Обраний часом

На днях Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка оприлюднив список творів, допущених до другого туру на здобуття Національної премії 2015 року. До другої половини грудня кожен із 47 кандидатів на Шевченка має провести презентації, виставки, покази, творчі зустрічі, аби члени Комітету могли ознайомитися зі всіма творами і вибрати кращих. Одним із перших презентував свій мистецький проект «Обрані часом» художник Володимир Слєпченко. У Національному музеї Шевченка його виставка була запланована півроку тому, коли митця ще не номінували. Привітати художника з відкриттям амбітного проекту прийшли члени Шевченківського комітету, цьогорічні номінанти, серед яких мистецтвознавець Дмитро Степовик (за видання «Нова українська ікона ХХ і початку ХХІ століть. Традиційна іконографія та нова стилістика», «Новий ренесанс: ікони Андрія Дем’янчука») та поет Станіслав Бондаренко (книга поем «Майдани і магнати»).

Голова Шевченківського комітету, почесний академік Академії мистецтв України, поет Борис Олійник пройшовся по всіх залах і коротко поділився враженнями: «Це художник не вчорашнього дня. Роботи — на високому рівні». Конкурентами Слєпченка за напрямом «Образотворче мистецтво» є ще три художники — серія живописних і графічних творів Миколи Шелеста, цикл живописних творів «Мій срібний край» Тараса Данилича і серія творів «Земля батьків моїх» та ілюстрації до творів Гоголя Миколи Компанця. На запитання, кого з них бачить фаворитом, голова Комітету лише всміхнувся: «Всі достойні».

У проект «Обрані часом» входить 35 портретів, виконаних у новій авторській техніці «арт-лайн». Серія розпочинається з двох портретів Шевченка — «...Лічу в неволі дні і ночі...», де Тарас ніби виростає із землі і розчиняється у небі, та «Сновидіння». Художник запевняє, що він «у сні побачив Шевченка у чотирьох образах одночасно: Шевченко-художник, поет, солдат на засланні і філософ у кінці свого життя. Слєпченко, який народився у Росії і навчався у Донецьку та Львові, вважає, що Кобзарю було сумно і невесело жити у Петербурзі і що його душа співала лише в Україні. Ці стани настрою художник передав на портреті «Сновидіння».

Поруч із Шевченком є портрети відомих політиків, державотворців, релігійних діячів, музикантів, літераторів, митців, діячів науки, великих спортсменів, медиків і класиків світового рівня, таких як Шекспір і Моцарт. «Я планую продовжувати серію портретів великих українців. Напишу їх тисячу, а може, й три. Україна має знати всіх своїх героїв», — ділиться художник задумом із Борисом Олійником.

На виставці митець презентував каталог робіт, де біля кожного портрета подана коротка біографічна довідка українською, російською та англійською. Планує їх поширювати по навчальних закладах.

Володимир Слєпченко запевняє, що задум створити серію портретів великих українців виник, коли до рук потрапила книга «Слава героям України». Там були портрети і тексти про Ярослава Мудрого, Нестора-Літописця, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Івана Франка та інших. Та Слєпченко ще задовго до цієї серії вже мав досвід створення сотні облич. У 1992 році він подався на заробітки за кордон. Після поневірянь на фабриках і всіляких підробітків пану Володимиру пощастило працювати над фресками для собору у Торонто. Тоді він виконав близько 170 фігур у різних ракурсах на дев’ятнадцяти фресках.

Слєпченко вважає, що художник має бути самодостатнім і добре продаватися, проте не бути залежним від замовника. «Те, що митець має бути бідним, голодним і немитим — це совковий стереотип. Тоді ще кепкували: «Художник — від «худо жить».

Своєму успіху пан Володимир завдячує своїй дружині та своєму продюсеру Зеноні Заремській. Каже, що вона — його стрижень. «Наявність дружини для художника надзвичайно важлива. Тоді він добріший», — підкреслює Слєпченко. Якщо ж члени Комітету вирішать таємним голосуванням, що Володимир Слєпченко у 2015-му заслуговує на Шевченківську премію, то можемо наперед припустити, кому художник присвятить своє досягнення.