Санкції як дишло

На деяку, м’яко кажучи, непослідовність дій української влади щодо Росії увагу не звертав хіба що лінивий. А посол США в Україні Джефрі Пайєт людина аж ніяк не лінива, а дуже навіть сумлінна. І саме через це не може збагнути, чому в той час, коли «європейські та американські фірми зазнають збитків, вводячи санкції проти Росії і підтримуючи Київ, українські компанії отримують комерційну вигоду». Таку ситуацію Пайєт називає неприйнятною і наполягає на оприлюдненні Києвом списку російських фізичних осіб та компаній, проти яких Україна ввела санкції, оскільки, на його думку, в цьому питанні дуже важлива прозорість. «Набагато краще, якщо список санкцій публікується в державних ЗМІ, де кожен може побачити, які правила. Таким чином, виключаються підозри в якихось закулісних домовленостях», — зазначив Пайєт.

Головна заповідь Президента: не зашкодь

З містером послом тяжко не погодитися. Ми теж хотіли б бачити такий список. Але списку немає. 16 вересня Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк повідомляв, що Кабмін підготував перелік з 65 російських компаній, по яких вдарять санкції. Плюс список зі 172 фізичних осіб, на яких чекає те саме. Жодного імені та жодної назви Яценюк не вказав. Та й чи існують вони взагалі? Хтозна. 15 листопада (!) голова уряду знову повернувся до теми санкцій, роблячи відповідальним за гальмування процесу Радбез.

«Я знову звертаюся до Ради національної безпеки і оборони, два місяці тому уряд вніс розпорядження про введення санкцій, які, зокрема, забороняли низку торгових операцій iз Росією. Весь світ ввів санкції, а ми чекаємо другого пришестя, пора вже і Україні нарешті ввести санкції», — обурювався Яценюк. При цьому він додав, що українські компанії продовжують закуповувати вугілля у російських постачальників, тоді як введення санкцій дозволить припинити цю практику.

Дещо викривлену логіку має наш Прем’єр. Адже яке відношення має РНБО до закупівлі вугілля? Хіба це не прерогатива Кабміну — визначати торговельних партнерів тощо? Однак ще більш дивну позицію займає Президент України Петро Порошенко. Під час свого візиту до Словаччини голова держави заявив, що мета санкцій щодо РФ — не зашкодити східному сусідові України, а зупинити агресію. Принаймні саме так відтворила слова Президента його прес-служба. «Санкції — це не питання економіки, це не питання шкоди комусь, це питання цінностей, безпеки і права», — йдеться в повідомленні.

Європейці стартували першими

Отож, стримуючим чинником нашої влади у питанні санкції є побоювання зашкодити інтересам північного сусіда. Що ж, це позиція, гідна справжнього пацифіста. Не зрозумілим лишається тільки те, навіщо тоді Україна взагалі воює на Сході? Там від рук українських бійців щодня гинуть сепаратисти та російські найманці, а це, погодимося, неабияка шкода…

У міркуваннях над цим протиріччям згадаємо дещо з хронології військової агресії РФ та реакції на неї в українських владних колах. Отож, парламент та уряд Криму російські бойовики захопили 27 лютого. 1 березня так званий «прем’єр» Аксьонов попросив у Путіна ввести на півострів війська. 6 березня (!) ЄС застосував перші санкції проти Росії. А Україна зробила це…

Власне, Україна не зробила цього й досі. Через без малого дев’ять місяців після анексії Криму і протягом усієї російської агресії. Щоправда, 14 серпня Верховна Рада України ухвалила закон про санкції, а 12 вересня він вступив у силу. Де-юре, але не де-факто. Це — дитина з вадами розвитку, які є несумісними з життям.

Між першим та другим читанням цього закону соціуму підкинули інтелектуальну жуйку — норму, яка нібито загрожувала вільному функціонуванню ЗМІ. Норму цю врешті-решт прибрали з остаточного варіанта — тоді, коли вона відіграла роль димової завіси. Жодні інші недоліки цього документа не обговорювали взагалі. Проте вони є. І є більш ніж суттєвими.

Сказали «а». На цьому зупинились

В преамбулі закону нічого не говориться про те, проти якої країни його спрямовано. «Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка перебуває під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність». Враження таке, ніби Україна зусібіч оточена державами-терористами, тож перераховувати їх немає сенсу. Як і у випадку з війною, яка цнотливо йменується «АТО», ніхто не акцентує на головному: на Україну напала Росія, це від неї і тільки від неї однiєї намагаються захиститися автори закону.

Закон є невеликим за обсягом, він містить лише 6 статей, стрижневою з яких є стаття четверта, яка перераховує види санкцій та те, проти кого їх застосовано. У цьому переліку є зовсім сміховинні пункти, на кшталт 24-го — «позбавлення державних нагород». До речі, у 2013-му Янукович нагородив голову адміністрації Путіна Сергія Іванова орденом «За заслуги» І ступеня. Чи відкликав наразі Порошенко цей орден?

Є й пункти, які вже порушувались — приміром, пункт 23-й — «анулювання засідань, переговорів iз питань укладання угод тощо» — а як же уся обойма мінських переговорів і мінських же протоколів? Або пункт 20-й — «припинення культурних обмінів». Ані Лорак успішно обміняла свій співочий хист на пару самоварів, які вона привезла з Москви. Це було, щоправда, до прийняття закону.

