Вроцлавський ліхтарник щовечора запалює вогні рідного міста. (автора)
За ними можна звіряти годинник. Щойно місто огортають оксамитові грудневі сутінки, а годинникові стрілки на ратуші відважують часову позначку «15.30», загадкові чоловіки в плащах і циліндрах прошкують вуличками Тумського острова, запалюючи газові ліхтарі. Вроцлав — єдине місто в Польщі, де ліхтарники — ніби свідки живої легенди і казки — обіруч тримають таємниці минулого. Адже ці ліхтарі, що їх старанно щовечора запалюють, а над ранок гасять вроцлавські ліхтарники, світять із минулих століть. З того далекого 1843-го, коли перше «дивовижне освітлення» з’явилося у Вроцлавському ресторані «Золотий гусак», а за чотири роки по тому його власник вирішив уквітчати вулиці рідного міста газовими ліхтариками. Їх було понад 5 тисяч, вони освітлювали місто весь повоєнний час, аж до 60-х років минулого століття, коли вроцлавська влада «з доброго дива» вирішила, що ліхтарі — зайвий дисонанс із «модерним сьогоденням», і прибрала їх. Малодушну відмову дотримуватися традиції мотивували браком деталей, потрібних для складної конструкції ліхтарів (привозити їх можна було хіба з ФРН, а це ускладнювало і здорожчувало завдання). Зрештою, наприкінці 1980-х чавунні елементи і скло почали виготовляти вдома, але «покликати до життя» тоді вирішили лише 92 ліхтариків минулого. Сьогодні їх 103, і всі освітлюють лише Тумський острів — найвідоміший з-поміж вроцлавських островів. (Місто стоїть на річці Одра, що помережила столицю Нижньої Сілезії на клаптики суші, а мостів у Вроцлаві — понад 100).
Пан Кшиштоф Шидловський і його колега Роберт Молендо — останні ліхтарники Польщі. Таку приємну — і офіційну — місію вони виконують щодня, попри дощ, сніг чи густий туман. Вроцлавські ліхтарі мають горіти за будь-якого погодного настрою чи політичних примх. Улітку ці два чародії обходять вулички о 21- й вечора, а о 3-й ранку старанно гасять кожний із ліхтарів. Години роботи змінюються залежно від сезону, а сам процес запалювання триває з півтори години. «З поправкою на те, — сміється пан Кшиштоф, — як багато людей зустрінеться дорогою і на скільки запитань доведеться відповісти».
Скажу чесно — ми не докучали вроцлавському ліхтарнику своєю допитливістю, хоча питань зродилося безліч. Щастям було вже те, що ми (абсолютно випадково) приїхали до Вроцлава і ступили на землю Тумського острова саме о тій порі, коли загадковий чоловік у циліндрі і плащі вийшов на роботу. Затамувавши подих, ми перебігали за ним від ліхтаря до ліхтаря, ніби малолітні шукачі пригод, намагаючись вловити диво — якщо не в руки, то хоча б у об’єктиви фотоапаратів...
«Люди з покоління моїх батьків так само ходили назирці за цими панами, — сміється наша провідниця Ягєнка Свєтлік-Прус. — Деякі спритники бігали за ліхтарниками і гасили ліхтарі — заради жарту. З погляду дорослих, звісно, то не було дотепно, але що взяти з дітлахів?»
Закохані домовлялися про зустрічі під ліхтарями, і запалене світло давало знак: час для поцілунків настав...
А Ринкова площа міста тоне у вогнях Різдвяного ярмарку. Ярмарки напередодні Божого Народження тут, як і у всій Європі, — справжнє свято. І для душі, і для вишуканих гурманських смаків, і для тих, хто прагне повернутися в дитинство. У Вроцлаві ярмаркові вогні «мерехтять дивом» майже весь грудень. Ось велетенська мильна кулька злетіла в небо і зачепилася за гілки головної святкової ялинки, а ось вам «краєчок казки» зі спеціального автомата. «Пінокіо», наприклад. Дітям — утіха без упину: карколомні каруселі, велетенський дерев’яний млин із рухомими фігурками, знамениті різдвяні пряники-будиночки, посипані корицею, розкішний вибір лізаків (цукерок на паличці).
