Припливли...

На церемонії відкриття про це безапеляційно і “на повному серйозі” заявив Георгій Жженов — народний артист Радянського Союзу (під будь-яким іншим титулом гість із Росії підніматиматися на сцену не зголошувався). У своєму короткому спічі кінометр зізнався, що найкомфортніше він почувається на фестивалях-близнюках — у Виборзі, на півночі Росії, і в Бердянську — місті російського півдня, яке заселене кращими (і на тому спасибі!) представниками українського народу! “Російську тему я завжди тримаю основною у своїх виступах”, — зауважив товариш Жженов. І уточнив, що “мене тут назвали патріархом, однак мені здається, ніби я щойно закінчив семирічку”.

Про семирічку (максимум!) того суботнього вечора також подумав, вірогідно, не тільки я. “Уточнення кордонів” члени російської делегації коментувати відмовлялися. З-поміж акторів хіба що Дмитро Харатьян за кілька годин до закриття фестивалю на пляжі оцінив почуте тверезо: “У такий спосіб ледь не всю планету можна назвати російською — де тільки не ступала нога росіянина!”.

Як це не прикро, зросійщення фестивалю особливо відвертим було саме на “Бригантині” зразка 2004 року. Йдеться не про кількісну перевагу кінопродукції північного сусіда під час показів — такі реалії, що творчі делегації України і Білорусі змогли привезти лише по дві стрічки. Дивує інше. Першого ж фестивального дня блокбастер Володимира Хотиненка “72 метри” демонстрували в “Космосі” — найпрестижнішому кінотеатрі Бердянська (кондиціонер, м'які крісла, чудовий звук). Обидва ж українські фільми глядач міг переглянути тільки о десятій годині ранку і лише в БК заводу “Південгідромаш” (кінозал — без належної акустики, задушливий, ніби сауна чи передбанник). Найменше поваги виявили організатори “Бригантини” до “Залізної сотні” Олеся Янчука — і ранковий сеанс робочого понеділка зібрав лише кілька десятків кіноманів (російська делегація віддала перевагу організованій для фестивальників риболовлі з традиційною юшкою на березі Азовського моря). Прикро, і навіть інтелігентний пан Олесь не втримався від докору оргкомітету: це, мовляв, глумління не тільки над глядачем...

Якщо не обурення, то принаймні подив викликає російський кінопродукт “72 метри”. У стрічці доста кадрів, які стимулюють антиукраїнські настрої. Чого вартий, приміром, епізод визначення з громадянством екіпажу субмарини “Слов'янка”. Офіцер-патріот совістив одного з підлеглих: “У тебе ж тут дім, сад... І ти хочеш поміняти це на голі сопки? Там же зима півроку, діти рахітиками будуть. Я твоїй дружині зателефоную!”. Однак його відтіснив старший за чином. “Тризірковий” командувач грізно поцікавився, хто хоче прийняти українське громадянство, зневажливо зиркнув на тих, хто таки вийшов із шеренги, — і повів за собою “істинних” патріотів”. І саме цей фільм було відзначено призом за яскраве втілення на екрані теми патріотизму, героїзму і мужності! Мені лишається пишатися тією обставиною, що оргкомітет не ризикнув запросити на перегляд автора цих рядків, попри мою офіційну акредитацію на фестивалі.

До речі, доступ журналістів на заходи цьогорічної “Бригантини” було мінімізовано. Поспілкуватися з акторами у неформальній обстановці не можна було навіть під час прогулянки Бердянською затокою на теплоході (“А ви платили?”). Дефіцит коштів відчувався на кожному кроці (мас-медійники згадували попередні запливи “Бригантини” під кермуванням Олександра Махотіна, коли були прес-релізи, фуршети, безплатний зв'язок із Києвом). Уперше міськвиконком Бердянська взяв усі клопоти на себе — і “Бригантину” заштормило. Мав намір дізнатися у Валерія Баранова, в якій формі столиця відмовлялася підсобити організаторам коштами, однак мер сказав, що “не знає”. І послав до свого заступника...

Ситуацію на моє прохання прояснила керівник української делегації Ніна Ільїна: де-факто мерія жодного разу офіційно не зверталася до Мінкульту, аби одержати фінансування з державного бюджету! Мати б оргкомітету 100 тисяч гривень на латання “фінансових вітрил” бодай восьмої “Бригантини”, так організатори цьогорічної не знайшли місця для заступника міністра Тимофія Кохана! Відтак щороку, каже пані Ільїна, “наша гільдія акторів свої, зароблені, а не бюджетні кошти витрачає на рекламну продукцію, транспорт, телефонні розмови... Вірогідно, саме тому наша творча делегація зійшла з палуби “Бригантини” першою, ще в ніч на 1 вересня, і морпорт тішив морською прогулянкою інших акторів. У них, зрештою, була солідніша, аніж в українських митців, мотивація для постфестивальних розваг.

Росіяни прогнозовано зібрали найщедріший ужинок нагород. Кращим фільмом очолюване Михайлом Голубовичем журі визнало “Єгеря” Олександра Цацуєва. Дипломи переможців у номінації “Краща роль першого плану” дісталися Ігореві Ліфанову (“Єгер”) і Світлані Кожем'якіній (Білорусь, фільм “Ще про війну”). За майстерне виконання ролей другого плану відзначені Віра Полякова (Білорусь, “Ще про війну”) і Кіра Крейліс-Петрова (Росія, комедія “Іменини”), Юрій Кузнєцов (“Іменини”), Віктор Степанов (“Золота лихоманка”). У номінації “Кращий дебют” переміг Петро Кривостаненко (“Ще про війну”). Спеціальними призами заохочені актор російської стрічки “Ігри метеликів” Олексій Чадов і режисер Андрій Прошкін (“За відображення сучасних проблем молоді”), а також Марія Возба (“Надія “Бригантини”). У номінаціях “Краща режисерська робота” і “Краща операторська робота” дипломи переможців одержали творці фільму “Залізна сотня” Олесь Янчук і Віталій Зимовець.

За збереження національних традицій кінематографа і відкриття молодих талантів спеціальних призів удостоєні Олександр Єфремов (Білорусь) і Олесь Янчук (Україна).

Чергова “Бригантина” опустила свої вітрила. Під завісу бердянці та відпочивальники були потішені, як і в день відкриття, яскравим шоу. Участь у дійстві Дмитра Пєвцова, Ії Нінідзе з донькою Ніно, Дмитра Харатьяна та інших акторів у небайдужих глядачів тільки посилила внутрішній спротив утвердженню другорядності нашого мистецтва. Найголовнішого — передусім.