Привчити підлітків до «наркотиків»

У новому театральному сезоні в Харківському театрі для дітей та юнацтва відбулися серйозні зміни: на посаду головного режисера призначено Олександра Ковшуна, котрий, якщо перефразувати Носова, прийшов у режисуру, бо «взагалі захотілося стати режисером». А довге цікаве акторське життя стало підґрунтям того, про що йому тепер хочеться розповісти і дорослим, і дітям.

Однією з вистав Ковшуна, яка проходить із незмінним аншлагом (традиційно початок затримують на 10-15 хвилин через чергу біля каси) є «Веселі пригоди Незнайки» за мотивами казкової повісті Миколи Носова «Пригоди Незнайка та його друзів» — першої книги з трилогії про Незнайку.

За словами режисера, у виставах для дітей необхідно враховувати світогляд дитини, її сучасне сприйняття та поінформованість в усьому. Тому він «обрамляє» спектакль прологом та епілогом, побудованими на сучасних реаліях. Хлопчика Колю батьки залишають у бабусі в селі, інтернету немає, електронної книжки також. Він нудиться, і від нічого робити намагається прихлопнути набридливого хруща першим, що потрапляє під руку, — важким томом «Незнайки», яким бабуся намагалася зацікавити онука. Та від надмірної спеки Коля зомліває і… починаються дива. Він потрапляє в дивовижне місце, де заледве не з неба звисають велетенські огірки. Біля одного з них, що, неначе морська міна, причаївся біля куліси, розташована естрада, якою слугує така ж велетенська платівка з написом «Мелодія» (художник-постановщик — Олександр Абманов).

Зіпсована гаджетами свідомість підлітка намагається пояснити бачене тим, що, мовляв, це така нова комп’ютерна гра. Але хлопчик потрапляє в Квіткове місто, з його кумедно-зворушливими мешканцями. Весела історія про хлопчика без особливих задатків, але з амбіціями (в ролі Колі-Незнайки — Дмитро Герасимчук) вирішена в стилі «стиляг», з їхньою пристрастю до музикування і танців (асистент режисера з пластики — Олена Приступ), яскравого одягу та невимушеної поведінки.

Оскільки це «весела історія для дітей та їхніх батьків», то в останніх можуть виникнути свої асоціації. Скажімо, проект повітряної кулі, презентований Знайкою, схожий на схему самогонного апарата, а ходіння з червоним транспарантом, на якому написано «Наш шар — самый воздушный шар в мире!», нагадує часи, коли до харківського пам’ятника Леніну на найбільшій площі в Європі урочисто несли квіти. Ця історія є сучасною, вона для тих дітей, які в семирічному віці освоюють усі новинки електронної техніки, а у старших класах скачують з інтернету реферати за першим же посиланням.

Згадуючи дитинство, Ковшун каже, що він нюхав книжки, перед тим як їх читати, бо вони пахнуть, «вони — ніби якийсь наркотик». І в епілозі вистави, коли Коля-Незнайка приходить до тями, він відсилає своїх друзів, що беруть його на кпини («Фу, що це таке, почитай краще електронну!»), і сідає читати стару книжку, що припадала порохом у бабусі на полиці.