Але й після його прийняття Україною гастролює така собі «Даша Громова» або DaGro — учасниця гурту Fancy people і фіналістка телепроекту «Голос країни»-2012. А ще вона — донька Володимира Громова, начальника «контррозвідки» «ЛНР». Дашин татко полюбляє тортури полонених у підвалах колишнього СБУ. Кат і його донька розважаються кожен на свій копил, а в законі про санкції щодо цих fancy people — незвичайних людей — немає ані слова. Все правильно, адже вони не є резидентами іноземної держави.

До речі, Євросоюз застосував (і доволі давно!) й персональні санкції проти цілого ряду осіб. Зокрема, й громадян України. Як проти тих, хто дотичний до російської інтервенції, так і проти колишніх топових політиків та бізнесменів — від Курченка до Януковича, від Богатирьової до Пшонки.

Українська влада не тільки не наслідувала цей приклад, а й узагалі ні на йоту не просунула пошуки, екстрадиції, кримінальні справи щодо цих персон. Ба навіть більше. Як пише журналіст-розслідувач Роман Бочкала, у Києві повним ходом працює офіс старшого сина Януковича Олександра, до Курченка в Москву регулярно їздять українські співробітники, а колишній міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко перебуває в Донецьку і в телефонному режимі керує залишками Партії регіонів.

Є в законі й пункт 17-й — «запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного та ветеринарного контролю». Він, здається, взагалі потрапив сюди з якогось іншого документа. Посилення санітарного контролю не може бути формою покарання. Тут мають діяти інші підстави — сумніви у якості продукції тощо. Цей пункт відгонить «помстою» головному санлікарю РФ, який забороняв до ввозу українські сири.

«Мотор Січ» працює в три зміни: Росії потрібні гвинтокрили

То оце і є «дзеркальні санкції» щодо Росії у розумінні української влади? Якщо поставлена мета заборонити торгово-економічні контакти з країною-агресором (пункт другий говорить лише про обмеження торговельних операцій), то про це належить казати прямо. Без застосування езопової мови. Взагалі, з мотивацією у цього закону — вкрай погано. Ніде не роз’яснюється — чітко, конкретно, недвозначно — задля чого Україна вводить поняття санкцій. Стаття перша говорить про це так:

«З метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі — санкції)». Зв’язок між тероризмом та посиленим ветеринарним контролем не прослідковується взагалі. Дається взнаки все той самий острах називати речі своїми іменами.

Якщо є чітка ціль, то хто і як відслідкує її досягнення? Хто донесе суть закону до суб’єкта санкцій (і окреслить ці суб’єкти поіменно?). Хто, врешті-решт, притягне до відповідальності осіб, які ухилятимуться від виконання закону? (І якою, власне, буде така відповідальність?). Ось це є тими засадничими питаннями, на які закон про санкції не містить відповідей.

Нічого дивного в цьому нема. Лакуни закону логічним чином відповідають загальній тенденції. Тенденції, згідно з якою один із творців антиукраїнського «Українського фронту» Геннадій Кернес і сьогодні залишається міським головою Харкова. А сепаратисти Добкін та Симоненко беруть участь у президентських та парламентських виборах. Причому компанію (на перших) їм складає екс-заступник Генпрокурора Кузьмін.

Отож головний недолік закону про санкції — не прописане покарання за його недотримання. Документ, у принципі, містить правильні пункти — особливо в контексті сьогоднішньої війни. Приміром, пункт 2-й («обмеження торговельних операцій») та пункт 18-й («припинення дії торговельних угод, спільних проектів у сфері безпеки та оборони») є цілком гідними, хіба що розташовані вони не в порядку релевантності.

Але хто простежить за тим, аби Богуслаєв та його «Мотор Січ» припинила поставки складників зброї до РФ? Власник заводу добровільно цього робити не збирається. Де прописана міра його покарання за непослух, який дорівнює державній зраді? Цікавий факт: преса повідомляє, що на даний момент машинобудівний завод компанії «Мотор Січ», розташований у місті Сніжне Донецької області, яке перебуває під контролем бойовиків «ДНР», у три зміни працює на потреби російського військово-промислового комплексу.

P.S.

А тим часом Президент України Петро Порошенко вводить в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року «Про стан забезпечення енергетичної безпеки держави та невідкладні заходи щодо сталого проведення опалювального сезону 2014/15 року». У цьому документі мовиться, зокрема, й про ймовірність «імпорту електричної енергії з Російської Федерації для її постачання споживачам».

Раніше, як відомо, політична дискусія щодо того, у кого тепер закуповувати вугілля для українських ТЕС — у терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» чи безпосередньо в уряду Російської Федерації — закінчилася офіційним вибором Кабінету Міністрів на користь останнього. Що, безумовно, набагато «краще» за торговельні контакти iз сепаратистами. Альтернативний же варіант — постачання палива з ПАР — провалився через раптові перевірки таких закупівель слідчими Генпрокуратури. Словом, хотіли як краще, а вийшло як завжди. Російська Федерація, мабуть, задоволена цілком. Ми ж її нічим не образили, ні?..