Усі ми прагнемо жити в зручних, сучасно облаштованих, красивих містах — але як досягти цього? Автори чергового урбаністичного альманаху, виданого Фондом Гайнріха Бьолля в Україні, пропонують подивитися на цю проблему за допомогою концепту оновлення — книжка так і називається: «Місто й оновлення». Отже — про подолання відставання, модернізацію інфраструктури, збереження історичної спадщини тощо. До всього, оновлення є позитивно привабливим та ідеологічно нейтральним символом і для національних та локальних адміністрацій, і для політичних рухів, і для бізнесу з його інтервенціями у міський простір.
Опозиція старого і нового в забудові, конкуренція урбаністичних ідей, проблема соціальної справедливості міського простору, ієрархія ціннісних орієнтирів (світові стандарти/ вічні цінності/ національні традиції/ конкурентні переваги) — ось тематичний асортимент книжки. Не менш розмаїтим є сюжетний зріз: малі історичні міста, як носії символічного капіталу минулого — Лубни, Путивль, Козелець, Бучач та інші, — розглядає молодий київський культуролог Євгенія Сарапіна. Пройтися альтернативними міськими просторами Львова — хіпівські місця «романтичної відмови», осередки життя богеми за радянських часів — пропонує історик мистецтва Богдан Шумилович. Сучасність колишніх індустріальних міст на прикладі Світловодська досліджує Влад Тимінський iз Харківського університету будівництва і архітектури. Про секрети успіху урбаністичних стратегій Барселони дізнаємось від письменника й філософа Жозепа Субіроса, культурного радника мера Барселони.
По-різному представлені також досвіди Сполучених Штатів, Австралії, Нової Зеландії, Македонії. І це дуже важливо, оскільки для розгляду української ситуації, яка тільки починає дискутуватися (рецензована книжка — лише другий випуск започаткованих торік урбаністичних студій), помітно бракує вироблених способів розуміння певних категорій, ціннісних уявлень, культурних зразків. Через те окремі матеріали збірника не вільні від «пострадянського песимізму», від розчарування дослідників, які не знаходять у вітчизняних реаліях позитивних явищ та процесів, що відбуваються в інших суспільствах. Відчувається застаріле ототожнення культури й території, суспільства та держави, адміністрації та влади; усе ще сильні патерналістські очікування. Все це разом можна назвати концептуальним дефіцитом. Тож зарубіжний досвід, презентований у книжці, мав би забезпечити розуміння процесів взаємодії агентів iз різними соціальними позиціями. Перспективними в цьому сенсі є концепції неолібералізму, мережевого суспільства, дискурсивних влад.
Утім більшість матеріалів альманаху мають активну критичну налаштованість, зокрема, щодо егоїстичних стратегій капіталу. Приваблює відкрита фіксація неуспіху певних стратегій, від кого б вони не виходили. Великий плюс — жваве обговорення ідеї консенсусу та справедливості в суспільній взаємодії (ясна річ, у міському співжитті).