«Софія» під прицілом

Перші кроки В’ячеслава Кириленка на двох урядових стільцях — віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань і міністра культури України — викликали хвилю обурення у суспільстві. Деякі діячі культури зробили перші висновки, що так нахабно не вилазив на голову і не зав’язував ноги бантиком навіть Кулиняк, екс-міністр і персональний скрипаль Януковича.

У заступники — «старі побратими» і скандальний шоумен

У міністра, згідно з законом, має бути чотири заступники. Кириленко звільнив усю команду Нищука, представника Майдану в уряді. Натомість оточив себе «старим побратимом іще з часів Революції на граніті» Юрієм Зубком, який уже працював у Міністерстві культури і туризму і займався курортами. До речі, в Юрія Зубка дві освіти, та жодна з них не має відношення до культурної політики — навчався у Київському політехнічному інституті і на юридичному факультеті КНУ ім. Тараса Шевченка.

Заступник Кириленка з питань європейської інтеграції — Андрій Вітренко. Дипломований магістр із фінансів, менеджер із зовнішньоекономічної діяльності. Працював експертом у недержавній організації Інститут євроатлантичного співробітництва, організовував міжнародні виставкові заходи, очолював офіс депутата Європарламенту. А ще наприкінці листопада 2014-го його резюме було розміщене на сайтах iз працевлаштування. Те, що його призначили заступником міністра, для самого Вітренка було несподіванкою. Однак Кириленко запевняє, що його досвіду достатньо і великим плюсом є те, що він вільно володіє англійською і польською. Хоча для освіченої людини на сьогодні замало володіти і чотирма іноземними мовами.

Посаду третього заступника Кириленко збирається запропонувати провокативному і матюкливому шоумену Антіну Мухарському (Оресту Лютому) через його «лагідну українізацію». «Я вважаю, що його лагідна українізація, така сучасна, модерна — буде дуже до снаги міністерству. Вона політкоректна», — заявив Кириленко Каті Осадчій на прем’єрі «Бабая». І навіть не вкусив себе за язик, що ще недавно в одному з інтерв’ю розкритикував твори Андруховича за нецензурну лексику, і висловив пропозицію маркувати таку літературу не для широкого загалу.

Помста «Професійного нероби»

Та «плювком в обличчя» музеїв стало посилення керівного складу міністерства першим заступником Ігорем Ліховим. «Справжній професіонал. Буде вести питання музеїв, заповідників та охорони культурної спадщини», — Кириленко втішно потер руки, призначаючи Ліхового.

«Справжній професіонал» свого часу натворив стільки «добрих справ», що з них не те що каші не звариш, а й на одному полі краще не сідати. Міністерство культури для Ліхового наче медом мазане. Він уже його очолював упродовж року в уряді Єханурова та Януковича. Будучи міністром культури, отримав прізвисько Професійний Нероба. У лютому 2014-го був одним із конкурентів Євгена Нищука, коли формувався уряд, його кандидатура випливала в обговореннях майбутнього міністра культури. Тоді працівники Національного художнього музею написали відкритого листа, в якому пояснили, хто такий пан Ліховий. За їхніми словами, він «пристосуванець», причетний до скандалу в музеї Шевченка у Каневі, працював у Національному художньому музеї при в.о. директора скандальній галеристці Тетяні Міроновій на посаді заступника. «При цьому активно сприяючи Міроновій у тіньовому розподілі коштів і тиску на колектив, залякуванні колективу, дозволяв собі особисті образи; після зміни керівництва постійно перебував на лікарняному, роблячи собі липові довідки, тобто фактично отримував зарплатню, будучи відсутнім на робочому місці». Врешті Ліхового звільнили за прогули.

Боротьба з професіоналізмом

Напередодні Миколая омріяна влада знову потрапила до рук Ігоря Ліхового. Першим ділом чиновник зателефонував у «Софію Київську» і в наказовій формі повідомив заступника директора з науково-дослідної та виставкової роботи Національного заповідника Тетяну Люту, щоб гендиректор Олена Сердюк готувала документи на звільнення і писала заяву за власним бажанням.

Кириленко у своєму «Твіттері» підтвердив кадрові зміни від Ліхового. «Зважаючи на стан у деяких музеях і заповідниках, внесу пропозицію на звільнення кількох директорів. Щодо «Софії Київської» вже зробив», — написав міністр.

Джерела у Мінкульті кажуть, що також готується звільнення директорів Києво-Печерського заповідника Любомира Михайлина та Національного художнього музею, «ворога номер один» Ліхового та його професійної соратниці Міронової Марії Задорожної.