Тут прогулюються родинами, зустрічаються дружніми компаніями, аби за келишком польського гжаньця (теплого вина з прянощами) пригадати минуле чи обговорити плани. А туристи — так ті просто губляться у розмаїтті спокус: що скуштувати для початку — смачний осципек (копчений овечий сир) із журавлиним джемом чи знамениту домашню ковбаску. Поруч — мальовнича готична ратуша, підсвічена зеленим сяйвом: красиво! Ренесансні елементи, що ними оздоблено споруду, і астрономічний годинник, і «Пивниця Свідницька» — вишуканий результат еклектики стилів. А назви кам’яниць на Ринковій площі! «Під золотим сонцем», «Під блакитним сонцем», «Дім грифонів»... За кілька кроків беремо й «український слід» — напис «Львівська ресторація» не потребує коментарів. Вроцлав тісно пов’язаний зі Львовом: після Другої світової війни сюди переселилися багато наших земляків. Не так давно місцева українська громада — одна з найчисленніших у Польщі — відзначила своє 55-річчя.
Автор висловлює вдячність Польській організації туристичній за допомогу в організації поїздки до Нижньої Сілезії.
Вроцлав — столиця південно-західного польського воєводства Нижня Сілезія, де проживає 700 тисяч жителів. До 1945-го місто мало назву Бреслау і належало Німеччині. Загалом за більш як тисячолітню історію Вроцлав устиг побувати під протекторатом польської, чеської, німецької, австрійської, угорської влади.
Місто має понад 20 вищих навчальних закладів. З-поміж найбільш популярних туристичних об’єктів Вроцлава — Зала Століття (пам’ятка Всесвітньої спадщини), архітектурно вишуканий собор Святого Іоанна Хрестителя, костел Святої Ельжбети, Рацлавицька панорама (уособлення битви польських повстанців під керівництвом Тадеуша Костюка з російським військом 1794 року), Аула (актовий зал) Леопольдина — перлина польського бароко.
2016 року Вроцлав перейме естафету і буде культурною столицею Європи.
Відшукай «краснолюдка»!
Найбільш зворушливі і найголовніші (ясна річ!) жителі Вроцлава — гномики. Краснолюдків (як їх називають поляки) можна зустріти на кожному кроці. Ці бронзові малюки творять що завгодно: катаються на мотоциклах, перуть білизну, сплять на лавочках, випрошують милостиню, попивають пиво, — словом, радіють життю на різний манер. Вроцлавські гноми не без того, щоб і попрацювати: «малюк» біля банку рахує готівку, біля кабінету дантиста один ліліпут жваво висмикує зуба іншому. Мандрівникам у Вроцлаві пропонують спеціальні карти з умовною назвою «відшукай гномиків». Таким чином вимальовується досить популярний туристичний маршрут.
Ці милі вроцлавські створіннячка — символ Помаранчевої альтернативи — підпільної організації, що діяла в 1980-х у деяких польських містах. Старожили пам’ятають «Демонстрацію гномів» — ініційовану Вальдемаром Фідріхом акцію у червні 1987-го, коли на стінах вроцлавських будинків вигулькнули яскраві графіті гномиків у помаранчевих ковпаках. У такий спосіб активісти руху протестували проти абсурдної комуністичної дійсності. Відтак мальовані гноми відродилися у бронзі на початку 2000-х, і їх кількість увесь час зростає. Нині «краснолюдків» понад 200. І досить кумедно спостерігати за туристами, які з серйозними обличчями звіряють карти «гномових стежок». Адже потерти тільце вроцлавського гномика — на удачу. Відполіровані туристами «краснолюдки» з розумінням дивляться вам услід.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
