Про що розкаже іграшка?

Ті, кому довелося пожити в часи великого радянського дефіциту епохи Брежнєва та після, пам’ятають, як за щастя було добути до новорічного столу баночку-дві майонезу й зеленого горошку, палицю ковбаси (якщо «Московської» — то взагалі шик!), коробку цукерок, банку якої-небудь кави, мандарини і, звичайно, «Шампанське». Молодим нині у це важко повірити, але так жили їхні батьки й дідусі. Повернути лучан та гостей міста у неповторний світ дитинства й новорічного дива вирішили працівники музею Волинської ікони, де напередодні новорічних свят відкрилася виставка давніх і сучасних ялинкових прикрас та листівок під назвою «Подаруй собі казку».

Основу виставки склали понад 300 експонатів з колекцій Волинського краєзнавчого музею і приватних колекціонерів Луцька й Острога. В основному, це ялинкові прикраси від 1940-х років і до сьогодення, а також листівки й фотографії 1950—1980-х років ХХ століття. Чимало давніх іграшок принесли з дому і самі працівники Музею волинської ікони. Почесне місце на ялинці зайняла і сучасна колекція прикрас «Україна єдина», випущена львівськими майстрами фабрики ялинкових прикрас «Галімпекс».

Серед колекціонерів новорічних прикрас радянські цінуються особливо, тому що в тодішніх артілях їх виготовляли дуже мало, а всі технологічні процеси від видування і закінчуючи розписом, виконувалися вручну. На жаль, справді раритетних іграшок до наших днів збереглося небагато, але кілька екземплярів на виставці таки є. Це кілька прикрас, виготовлених зі скляних намистинок, нанизаних на нитки, потьмянілий від часу скляний млинок. Останнє не випадково — давні прикраси оздоблені натрієм срібла, тому їх не можна довго тримати на світлі.

Цікава й історія самого святкування. Відомо, що в Радянському Союзі до 1935 року не лише Різдво Христове, а й Новий рік не відзначали. І лише у 1935 влада у Кремлі організувала для дітей першу новорічну ялинку. З того часу і веде свій відлік радянська новорічна іграшка, яка посіла важливе місце в арсеналі ідеологічної виховання радянських людей. 1 січня стало вихідним днем лише у 1947 році, а прикраси для ялинки з того часу стали виразнішими й цікавішими. Довоєнні іграшки виготовлялися з вати. «Після 1935 року у Радянському Союзі навіть створили так званий іграшковий інститут, який займався питаннями новорічних прикрас. Це свідчить про те, якої ваги надавала тодішня влада звичайній ялинковій іграшці. Вона стала не лише символом свята, а й відображенням історії країни, утіленням найбільших досягнень СРСР», — розповіла науковий працівник музею ікони та організатор виставки Людмила Карп’юк.

Радянська пропаганда і справді намагалася відобразити історію в ялинкових прикрасах. У 1949 році до 150-річчя Олександра Пушкіна побачила світ серія іграшок із зображеннями героїв його казок — радянські ялинки збагатилися золотими рибками, богатирями, русалками, хатинками на курячих ніжках. У 50-х, коли країна відчувала нестачу продуктів, головним мотивом новорічних прикрас стали овочі та фрукти. Після виходу фільму «Карнавальна ніч» ялинки почали прикрашати іграшками-годинниками, що показували за п’ять дванадцяту. У ті ж роки після підписання договору про дружбу з Китаєм, з’явилася новинка — китайські ліхтарики. Іграшки на прищепках увійшли в моду теж у 50—60-х роках: це були звірята, птахи, дітлахи, представники різних народів у національних костюмах. Нові образи народила і ера Микити Хрущова — тут поменшало пропагандистських мотивів, а лідером стала кукурудза. Також на ялинці оселилися чайники, лампи, самовари, бурульки. Політ Юрія Гагаріна у космос народив ялинкові ракети, супутники, зірки, дирижаблі. На жаль, за класифікацією Міжнародної організації колекціонерів ялинкової іграшки «Золоте сіяння», у 1966 році ера старовинної ялинкової іграшки завершилася — саме тоді на зміну скляній іграшці ручної роботи прийшли конвеєрні прикраси, що втратили свою мистецьку цінність.

А от в Україні найдавнішу фабрику з виготовлення новорічної іграшки було відкрито у 1946 році у селищі Клавдіївка на Київщині. У 80-х роках перейшли на штампування іграшок, але у 2001 році знову повернулися до виготовлення ексклюзивних прикрас ручної роботи, левова частка яких продається за кордон.

Не менш цікава й історія новорічно-різдвяних листівок. Уперше ця тематика з’явилася в Україні у 20-х роках минулого століття. Це були високохудожні мистецькі речі, бо їх писали відомі українські графіки Олена Кульчицька, Ярослав Страк та ін. У тридцятих тенденція зображення на листівках героїв вертепу та різдвяної атрибутики у Східній Україні була перервана, зате збереглася у Західній. А після війни популярними стали фотолистівки — мальовані сюжети з релігійним змістом перефотографовувалися, і торговці продавали їх у потягах. Міліція часто переслідувала «поширювачів опіуму для народу» , а самі листівки знищувала.

На жаль, тепер українці масово купують на ялинку дешеві китайські іграшки з пластику. Вони не б’ються, і для сімейного бюджету доступніші. Але в них так мало казки й немає українського духу! Музейники радять не шкодувати грошей на скляні ексклюзивні новорічні прикраси. Бо хто б міг подумати у далеких 50—60-х роках ХХ століття, що не дуже яскраві за нинішніми мірками радянські скляні іграшки стануть справжнім раритетом?