Країна невтрачених можливостей

Чому в них вийшло?

Туреччина пройшла через безліч трагічних і кривавих випробувань, ледь не зникнувши з карти світу після Першої світової війни. Сьогодні єдине обличчя, яке ви побачите вздовж місцевих доріг — це обличчя Мустафи Кемаля. Легендарного Ататюрка, єдиного з турецьких воєначальників, який не здався на милість до зубів озброєних окупантів, відстоявши незалежність своєї держави з 13—15-річними підлітками. Просто замість пафосних промов сказавши їм перед вирішальним боєм правду: «Я покликав вас не воювати. Я покликав вас померти». Ота готовність об’єктивно оцінювати ситуацію, не опускаючи рук до кінця, очевидно, передається повітряно-крапельним шляхом. Інакше як зруйнована безліччю зовнішніх і внутрішніх конфліктів Туреччина, яка ще трійку десятиліть тому виглядала пошарпаною і знесиленою, змогла стати однією з найпопулярніших для відвідин іноземцями країною?

Роксолана на себе не схожа...

Якось нам дуже пощастило з екскурсоводом. Айхан, дипломований кухар і відставний спецназівець в одній особі, з теплим гумором розповідав про звичаї і особливості своєї країни. От ви знаєте, чому у відомому серіалі про величну епоху Сулеймана наша Роксолана зображена не освіченою і стрункою оптимісткою з сім’ї священика, а лінивою й істеричною дурепою-товстухою? Просто турецькі жінки (а знімала серіал саме жінка) дуже ображені на наших співвітчизниць через те, що вони (о підступні!), стаючи дружинами турецьких чоловіків, у 99 випадках зі ста знаходять собі гарно оплачувану роботу. На відміну від більшості турецьких красунь, які традиційно перебувають на утриманні чоловіків. До речі, нормальний турецький юнак, перш ніж одружуватися, зобов’язаний побудувати та повністю облаштувати до приходу молодої дружини будинок чи квартиру, де житиме їхня сім’я. І традиційний калим за наречену — це не принизлива купівля, а гарантія матеріальної незалежності майбутньої дружини на випадок, якщо молодята не знайдуть спільної мови у подружньому житті. Самі розумієте, наскільки вигідніше турецьким парубкам одружуватися з нерозбалуваними такими традиціями українками... А з-поміж сучасних традицій Айхан наголосив на обов’язковості служби в армії (незалежно від статків чи статусу призовника) та цінності землеволодіння для будь-якого турецького громадянина. Тут надзвичайно рідко продають отриману у спадок ділянку — хіба що за умови загрози життю близьких. Зате охоче скуповують землю в Європі, зокрема — в сусідній Болгарії, де є можливість вигідно інвестувати в сільське господарство. Вигідно не через якісь суперґрунти. Просто там більше рівнинних територій. Бо в переважно гористій Туреччині кожен придатний клаптик схилу ретельно облаштовують, удобрюють і проводять зрошувальні системи. По всій рівнинній Туреччині видніються куполи парників та теплиць, iз яких господарі збирають по кілька врожаїв овочів. А фруктові та оливкові дерева якимось дивом висаджують навіть на таких крутих схилах, куди тільки гірська коза й доскоче.

Сади і кози

Порівнюючи результати трьох десятиліть еволюції (деградації?) економік наших сусідніх держав, поки що визнаєш: доки наша розкішна Україна марнувала можливості незалежності, Туреччина чіпко хапалася і використовувала найменший шанс для розвитку. Найяскравішим свідченням цього для мене став малесенький (метр на півтора) клаптик землі з овочевою розсадою, затиснутий між кам’янистими смугами гірського схилу в Аланьї. Кілька благеньких паростків перцю і помідорів були политі і турботливо доглянуті за якихось три кроки від будівельного майданчика багатоквартирної десятиповерхівки. І ніякому прорабу чи штукатурнику навіть на думку не спадало наступити на той пагiнець просто під ногами. До речі, крім невеличких приватних міні-готелів, популярних у наших співвітчизників, тут почали будувати цілі селища з садами-городами, якими можуть скористатися ті, хто час від часу відпочиває або захотів стати повноцінним власником готельного номера чи окремого будиночка на облаштованій усією необхідною інфраструктурою території. Скажімо, в селищі «Голден-сіті», на південному узбережжі Анатолійського півострова, зараз можна ласувати мандаринами і бананами, що звисають просто над шляхом.

