть не платити сільськогосподарські товаровиробники, але тільки у випадку, якщо ці будівлі призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Тобто за тік фермер може не платити, а ось за власний магазин — буде змушений. Ще одна пільгова категорія — громадські організації інвалідів та їхні підприємства. І все! Інший бізнес відтепер матиме ще одну нагоду поспілкуватися із податковим інспектором.

Безробітний, олігархові допоможи!

Вади нового закону очевидні. По-перше, на думку експертів, від нього явно попахує середньовіччям. У ці суворі часі, як ми пам’ятаємо, існували податки на димарі, кількість вікон, довжину фасаду. І саме ці закони подарували нам вузькі кам’яниці, високі стелі, вузькі вікна. Важко сказати, як трансформується ставлення українця до свого житла, якщо закон Яценюка—Яресько не осучаснять. Адже, скажімо, важко зрозуміти логіку законодавця, якщо нерухомість вартістю 50 мільйонів і 10 тисяч доларів оподатковуватимуть за однією шкалою.

Прагнення встановити гнучкішу шкалу, врахувавши ринкову вартість квадратних метрів, а отже, підійти до оподаткування справедливіше, враховуючи соціальні аспекти — попервах була. Але у реформістському запалі від неї відмовилися. Або з причини полегшити роботу податковим структурам на місцях, або з бажання підстригти під один гребінець багатих і бідних. Тобто перекласти головний тягар реформ на незаможних українців. Відтак маємо цілковите порушення соціальної справедливості і, власне кажучи, запевнень самих урядовців — що податки в Україні, як і в цивілізованому світі, насамперед платитимуть забезпечені люди для підтримки своїх бідніших співгромадян.

Навіть побіжного погляду на ці норми закону достатньо, аби зрозуміти: деякі формулювання є надто обтічними і дають змогу славним фіскальним органам трактувати вимоги законодавців, як їм буде вигідно. Скажімо, що можна вважати об’єктами оподаткування у присадибному господарстві? Тільки хату? Чи й клуню? А собачу будку? А якщо собача будка площею сто метрів квадратних і у ній я тримаю свій реманент? Маю право чи ні? А якщо свій тік я використаю для складування товарів до свого магазину — то я підпадаю під пільги чи ні? А якщо п’ятдесят на п’ятдесят — пару мішків зерна і сто п’ятдесят ящиків із пивом — то сільськогосподарське використання нежитлової нерухомості чи порушення закону?

Або, зрештою, хто і за якими критеріями визначатиме «аварійність» житлової площі? Де пролягає ця межа, за якою за неї вже можна не платити?

Податкові органи, як ми бачимо, отримали величезну базу ухвалювати нестандартні рішення. Що, як ми знаємо із власного досвіду, означає небувалий розквіт хабарництва. Бо відсутність чітких правил гри — це найкраще середовище для розвитку тіньових взаємин між громадянином і державою. Уряд Арсенія Яценюка, який на словах виступає за мінімальні контакти між чиновником та громадянином, у цьому законі вирішив зіштовхнути їх чолом.

Ще сумніша ситуація із нежитловою нерухомістю. Податок насамперед мають заплатити виробники. Не посередники, що займають малогабаритний офіс, навіть не логістичні компанії, які, зрештою, можуть перейти на менші склади, підвозячи, як «Тойота», товар «з коліс», — а власники виробничих цехів. Які точно не зможуть зекономити на приміщенні для виробництва. Відтак під загрозою опиняться структури, які великою мірою і створюють вітчизняний ВВП. А вітчизняний бізнес буде змушений переорієнтуватися на імпорт.

Шанс для олігарха — і... голови сільради

Ну і на додаток — закон про податок на нерухомість повністю лежить у руслі пострадянського законодавства. Зокрема, відповідає відомій тезі, що суворість наших законів компенсується необов’язковістю їхнього виконання. Вже сьогодні досвідчені юристи, уважно прочитавши новий закон, знайшли практично бездоганну лазівку, яка дозволить не виконувати суворі вимоги Кабміну. І не платити! Або майже не платити. Натомість загнати наші відносини із державою в остаточну тінь.

Ключем до оптимізації податку є норма, що місцеві ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування. А також визначати пільги для конкретних осіб, виходячи з їхнього майнового стану. Переклавши із юридичної мови на звичайну, сільська рада, розглянувши вашу заяву, може відмінусувати від ваших сукупних 230 квадратних метрів не 180, а всі 230! І, як наслідок, ви будете винні державі рівно нуль гривень. Закон таку можливість передбачає.

«Реалізувати таку схему на практиці буде трохи клопітно, але цілком реально», — стверджує юрист Олег Коннов. Наприклад, у вас квадратні метри зашкалюють кардинально: квартира у Києві площею 200 метрів та заміський особняк 400 метрів. Податок державі у такій ситуації становитиме 10 тисяч 230 гривень. Чимало!

Щоби не платити, можна придбати найубогішу хату в найменшому українському селі. Можна разом із кількома друзями.Чим більше друзів, тим краще. Відтак ваша житлова площа трохи зростає. Скажімо, до 620 метрів. «Але відповідно до п. 266.4.1 Податкового кодексу України будь-яка сільрада своїм рішенням може підняти вам планку граничної норми нерухомості, яка не обкладається податком, — каже Олег Коннов. — Хоч і до тисячі метрів». Після цієї нехитрої маніпуляції ви зі своїми 620 квадратними метрами під оподаткування не потрапляєте взагалі!

Звичайно, на подібні маніпуляції голова сільради піде не задарма. Але, взявши у вас до кишені відповідного конверта, він має усі шанси зберегти обличчя — скажімо, офіційно попросивши у вас тисячу гривень «на розвиток території». І все, прошу зауважити, логічно — і на сто відсотків у межах логіки і чинного законодавства! Село бідне, асфальт дірявий — а тут прийшов спонсор і трохи допоміг. Голова сільради молодець, дбає про територію, ви у виграші, бюджет країни, яким завідує Прем’єр Яценюк, — не отримує очікуваного.

Натомість проста сільська сім’я, якій залишилася простора, хоча й недоглянута хата, сарай і літня кухня, будуть змушені або віддати останнє, або думати, що краще розвалити: сарай чи клуню? Ну або «домовлятися» зі своїм податковим інспектором, аби той «правильно» порахував його квадратні метри.