Відпрацювати зміну

Схоже, ленінопадом, тобто масовим знесенням численних пам’ятників ідолу недалекого комуністичного минулого Владіміру Лєніну, прощання з цим минулим в Україні не обмежиться. Тепер вже заговорили і про зміни назв населених пунктів.

Якщо говорити про міста великі, то у Дніпропетровська разом із неподалік від нього розташованим Дніпродзержинськом назви особливо, як кажуть, очі муляють, з огляду на їх відверту «комуністичність» та ще й неоковирність, складність у вимові, особливо непідвладну для іноземців. Саме ці міста згадав як яскравий приклад і директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у своєму виступі на недавній міжнародній науковій конференції у Львові. «Перейменування населених пунктів, наприклад, Дніпропетровська чи Дніпродзержинська, можливо здійснити тільки через рішення Верховної Ради України. Як тільки запрацює парламент, українські історики порушать це питання, щоб позбавити карту України слідів тоталітарного режиму», — зокрема зазначив відомий історик.

І в Дніпропетровську, здавалося б, промовлена В’ятровичем мимохіть фраза непоміченою не залишилася. Принаймні такі перспективи для міста нині вже стали темою жвавого обговорення.

Хоча питання його перейменування час від часу виникало й раніше, проте навряд чи хтось вірив, що може дійти до його вирішення по суті. Тепер же, з огляду на справді революційні зміни у нашій державі, такий перебіг подій уже здається цілком реальним. Але одне питання — винести тему перейменування того ж Дніпропетровська на сесію Верховної Ради, що є єдиним юридично можливим шляхом, і зовсім інше — на що змінити? А це вже проблема з проблем. Адже не далі, як у 2012 році, у Дніпропетровську проводили опитування серед його жителів щодо назви міста. Його результати оптимізму щодо «революційних змін» не навіюють, адже 60-65 відсотків респондентів висловилися за збереження нинішньої назви міста, ще 20-25 % — за повернення колишньої назви Катеринослав і лише 7% — за власне український її зміст, закладений у слові Січеслав. Інші пропозиції, як-от Кодак, Половиця і, тим паче, Махноград, були і взагалі поодинокими.

Зрозуміло, нині інші часи настали. І в мисленні дніпропетровців — теж. Але не настільки, щоб вони всі поголовно чи принаймні у своїй хоча б більш-менш окресленій більшості висловилися за той же Січеслав чи Кодак і Половицю.

При цьому обирати назву свого міста можуть тільки дніпропетровці через загальноміський референдум. Іншого шляху просто немає. Як юридично, так і з огляду на здоровий глузд. Не може ж Дніпропетровську нав’язати його нову назву та ж Верховна Рада?

А ось тут і находить коса на камінь. Якщо назва «Дніпропетровськ» у цьому опитуванні участі, так би мовити, брати не може, то подібна доля може спіткати і «Катеринослав», бо це буде щось із серії обміняти шило на мило. Тобто, назву комуністичну на імперську.

При тому, що Катеринославом місто історично колись, попри все, називалося. А от Січеславом — ні. Таку його назву на початку минулого століття запустила у неофіційний вжиток група інтелігенції на чолі з Євгеном Вировим. А воскресла вона з часів нового витка боротьби за незалежність України наприкінці 80-х років минулого століття. Однак теж неофіційно.

Інші назви, як-от Половиця чи Кодак, на перший погляд, можуть здатися більш історично вмотивованими. Адже нинішній Дніпропетровськ постав саме на місці колишнього козацького поселення Половиця. А залишки фортеці Кодак, щоправда, зведеної поляками, збереглися дотепер. Щоправда, це — за межами міста.

Але у самому Дніпропетровську та ще й не настільки далеко від його центру є ще й колишній Кодак новий, у якому свого часу була вся необхідна для міста інфраструктура.

На цьому тлі, як це для когось може здатися недивним, саме колишня назва Катеринослав, незважаючи на те, що вона протягом тривалого часу була офіційною, якраз історичного коріння і не має. У тому сенсі, що імператриця Катерина II до появи нинішнього Дніпропетровська жодним чином не причетна. А будувати вона (чи точніше, — за її велінням) почала Катеринослав Кільченський, що теж за межами нинішнього обласного центру.

Отож навіть якщо тема перейменування Дніпропетровська і справді постане на повному серйозі, є велика загроза, що вона може потонути у безплідних дискусіях.

Відомий у Дніпропетровську юрист Володимир Дон і взагалі переконаний, що затівати нині перейменування — це все одно, що товкти воду в ступі. Навіть якщо, припустимо, місто й буде перейменоване, це не стане настільки простим і однозначним актом, як знесення пам’ятника Леніну. Адже виникне маса проблем — печатки, перереєстрація нерухомості, транспорту тощо. Тобто, виникає безліч запитань, на які відповідей просто немає.

А з іншого боку, не такий страшний вовк, як його малюють. Перейменовували ж, наприклад, Ворошиловград на Луганськ, і якось із цим упоралися.

Більш непередбачувана ситуація може виникнути з дискусіями щодо назви міста. Якщо, до того ж, такі її варіації, як Дніпропетровськ чи Катеринослав, вважати «забороненими»...

Однак слово — не горобець. Випущене з легкої руки Володимира В’ятровича, воно так просто вже не забудеться. Отож доводиться тільки чекати — куди ж воно надалі «вирулить»...