Захист Гостинного двору став першим кроком до формування громадянського суспільства у боротьбі з рейдерством державного масштабу. Другим був Майдан.
Для початку варто зазначити, що в українському законодавстві й досі немає чіткого визначення рейдерства. Хоча у жовтні 2010 року Верховна Рада внесла зміни до Кримінального кодексу, зокрема додала статті, що встановлюють відповідальність за діяння, пов’язані з рейдерством. «Це визначається як протидія протиправному поглинанню та захопленню підприємств», — коментує ситуацію Віктор Налуцишин, кандидат юридичних наук, доцент, старший радник юстиції. Кримінальна відповідальність за це передбачає ув’язнення від п’яти до десяти років iз позбавленням права обіймати певні посади та конфіскацією майна. «Тобто законодавець класифікує злочин як тяжкий», — зазначає експерт, але додає, що «на моїй пам’яті, з 2010 року не було випадків доведення до логічного завершення та вироку суду за таке діяння».
Незважаючи на жорстку міру покарання, рейдерів не поменшало, хоча і тут є своя класифікація. Одні порозумнішали і тепер не йдуть «на ви», а винаймають юристів та шукають «більш законних» шляхів та стратегій. Так з’явилися «білі рейдери», які діють у рамках закону, точніше шукають у ньому прогалини або неточності у документах самого підприємства, яке прагнуть захопити. Основна схема дії — корпоративний шантаж, доведення або фальсифікування банкрутства підприємства, скуповування акцій і усування попередніх керівників. Але якщо після атаки «білих» існування бізнесу все ще можливе, то коли в гру вступають «чорні» — місця мало всім, адже ніякими методами вони не гребують. У хід ідуть і захоплення, і підробка документів, і підкуп силових структур, чиновників та суддів, і фізичне усунення невигідних осіб. Основна схема для дії таких рейдерів — скуповування акцій та боргових зобов’язань, доведення до банкрутства, значне заниження вартості підприємства. І найголовніше — пряме зазіхання на власність особи, на її здоров’я та життя.
Операції щодо протиправного заволодіння майном мають кілька етапів. По-перше, це збір та аналіз інформації про підприємство, яке є метою рейдерів. Далі включаються юристи, які також аналізують усі можливі варіанти правочинів та відповідальність за них. Кінцевий етап — реалізація цих проектів. «Саме декілька ланок вчинення правопорушень призводять до протиправного поглинання або захоплення підприємства. Умовно кажучи, є набір статей кримінального кодексу — доведення до банкрутства, підроблення документів, які подавалися на реєстрацію випуску цінних паперів, плюс самоправство, — які передують безпосередньому силовому захопленню, що у народі називають «рейдерство» — пояснює Віктор Налуцишин.
Деякі фахівці вважають, що рейдерство може бути навіть корисним, оскільки оздоровлює занепалі підприємства і виступає в ролі такого собі «санітара» бізнесових «джунглів». Однак, що робити, коли об’єктами рейдерських атак стають пам’ятки архітектури та культури? А таких випадків чимало. Скільки списів було зламано навколо ситуації з Гостинним двором — цю пам’ятку XIX століття, яка входить в єдиний архітектурний ансамбль Контрактової площі намагалися реконструювати під торговельний центр, а сквер із пам’ятником Сагайдачному перетворити на паркінг.
Схема була до болю проста — спочатку вивести споруду зі списку пам’яток архітектури, а потім передати на реконструкцію, і виселити всіх орендарів, як це сталося з Державною науковою архітектурно-будівельною бібліотекою імені Заболотного. Постановою Кабміну від 15 серпня 2011 року № 1380 Гостинний двір було виключено зі списку пам’яток архітектури України, а 26 квітня 2012-го Київрада надала дозвіл на розробку проекту землеустрою ПАТ «Укрреставрація» на Контрактовій площі для реконструкції будівлі під торговельно-офісний центр iз гостьовою стоянкою.
