«Якщо батько зранку робить зарядку, то й син захоче мати такі м’язи, як у тата...»
Мудрі люди кажуть: здоров’я тісно пов’язане з красою, а її критерії мають відповідати критеріям здоров’я. У стародавніх народів одним із критеріїв краси було міцне здорове тіло, бо воно потрібне було для вдалого полювання та захисту.
Письменник-фантаст Іван Єфремов у своєму романі «Лезо бритви» писав, що краса — це і є здоров’я, що тільки здорова людина може бути справді гарною. Скажімо, очі мають бути ясні, чисті, блискучі, шкіра — свіжа, пружна, гладенька, губи — яскраві, волосся — густе. Але ж усе це, як каже герой твору, лікар і психолог Іван Гирін, — прямі показники загального здоров’я, хорошого обміну речовин, доброї життєдіяльності. Гарна статура, розпрямлені плечі, високо посаджена голова — це ознаки активності, енергії, добре розвиненого тіла, яке перебуває в постійному русі чи тренуванні. З іншого боку, чому ми вважаємо гарними, скажімо, довгі вії? Бо такі вії краще захищають очі. А якщо вони ще й загнуті догори, що вважається особливо красивим, то такі вії не злипатимуться і не змерзатимуться. Отож уявлення про красу в багатьох народів свідчить про те, що здорова людина — це гарна людина, а критерії здоров’я переходять у критерії краси.
— Хтось із мудреців античності сказав, що людина, котра не вміє керувати власним тілом, не здатна керувати іншими. Отож багато важить уже зовнішній вигляд, де не останню роль відіграє маса тіла, — вважає керівник Клініки здорових судин, доктор медичних наук, лікар-невропатолог Уляна Лущик. — Для чого нам здоров’я? Щоб спокійно дожити до старості, побачити онуків, пригорнути їх, передати свій досвід, снагу, мудрість. І все це цілком реально, адже наш організм запрограмований природою на багато років. Треба тільки розумно дбати про нього. Я знала одного дев’яносторічного професора, який міг служити еталоном для геронтологів, взірцем того, якою має бути людина в старості. Цей чоловік умів інтенсивно і високопродуктивно працювати — і водночас знаходив можливість відпочивати, відновлювати своє здоров’я. Завжди підтягнутий зовні, надзвичайно ерудований, культурний, усебічно розвинений, з фахових та інших питань міг виступати без папірця. Як не поважати людину, яка і в старості зберігає світлий розум та шанує своє тіло?
Коли навчалася в медінституті, у нас був завкафедрою, який щоранку бігав — і вся кафедра з ним бігала, або ж плавав — і вся кафедра також плавала. То був взірець лідера, а це дисциплінує. Наприклад, якщо батько зранку робить фіззарядку, то й син разом із ним робитиме, бо захоче мати такі м’язи, як у тата. Отож старшому поколінню варто починати із власного прикладу.
«Нас не навчили показувати своє добре ставлення до когось, не навчили любити ближнього»
Лікар переконана: тільки доброта, прихильність один до одного врятують цей світ. Тому не треба приховувати свої добрі почуття, не варто соромитися виявляти більше ніжності, доброти, чуйності, оптимізму, гуманності в ставленні один до одного. Від цього тільки виграємо, бо це — як взаємне притягання різних зарядів. «Хотілося б, аби ми частіше зазирали одне одному в очі, говорили лагідні і щирі слова. На жаль, нас не привчали виявляти свої емоції, — визнає Уляна Лущик. — Не заведено було показувати своє добре ставлення до когось, скажімо, поцілувати, покласти руку на плече на знак приязні. Нас не навчили біоетики, не навчили любити ближнього. А в деяких релігійних громадах заведено при зустрічі найперше привітати одне одного, побажати добра, здоров’я. Ми забули, чому простягають для рукостискання праву руку, — вважається, що саме через неї передаємо іншій людині частину своєї енергії».
У багатьох народів Середньої Азії існують певні ритуали для того, щоб поділитися з іншими енергією добра. Одна з пацієнток клініки, якою керує Уляна Богданівна, викладачка з Вінниці, зналася на фольклорі, жінка художнього типу, після лікування сказала, що до неї повернувся той настрій, який був у молодості. Коли хотілося йти вулицею і бажати кожному здоров’я та щастя, хотілося дарувати радість першій-ліпшій людині. «Це вияв душевної доброти і дуже комфортний стан мозку, коли прагнеш поділитися з іншими всім, що є в тебе найкраще, і ти енергетично спроможний це зробити, — переконана пані Уляна. — А якщо людина має мізерну енергію, та й ту не знає, як зібрати докупи, то, звичайно, від неї можна очікувати хіба що агресивності та образ. Така людина часто є енергетичним вампіром і прагне вивести інших з енергетичної рівноваги, щоб забрати часточку їхньої енергії. Будьмо уважні одне до одного. Ми часто не стежимо за своїми почуттями. Коли приходиш увечері додому втомлений, усі почуття ніби притлумлені, нічого не хочеться… А інша людина в цей час потребує твоєї уваги, чекає спілкування, обміну аурами. Все це дуже важливі речі. Тому як би не було важко — не можна скупитися на добрі слова для рідних і близьких нам людей.
Нашим маленьким пацієнтам, розумово неповноцінним діткам, хочеться іноді притулитися до мами, відчути її ніжність, її любов. Якщо мама вважає, що ця дитина їй життя зламала, то хіба ж маля цього не відчуває? А йому потрібні затишок, оте тепло, що знаходять кошенята біля кішки, потрібен елементарний захист. На одній із конференцій розповідали про дівчинку, в якої судоми починалися через відчуття страху. Їй треба було в цей момент до когось пригорнутися. Напади були слабші, якщо мама поряд. Ось як багато важить відчуття захищеності. Тож будьмо людяними, даруймо одне одному тепло».