Слово — не горобець

Здоровий глузд і відро бруду

Ця історія розпочалася наприкінці березня, коли тальнівська газета «Рідна земля», редактором якої був Андрій Поліщук, вийшла у світ зі статтею «Жити по заповідях — як воно? Частина друга. «Кіт у чоботях, або Життя маркіза Карабаса».

Автор допису, який ховався під псевдонімом Сіма Валевська, не лише обізвав відомого на Черкащині мецената Володимира Мовчана маркізом Карабасом, а й зазначив, що його «заробіток міг би бути отриманий шляхом надання послуг супроводу контрабандним перевезенням зброї та наркотиків».

У статті також було названо садибу Володимира Мовчана у його рідному селі Криві Коліна «таким собі «Межигір’ям». Також ішлося про те, що навколишні ліси та ставки буцімто меценатом привласнені, а в місцевій церкві «підозрілою є часта заміна настоятелів».

Після тієї публікації пан Мовчан і написав позов до Тальнівського районного суду.

«Опублікованою статтею у газеті «Рідна земля» була принижена моя честь і гідність та ділова репутація, тому я й звернувся до суду, аби захиститися від друкованого наклепу», — пояснює «Україні молодій» Володимир Мовчан. У своєму позові він зазначив, що вважає неприпустимим порівняння громадянина України не лише з маркізом Карабасом, а й iз Януковичем, «який тільки те й робив, що крав, а нині перебуває в розшуку за злочини проти людей». «Мій будинок належить мені на законних підставах та побудований мною на власні кошти. А твердження автора статті про те, що моя садиба — це таке собі «Межигір’я», є принизливим для мене, бо виставляє мене в очах жителів району особою, яка є злочинцем і незаконно володіє власним будинком», — наголошує пан Володимир.

Суцільною брехнею називає він і звинувачення в тому, що буцімто прибрав до рук ліси та ставки і не дає людям там збирати гриби та ловити рибу. А опубліковані у статті рядки про оренду землі на 49 років, наголошує, звучать абсурдно, бо, згiдно iз Законом України «Про оренду землі», жодного порушення чинного законодавства ним не допущено, адже так само, як і він, правом на оренду землі у Тальнівському районі скористалася значна кількість орендарів.

«У тій статті мене виставили перед людьми такою особою, яка незаконно оформлює право оренди на землю, яка заробляла гроші, займаючись супроводом контрабандних перевезень», — обурюється Володимир Петрович. Суцільною неправдою називає він і натяки на часту заміну настоятелів храму та вважає це твердження таким, котре взагалі не піддається здоровому глузду.

Тому в позові до суду пан Мовчан і зазначив, що поширена газетою неправдива інформація не тільки ганьбить його честь, гідність та ділову репутацію, а й завдала йому моральної шкоди, відтак вимагав від Феміди зобов’язати газету «Рідна земля» опублікувати спростування та стягнути з редакції моральну шкоду в розмірі 1 гривні.

«Щодня в Росії згадував Україну»

Зауважу, що судові засідання по цій справі, що тривали у Тальному впродовж кількох місяців, були резонансними. Оскільки позивач тут є людиною знаною, адже він народився і виріс у селі Криві Коліна. Волею долі служити в армії довелося у місті Перм, де він пройшов шлях від рядового до полковника. За його участі там почало функціонувати улюблене нині у водіїв «Авторадіо», в ті роки він запатентував свій винахід — пост контролю за рухом автотранспортних засобів «СОВА-2», захистивши дисертацію та отримавши науковий ступінь доктора економічних наук та філософії. У Пермі пам’ятають його як керівника фонду «Життя» зі збору коштів на будівництво тамтешнього онкологічного центру.

Мовчан належить до тих українців, котрі хоч і опинилися в чужих краях, але люблять і пам’ятають Україну та завжди залишаються її патріотами. «Щодня в Росії згадував Україну і весь час хотів переїхати ближче до рідного краю», — зізнається Володимир Петрович.

Про те, що це не просто слова, він довів після 2001 року, коли пішов у відставку з посади керівника ДАІ Пермської області та повернувся до рідного села. За роки, що минули, меценат побудував у рідному селі храм Воскресіння Христового, що належить УПЦ Київського патріархату. Золочені бані цієї церкви видно з усіх куточків Кривих Колін. Такий же величний храм звів і в самому Тальному, який нині є окрасою райцентру. У цьому місті Володимир Петрович ініціював та встановив пам’ятник чотирьом українським гетьманам, а на своїй малій батьківщині звів один із найбільших на Черкащині пам’ятників Тарасу Шевченку («УМ» про це розповідала).