Уряд ухвалив таке рішення на основі науково-дослідної роботи «УкрНДІпроектреставрація» та пояснювальної записки Міністерства культури і з численними порушеннями. «Записка від «УкрНДІпроектреставрації» була затверджена постфактум — через три місяці після ухвали рішення Кабміном», — каже адвокат Ірина Невмержицька. Однак це не завадило «Укрреставрації» зі згоди Верховної Ради та Київради проводити будівельні роботи з бурильною технікою. До речі, під патронатом власників фінансової компанії, зареєстрованої на Кіпрі, опинилась і компанія «Укренергомонтаж», яка за часів Януковича виграла тендер у 540 млн. на реконструкцію підстанції «Північна» в с. Нові Петрівці (президентська резиденція «Межигір’я»).
Але спокійному «дерибану» у верхах завадила активність простих киян, які виступили на захист культурного простору. 20 травня 2012 року активісти проголосили створення «Гостинної республіки», організувавши тут низку різноманітних культурних заходів, лекцій, виставок. Захисники двору не залишали приміщення навіть вночі — завжди чергували 6-7 чоловік. Не злякали киян ні напади правоохоронців та невідомих, ні пожежа, що раптом спалахнула в історичній будівлі. «Був не один напад, далеко не один. Я був там iз самого початку, ми багато разів відвойовували двір від тітушок, міліціонерів, забудовників», — згадує член координаційної ради «Київське віче». Вадим Торопов. «А 18 лютого близько другої дня почався справжній «заміс» — «Беркут» захоплює будівлю, активісти прориваються, починається «зачистка». Багатьох людей дуже сильно побили, вантажили в автозаки, заарештовували, відвозили у відділки міліції. Мені добряче дісталося — коли я намагалася вибігти з двору, то спіткнулася і впала. По мені пройшлося точно чоловік двадцять», — згадує активістка Тамара Шевчук, яку, як і багатьох інших, доправили до лікарні зi струсом мозку та забоєм грудної клітини. Однак і після цього громада ще активніше згуртувалася навколо пам’ятки.
Врешті-решт, у квітні 2014 року Київський апеляційний суд скасував рішення на реконструкцію Гостинного двору. Щоправда питання відновлення історичної споруди, перетвореної «реставраторами» практично на руїни, лишається відкритим. Але це вже зовсім інша тема.
Насправді війна активістів із «реставраторами» і «забудовниками» триває давно. Але, якщо іще кілька років тому перемоги активістів були поодинокими (як у випадку із забудовою Пейзажної алеї), то останнім часом громада навчилася відстоювати свої права. Один з останніх прикладів — ситуація з підпалом першого в столиці кінотеатру «Жовтень», який активісти одразу взяли під свою опіку і добилися від столичної влади обіцянки відновити культурний осередок у початковому варіанті.
Хоча є підстави вважати, що тут не обійшлося без задоволення чиїхось не надто чистих інтересів, а тому не так то просто буде відвоювати пам’ятку. Були досить вагомі аргументи. Це і розташування «Жовтня» у ласому для забудовників місці, і судова тяганина з ТОВ «Кіноман», у якого хотіли відібрати приміщення. «Сумнівів у тому, що це був підпал, у слідчо-оперативної групи немає. Залишається питання мотиву для злочину», — написав радник міністра МВС Антон Геращенко на своїй сторінці у «Фейсбуці».
І все ж, чи лише громадська активність може вберегти історичні пам’ятки від посягань? На думку заступника голови парламентського Комітету з питань правової політики і правосуддя Василя Яніцького, якщо зусилля громади підкріпити законодавчо, то ефект буде набагато більшим. «Для підвищення боротьби з рейдерством потрібне вдосконалення законодавства та його неухильне дотримання як учасниками господарських відносин, так і правоохоронними та судовими органами. Також потрібно законодавчо закріпити статус історичних об’єктів i мораторій на його зміну. Ну й потрібна координація дій правоохоронних та контролюючих органів, а також органів влади та місцевого самоуправління. Якщо ми йдемо до Європи, говоримо про правову державу, то і діяти потрібно відповідним чином», — каже він.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
