Шамани не в моді

Art Kyiv — прелюдія перед аукціонами в Лондоні

Два сезони тому директор «Арсеналу» Наталя Заболотна зробила гучну заявку, що відтепер Art Kyiv Contemporary, який задумувався як арт-ярмарок, буде некомерційним. З одного боку, це «плюс», бо художники можуть дозволити собі концептуальні виставки із соціальним підтекстом, а з іншого боку, вони теж люди, які хочуть їсти. Зі зміною формату Art Kyiv в Україні не стало ярмарку, де б митці могли продаватися всередині країни. Та в арт-середовищі, як і в усіх сферах, уміють обходити домовленості на свою вигоду. Тож хедлайнерами Art Kyiv замість єдиного зіркового гостя форуму іспанця Хосе-Марії Кано, який привіз в Україну полотна, написані воком, стали свої ж рідненькі класики contemporary art, які стартували ще у 80-тi — Анатолій Криволап, Олег Тістол, Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов, Віктор Сидоренко, Олексій Сай, Микола Маценко, Василь Цаголов, і трішки молодші Роман Мінін та Михайло Деяк. У цьому списку не вистачає хіба що Павла Макова, Олександра Животкова та Оксани Мась. Тоді б склався повний список українських художників, чиї роботи вже сьогодні виставлені на найстаріших аукціонних домах світу «Сотбіс» і «Філіпс» і можуть у Лондоні піти з молотка найближчим часом за стартовими цінами від 3 до 32 тисяч доларів.

Молоді художники, яким ще не виповнилося 35 і старші, які не можуть похвалитися продажами на аукціонах, виглядають додатком до зіркового десанту. Та це не дивно, адже хто продається, той виставляється на широку ногу. Інакше який сенс платити за оренду невеликого бокса 25 тисяч гривень? Про це «УМ» дізналася з власних джерел.

Та якби там не було, а за зірками варто поспостерігати. Наприклад, в боксі OntoArtGallery презентувала двох гігантів пейзажу — Криволапа та Тістола. Ця галерея минулого року на Art Kyiv виставляла ті ж самі роботи, та й взагалі з пейзажами класиків бере участь де тільки може. Але справа в іншому. За останній рік художники розбіглися у поглядах, як щука і лебідь. Криволап заявляє, що війна впливає на його самопочуття, та за політику він братися не буде, продовжуватиме малювати те, що вміє і тішитиме надалі українськими пейзажами. Натомість Олег Тістол не на жарт розізлився. «Ця сука забрала в мене мої пальми», — обурився навесні художник, коли «російський недоцар Путін» сунув свої загребущі руки в Україну. Тістол із 2006-го працює над проектом «Ю.Бе.Ка» — «Южный Берег Крыма». Його головний сюжет — пальми, а Крим — символ радості, відпочинку, достеменний рай. Художник помстився Росії. Тепер свої пальми Тістол пише у рамках, на яких зображує дрібні портрети Путіна. Митець також підключив до політики дочку Надію. Її голос звучить у відео-роботі. На екрані бачимо Путіна, обрамленого синьо-жовтими портретами Януковича, і цей «недоцар» читає дитячим голосом віршика.

До слова, Путіна на Art Kyiv — хоч греблю гати. Московська художниця Вєра Баркалова у відео-інсталяції «Дівчинка-пай» розмістила бюст Путіна поруч із пістолетом. Максим Богдановський написав радіоп’єсу і зняв короткий фільм-комікс «Зміна варти» про те, як Ленін приходить до Путіна в гості. Кожного бажаючого Богдановський садить у антикварне крісло з Венеції, що нагадує електричний стілець, прив’язує руки до поручнів, одягає окуляри і заставляє слухати і дивитися, як мавзолей Леніна змінюється на мавзолей Путіна. «Учасник мого проекту має відчути, що таке втратити свободу і отримати її, коли Путін щезне», — каже художник, зав’язуючи мені руки.

Про війну мовчать ті, хто її бачив

Куратор Олександр Соловйов наголосив, що на Art Kyiv відбирали роботи цілий рік, вишукуючи найкращі проекти, які презентували по всій Україні. Єдина умова селекції — якість. Не знаю, що саме мав на увазі Соловйов про якість, але деякі роботи взагалі не можна пускати на поріг виставкового простору. Наприклад, Дан Єсиненко. Його полотно «Довга дорога додому» — це край цинізму. Мабуть, саме Дана мала на увазі Юлія Бєляєва з Києва, яка на тому ж форумі зробила відео-інсталяцію «Цинізм в ціні». Дан намалював російський прапор, на якому написав жирним шрифтом «Груз 200». Або ж художник Sirko, який розмістив на вишитому рушнику десяток пар взуття — від дитячих капцiв до лакованих туфель, — закінчуючи військовими черевиками. І це б нічого, якби символ смерті (поношене взуття без господаря) не презентувався у жартівливому проекті «Зігріти Україну», де художники пропонують оригінальні способи, як пережити зиму і чи буде чим опалювати оселю.

Про війну могла б кричати одна з найяскравіших представниць української «нової хвилі» і знаменитого об’єднання «Паризька комуна» Валерія Трубіна. На днях вона повернулася з Луганська, де досі живе її мати. Художниця провела на малій батьківщині ціле літо і півосені, і про війну та «груз 200» знає не з екранів телевізора. Але на Art Kyiv вона виставила свій минулорічний проект «Відкриті простори». Основна тематика її живописних робіт звернена до суто естетичних категорій — духовності в мистецтві, відповідальності художника та краси як найвищої цінності. Рівно рік тому вона презентувала «Відкриті простори» у столичній галереї, і тоді блондинка у красивому платті з перлинками на шиї світилася від щастя, що приїхала з Берклі (США), де жила і працювала, і зустрілася зі столичними друзями. Хто б міг подумати, що через рік вона ходитиме по «Мистецькому арсеналу» серед тих же робіт і від відчаю ледве стримуватиме сльози? Адже поїзд «Київ—Луганськ» відмінили, а мати залишилася на окупованому терористами Донбасі. Їй треба передати медикаменти і харчі, та немає ким і чим.

На початку виставкового простору один із кутів на безкоштовних засадах віддали художникам з Донбасу — Горлівки та Маріуполя. Вони теж могли б показати море крові, жорстокості, трун і танків. Але художники надали перевагу не фігуративному живопису. Петро Антип презентував українські пейзажі Причорномор’я та степу. Йому довелося виїхати з Горлівки ще у квітні. Чоловік був політиком у Горлівці, активним громадським діячем, проукраїнським та проєвропейським. У день виїзду Антипа, 24 квітня, терористи вбили його друга — депутата Володимира Рибака. Сьогодні Петро Антип відійшов від політики, переселився у Запоріжжя і працює над архітектурним проектом на Хортиці.

Так само про війну могли б пензлем розповісти художники з Маріуполя — Салід Ходхайфа, Олександр Бондаренко, Володимир Харакоз і Тетяна Лисенко. Та сучасні донбаські художники скромно презентували живопис, який можна назвати антидепресантом. Кажуть, що зараз думають про більш актуальне мистецтво і вимагатимуть від депутатів, щоб посприяли відкриттю Музею сучасного мистецтва. Бо тільки за допомогою концептуальних образів та гостей з Європи в Маріуполі можна викорінити прихильників «ДНР».

На жаль, на відкритті проект із Донбасу мало хто помітив. Його «заглушив» один із банків, який виступив спонсором форуму. Перед картинами банк розташував своє представництво з диванами, на яких пригощав коктейлями віп-клієнтів. І в одному місці мав живопис, який так ніхто й не міг толком розгледіти.