Цікаво, що корів у Туреччині не так багато — брак сінокосів на їхньому поголів’ї позначається. Зате з козячого молока тут уміють робити не лише безліч корисних кисломолочних продуктів, а й смачне морозиво. Кози, найбільш пристосована до виживання в цій місцевості скотинка, дуже популярні не тільки у присадибному утриманні. Зрештою, так само, як і традиційні вівці.

Сільське господарство як фундамент

У структурі сільського господарства Туреччини провідне місце займає рослинництво (близько 58%), 30% виробленої продукції припадає на тваринництво, 6% — на ведення льонарства і менше 1% — на рибальство. Обробляється тут близько 28,5 мільйона гектарів, iз них 3,8 мільйона зрошуваних земель. Використовується також 24 мільйони гектарів пасовищ. Головні культури — пшениця (збір її становить близько 20 млн. тонн), рис, жито, овес, просо, кукурудза, ячмінь. Важливе місце займають технічні культури: цукрові буряки, тютюн, бавовна, чай, соняшник, а також виноград, інжир, цитрусові, маслини, волоський горіх, фундук. Тваринництво екстенсивне, розвинене в Центральній і Східній Анатолії. Тримають чимало кіз, які дають ангорську шерсть (мохер). Тутового шовкопряда теж розводять — для підтримки виробництва шовку. Господарство Туреччини поступово переходить до моделі експортного орієнтування, активно входить у світовий ринок. Ставку роблять на експорт продукції легкої, харчової промисловості та сільського господарства. Туреччина вивозить тканини, одяг, вироби зі шкіри, пшеницю, ізюм, інжир, сухофрукти, горіхи, тютюн, бавовну, мохер, хромітову руду, машини та обладнання. Негативний торговельний баланс компенсується грошовими переказами емігрантів (кілька мільйонів турків працює за кордоном), доходами від туризму, іноземними інвесторами. Головні торгові партнери Туреччини — країни ЄС, особливо ФРН, арабські країни, США, Японія, Україна, Росія. З 80-х років промисловість почала обганяти сільське господарство в частці національного продукту. Основу промисловості складає обробна, на частку якої припадає 80—82% вартості всієї продукції, потім іде видобувна (10%) та енергетика (8%). Добувна промисловість, крім палива (вугілля, нафта), дає залізну, мідну, свинцево-цинкову і марганцеву руди, пірит, вольфрамові та молібденові руди, сірку. Досить інтенсивно розробляються багатющі родовища хромітів. Ведуться розробки кам’яної, озерної та морської солі, азбесту, ртуті, сурми, селітри. 17 автоскладальних заводів виробляють (за ліцензіями західноєвропейських і американських компаній) вантажні та легкові автомобілі, автобуси і мікроавтобуси. У країні понад 10 судноремонтних і суднобудівних заводів; розміщені вони у Стамбулі (бухта Золотий Ріг) та Ізміті (протока Босфор). Шість заводів сільськогосподарських машин збирають трактори. Один iз них у Мерсині — виготовляє плуги і збирає зернозбиральні комбайни.

Хімічна промисловість Туреччини представлена сімома заводами хімічних добрив, заводами миловаріння в околицях Айвалику й Ізміра (поблизу від заводів оливкової олії, сировиною для виготовлення мила), шинними і гумовими підприємствами у Стамбулі, Ізміті, Анкарі та Адапазарі. Сільське господарство — основна галузь економіки Туреччини, бо є найзначнішою сферою докладання праці та основним джерелом існування для більшої частини населення. На його частку припадає близько чверті ВВП країни, а питома вага сільськогосподарської продукції в експорті в окремі роки досягає 60%.

За площею оброблюваних земель переважно гориста Туреччина займає третє місце в Європі. Гірські ґрунти, малопотужні і малородючі, тут використовують головним чином як пасовища. Тільки у прибережних рівнинах і в річкових долинах поширені родючі червоноземи. Однак Туреччина входить до першої шістки країн-виробників пшениці.

До речі, теплогенератори турецької торгової марки Сайпет для зерносушарок наші підприємці таки замовили. Вони при цілком прийнятній ціні дійсно виявилися здатними продуктивно спалювати всі види гранульованого палива (відходи виробництва, пелети, вугілля, деревну тріску) з хорошою економією палива і високим ККД теплогенератора.