Найбідніший міністр

Ще жоден прем’єр-міністр не експериментував із Міністерством культури України, як Яценюк. Щоб віддати одній людині крісла віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань і міністра культури — це треба або Кириленка вважати майстром на всі руки, або до якоїсь із посад ставитися абсолютно байдуже. Тепер невідомо, де В’ячеслав Кириленко проводитиме більше часу: в кабінеті з написом «Віце-прем’єр-міністр» чи «Міністр культури». А може, для нього зроблять виняток і таблички поєднають? Та от як обов’язки поєднати, важко собі уявити.

Кириленко у політиці, у тому числі культурній, не новачок. 2 грудня він двічі ввійшов в одну річку. Ще за часів Ющенка у 2006 році обіймав посаду віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань. Одним із перших ініціював і розробляв законопроект «Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів». Тоді вперше в історії України продублювали перфектною українською американський мультфільм «Тачки», який став найпопулярнішою стрічкою року в кінотеатрах. У 2006-му це було зухвальство вищої міри. Напрям Кириленка багато хто не поділяв. Дистриб’ютори переконували віце-прем’єр-міністра, що мовне питання не на часі і краще показувати фільми мовою нацменшини, дешевше і зрозуміліше. З цього приводу був суд. І не один. Кириленко та його команда виграли. Пізніше він відстоював дублювання фільмів українською мовою у міністра культури Кулиняка (головного скрипаля Януковича). Вдалося! А буквально місяць тому разом із Миколою Томенком розробив законопроект про заборону серіалів і фільмів, які пропагують російських силовиків. Законопроект у Раді провалили, але канали один за одним почали відмовлятися від російського продукту.

Майже два роки тому у прокат мав вийти альманах короткого метра «Українські злі», в якому молоді режисери висміяли Януковича і тогочасну політику. Альманах зазнав цензури з боку уряду та голови Держкіно Катерини Копилової, «союзниці» Януковича-молодшого. Кириленко гостро виступив проти цензури в культурі і захистив кінематографістів. Та його голос не почули, фільм так і не вийшов у прокат, а режисери згодом запустили його в інтернет для вільного перегляду.

Якщо попередній міністр культури, «голос Майдану», іванофранківець за походженням Євген Нищук був актором до мозку кісток, то народжений на Київщині В’ячеслав Кириленко, філософ за освітою, — з 90-х років цілком у полоні політики. У різні роки він був членом «Народного руху України», «Української народної партії», «Нашої України», був лідером блоку «Наша Україна — Народна Самооборона», «За Україну!». На момент обрання народним депутатом за партійним списком від Яценюкового «Народного фронту» на останніх виборах Кириленко виступав головою Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності і тісно співпрацював із Міністерством культури.

Культурологи, художники, музиканти і просто люди, які стежили за діяльністю Міністерства культури, спершу Євгена Нищука сприймали лише як актора у піджаку чиновника. Була мова про те, що він не має власної позиції — як режисер скомандує, сценарист напише, те й міністр зробить. Та так говорили ті, хто не бачив Євгена Нищука на сцені, його самовіддачу, порядність і патріотизм. За вісім місяців на кріслі міністра йому все-таки вдалося дещо змінити на краще.

Найбідніший з усіх міністрів, як особисто (бо єдиний в уряді не мав власного автомобіля), так і на службі (із зарплатою 5800 і найменшим бюджетом відомства), без бюрократичного минулого, Нищук сколихнув стару систему. Першим ділом звільнив голову Держкіно Копилову. Другим — голову скандального департаменту культурної спадщини Віктора Вечерського, який веде по судах війну з Мінкультом. Третім — скоротив 26 чиновників, яких не вважав відданими своїй справі фахівцями.

Далі Нищук скільки міг допомагав фінансово волонтерам, які їздили на Донбас і по військових частинах із різними мистецько-просвітніми проектами. Підтримував музикантів із гастролями в Європу та записами нових пісень. Відгукувався на театральні ініціативи, хоча б мистецький проект «Віч-на-віч із Кобзарем», який цього тижня триває у київських театрах. Єдиний із міністрів намагався перешкодити рейдерському захопленню будівель культурного значення і незаконному будівництву в зоні заповідників.

На початку тижня Нищук поділився з журналістами: «Не знаю, чи буду міністром надалі. Як буде політична воля залишити мене — я сповнений енергії працювати, я занурився, багато чого дізнався, чого не знав, уже маю певний досвід, я маю певне бачення і розуміння справи. Я свідомий того, що міг би принести користь, а як там складеться — побачимо».

Сьогодні діячі культури напружені. Сподіваються, що у Кириленка вистачить глузду лишити команду, зібрану Нищуком, і не перешкоджати змінам, які вже почалися. Або просто нехай у нього не вистачить часу на культуру.