Нове обличчя старих ЖЕКів

Після того, як Верховна Рада сформувала новий уряд (та ще й уряд «технократів», себто «митців» та першокласних спеціалістів у своїй царині), надії на реформування всіх сфер життя знову пробилися несміливими зеленими паростками. Складно визначити, яка з царин нашого сьогодення потребує першочергового реагування. Медицина? Освіта? Армія? Власне, кожна окремо і всі разом. Житлово-комунальне господарство також є таким, де потреба у змінах визріла і перезріла. Як відповідатиме викликам часу новий «комунальний» віце-прем’єр Геннадій Зубко — дізнаємося незабаром. Хотілося б думати, що він уважно розгляне законопроект, який лишився з часів його попередника Володимира Гройсмана — документ, який не тільки не відповідає декларації «жити по-новому», а навпаки — відкидає українського споживача далеко назад.

Як було

Житлово-комунальне господарство — це та «нива», на якій щомісячно визріває щедрий «урожай». Про який держава не дбає, а лише збирає плоди. Та якщо хтось наївно вважає, що у цій сфері з середньостатистичного громадянина витиснуто всі соки, то він дуже помиляється. Незайманими залишилися «вершки», а саме можливість нагріти руки на послугах, що не мають жорсткої державної тарифікації.

Річ у тім, що вся царина ЖКГ може бути умовно поділена на дві складові. Перша: це надання послуг, ціноутворення на які відбувається централізовано. Державне регулювання тарифів передбачене на газ, електроенергію, опалення, гаряче і холодне водопостачання та водовідведення. Ці тарифи встановлює Нацкомісія з регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг. Хтось «лівий» не матиме тут чим поживитися, адже рахунки громадянам за газ, воду тощо виставляє сама держава.

Зовсім інша річ — друга складова. Мова про тарифи на вивезення побутового сміття, на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій, а також ремонт будівель і споруд. Тут усім «рулить» місцеве самоврядування, а мешканці будинків мають право вибору — кому саме замовляти ті чи інші види робіт. Принаймні так було досі. Руйнація ЖЕКів, власне, і мала на меті більшу свободу вибору для тих, кого категорично не влаштовувала стара система «житлово-експлуатаційних контор». Рух за запровадження ОСББ декларував відмову від низької якості жеківських послуг і пошук альтернативи у тій сфері бізнесу, яка спеціалізується на їх наданні.

Але зареєстрований на сайті Верховної Ради від 29 серпня 2014 р. № 4563 законопроект «Про житлово-комунальні послуги» ризикує повернути нас навіть не у стару жеківську епоху, а взагалі у якийсь позачасовий «бєспрєдєл». Автором цього законопроекту є, власне, Кабмін, де питаннями ЖКГ донедавна опікувався віце-прем’єр Володимир Гройсман плюс, звичайно, голова уряду Арсеній Яценюк як головний контролюючий топ-менеджер. Себто та нова, постмайданна влада, котра вочевидь вирішила у такий спосіб віддячити співвітчизникам за свій теперішній статус.

Як може бути

Урядовий законопроект є, звичайно, чималим за змістом та обсягом документом. Проте виникає непереборне враження, що писали його насправді заради однієї-єдиної новації. А саме заради введення в обіг понять «управління багатоквартирним будинком» та, відповідно, «управитель багатоквартирним будинком». Здавалося б, що у цьому страшного чи поганого? Відповідна посада існувала з давніх-давен, варіюючи від «управдому» до «голови кооперативного товариства» абощо. Грубо кажучи, завжди існувала людина, відповідальна за будинок у цілому.

Біда, власне, у тому, що такі «управителі», котрі особисто не є виробниками послуг, а є винятково посередниками у їх наданні, отримують значно більше важелів впливу, аніж цього вимагає їхня скромна (на перший погляд) посада. Небезпека отримати фінансового самодура, котрий, як пилосос, висмоктуватиме гроші з гаманців мешканців будинку, чигає в першу чергу на щасливих володарів дуже недешевих квартир у нових житлових комплексах. Разом із дорогоцінною нерухомістю вони отримують ще й готового керуючого, котрий уже продумав сферу особистого збагачення через відкати від потрібних фірм.

Хто такі ці «управителі», звідки вони беруться, якими є покладені на них функції, яким є механізм їхнього «відкликання» — усе це в законі прописано доволі нечітко. Йдеться лише про те, що вони надають якусь занадто абстрактну послугу — «послугу з управління багатоквартирним будинком». На цьому, власне, й усе.

При цьому найбільш обурливим є те, що всі маніпуляції «управителів» відбуваються поза згодою мешканців, яких про ті чи інші пертурбації в їхньому спільному господарстві ставлять до відома в останню чергу. Таким чином, на практиці ніхто не шукатиме жодні альтернативні варіанти — вибір виконавця послуги (байдуже, про що йдеться — ремонт, підмітання вулиці чи плекання клумб) — лишається прерогативою «управителя».

Не містить закон норми і про той конкурсний відбір, за яким (за ідеєю!) мусить відбуватися і призначення самого «управителя». Скоріше за все, він буде просто призначений зацікавленою стороною. Причому «зацікавлення» в даному випадку йтиме значно далі, аніж забезпечення хлібним місцем лише однієї конкретної людини. Навіть не викликає сумнівів припущення, що «управитель» з’явиться перед очі своїх «працедавців» (мешканців) уже з портфелем усіх укладених договорів, протестувати проти яких мешканцi будинку навіть не матимуть права.

Про цьому формально дотримана демократія таки матиме місце. Особливо прискіпливим пояснять, що за фірму, котра вивозить сміття — «Пупкін і К°» і дере безбожну плату, вже проголосувала більшість власників квартир, і що відбувалося це на проведеному, згідно з існуючими приписами (протокол додається!), спільному зібранні, тож доля меншості — підкоритися бажанню тих, хто має чисельну перевагу. Мешканцiв будинку поставлять перед фактом: вони повинні підписати договір на тих умовах і з тими розцінками, які висуває керуюча компанія.

Отож сімейний бюджет власників помешкань у нових будинках тріщатиме по швах під потрійного на нього тиску. З одного боку, тисне держава, котра раз у раз вдається до підвищення цін на послуги, що віднесені до її парафії: газ, тепло, воду, електроенергію, каналізацію. (І при цьому байдуже, що доходи пересічних громадян не зростають і не встигають за тотальним здорожчанням «всіх і вся», за цінами, котрі «пішли у відрив»).

З іншого боку — до кишені залазитимуть фірми, нав’язані жильцям без права апеляції, котрі виставлятимуть власні тарифи, причому явно не «економ-класу». Третя ж рука, яка душитиме рядового обивателя, належатиме «управителю багатоквартирного будинку», адже, за законопроектом Гройсмана, йому належить певна «винагорода», про розміри якої закон, тим не менш, мовчить.