А скільки ще добрих справ iз благоустрою рідного села зробив — не злічити. Це і ремонти школи, дитсадка, ФАПу, Будинку культури, зведення містків через річку Гнилий Тікич, прокладення асфальту до населеного пункту, купівля рейсового автобуса, підтримка аматорських колективів, допомога у поповненні книжкових фондів сільської та районної бібліотек, видання двотомника про 250-річну історію рідного села, у якій розповідається про кожну сільську родину, фінансування перейменування назв радянських вулиць на патріотичні, зведення у селі «Будинку шерифа», допомога у реставрації храмів у таких селах, як Колодисте, Глибочок, Поташеве, а ще допомагав iз ремонтом райвідділу міліції, придбанням туди автотранспорту тощо.

Тож публікація в газеті «Рідна земля» не залишила байдужими жителів Тальнівщини, і вони з нетерпінням чекали завершення судових засідань та ухвали суду.

Тим паче що в Тальному добре знають і редактора газети «Рідна земля» Андрія Поліщука. Тут він не лише керував місцевою газетою «Колос», звідки його звільнили, а й районом та містом, був помічником народного депутата і потрапив до рук правосуддя за... шахрайство.

Така прикрість iз паном Поліщуком трапилася у 2000 році. Про це йдеться у матеріалах судової справи, де він фігурує в компанії з жінкою, котра біля залізничного вокзалу Києва видурювала у людей долари, обіцяючи їх працевлаштувати за кордоном, бо, як запевняла, представляє фірму, що надає такі послуги.

Скільки мотузці не витися, а кінець їй буде

Уже незабаром в орбіту цієї пані потрапив Андрій Поліщук, і вони спільно та успішно стали «трудитися» на ниві видачі липових кредитів. При цьому жінка називала себе то родичкою народного депутата, то племінницею Голови Верховної Ради, то працівницею Національного банку України і запевняла, що може вплинути на видачу державних пільгових кредитів, але за такі послуги треба заплатити. Для одержання кредитів пан Поліщук підшуковував на Тальнівщині підприємців. Серед постраждалих від цих афер — кілька осіб, які заплатили від 5 до 8 тисяч доларів і залишилися ні з чим.

Але скільки мотузці не витися, а кінець буде. Так сталося і в цій шахрайській схемі. Під час слідства Поліщук свою вину не визнавав та клявся, що не брав нічиїх доларів, а його єдиною метою була допомога землякам в одержанні пільгових кредитів. Його спільниця стверджувала, ніби попереджала Поліщука, що такі маленькі підприємства не зможуть одержати кредитів, та запевняла, що ділилася з ним грошима, суд довів вину обох з допомогою свідчень потерпілих, очних ставок та висновку почеркової експертизи. Тож «племінниця» Голови Верховної Ради одержала 4 роки позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна та стягнення з неї на користь позивачів більше сотні тисяч гривень заподіяної шкоди. А Андрія Поліщука, як свідчить вирок Голосіївського районного суду міста Києва, також було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 190 ч. 2 та ст. 143 ч. 2 ККУ, та призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі i звільнено від відбування покарання із трирічним іспитовим строком. З обох фігурантів цієї справи на користь позивачів солідарно було стягнуто 142 тисячі 150 гривень, а особисто з Андрія Поліщука — 21 тисячу 700 гривень.

І ось прізвище Андрія Поліщука знову вигулькнуло, але вже в історії з публікацією пасквіля на Володимира Мовчана. Під час судових засідань у цій справі дізнатися, хто така Сіма Валевська, котра написала статтю у «Рідній землі», не вдалося. Як повідомили суду в Черкаському адресному бюро, така особа в області не проживає. Розкрити ім’я автора засновник газети, видавець та редактор відмовилися. При цьому Андрій Поліщук запевняв, що він не підписував газету зі скандальною публікацією до друку, бо був у відпустці. Хоча злі язики у Тальному стверджують, що без відома пана редактора на сторінках «Рідної землі» нічого не відбувалося.

Тож Тальнівський районний суд визнав інформацію, опубліковану в цій газеті, недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію Володимира Мовчана, та зобов’язав редакцію опублікувати на сторінках видання спростування, водночас суд вирішив стягнути з редакції на користь позивача 1 гривню моральної шкоди.