Олена Сердюк по-філософськи сприйняла погрозу від Ліхового. За її словами, кожна революція має зворотний бік. Після піднесення відбувається контрреволюція. «Напевне, наша активна діяльність, наші абсолютно нові форми експозиційної та виставкової робіт викликають незадоволення. Після Нового року ми плануємо оголосити про стратегію майбутнього. Ми розробили програми про розвиток музеїв, про відкриті фонди, про програми з дітьми, про роботу з фундаціями міжнародними, наприклад, нашими партнерами у Франції та Польщі», — Олена Сердюк розповідає про результати роботи за два останні роки на посаді генерального директора.

«Софія Київська» у 2014-му може похвалитися успішними величезними міжмузейними виставковими проектами, такими як «Київські одкровення Адріана Прахова», «Український наїв», проект про Україну 30-х років. 2014-й закривається виставкою, присвяченою Петру Могилі, який у XVII столітті відродив «Софію».

Якщо ж Ліховий доб’ється звільнення Олени Сердюк, то всі проекти «Софії Київської», починаючи від фестивалів на Великдень і Різдво і закінчуючи музейними виставками, буде припинено. «Нічим подібним заповідник не займався ніколи. Тут була тусовка, не більше. Для людей показували лише собор. У Будинку митрополита була покладена мідь не тієї марки, тонша. Відповідно, вона розійшлася. Цілий рік ми тільки тим займалися, що мусили відрами носити воду. Брама Заборовського XVIII століття, де сьогодні відкрито резиденцію святого Миколая, не була введена в експлуатацію», — пані Сердюк відкриває тільки вершину айсберга.

Поруч із резиденцією Миколая немає стіни. Замість неї стоїть зелений паркан і купки цегли. «У жовтні впала стіна. Вона не у нас на балансі, але впала на наш бік. Її буде відновлювати районна адміністрація. Та ми замовили спеціальне дослідження падіння стіни. Згідно з попередніми висновками, тут багато причин. Будівля по сусідству з «Софією» збудована у 2008-2009 роках. На території заповідника проводили багато робіт, їздила важка техніка. Також під стіною стояла каплиця, яка підпирала стіну. Її знесли. Ще зі стіни з боку вулиці Стрілецької була витягнута цегла уздовж 15 метрів. Як тільки проект iз відновлення стіни буде розроблено, її відновлять», — запевнила директор.

Але це все тільки в планах. А сьогодні «Софія Київська» має загрозу рейдерського захоплення заповідника.

На запитання, чи відомо у «Софії», кого міністерство просуває на директора заповідника, Олена Сердюк сказала коротко: «Попередника».

Та чи готова Олена Сердюк підписати заяву на звільнення, директор відповіла: «До мене хтось офіційно має звернутися. Поки був лише дзвінок до заступника. У мене контракт на п’ять років. На підставі чого я маю його переривати? Це вже є порушенням закону з боку міністерства».

За попередником суд плаче

У 2000-му Нелю Куковальську, фахівця з будівництва залізничних шляхів та шляхового господарства, призначили генеральним директором Національного заповідника «Софія Київська».

«Я мала питання на наявність облікової документації, якої не було», — каже про діяльність Куковальської Олена Сердюк. Працівники заповідника відкривають гріхи попереднього керівника. Науково-реставраційні роботи не проводилися більше 30 років. У підвалах «Софії Київської» («Трапезної» та «Хлібної») гнили експонати. Три тисячі експонатів були уражені грибком.

Відкриття саркофагу Ярослава Мудрого, яке урочисто провела Куковальська, відбулося з порушеннями. Кістки з саркофагу не були обліковані або паспортизовані будь-яким чином. Заступник директора з науково-дослідної та виставкової роботи Національного заповідника Тетяна Люта припускає, що вони злякалися, що це були кістки з різних століть. І додає, що під час відкриття саркофаг було пошкоджено. А це вже кримінальна справа, за яку треба нести відповідальність.

Олена Сердюк нагадує, що систематично не виконувалися вимоги Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо розроблення Плану управління об’єктом.

Та чи не найбільше мародерство відбувалося в Криму. Останні півроку комісія заповідника проводила перевірку «Музею «Судацька фортеця», яка перебуває на балансі «Софії Київської» разом з Андріївською та Кирилівською церквами і «Золотими воротами». Виявлено, що під час перебування Куковальської на посаді гендиректора у Судаку була відсутня система ведення перебліку музейних колекцій. Археологічні матеріали розкопок Судацької фортеці 1997—2012 років, деякі ще 1965—1973 років, усього 8623 одиницi, не було взято на державний облік.

Матеріали колекцій передавалися на реставрацію без оформлення документації до Ермітажу, які так і не були повернені. Комісією було виявлено відсутність 523 предметів археологічних колекцій з археологічних розкопок 1996—2000 років. Де вони — не відомо. Музейники подали зібрану інформацію до прокуратури. Бо ж хоч би хто ти був, директор чи простий робітник, варто пам’ятати — якщо не можеш принести користі, то хоч не нашкодь. А коли вже накоїв лиха, то май мужність нести за це відповідальність. Але в Міністерстві культури, здається, про це не чули.