«Унікальні люди хочуть зробити Україну кращою»

Роль телеведучого для Ахтема Сеітаблаєва дебютна. Уже кілька тижнів поспіль він з’являється в ефірі «1+1» і знайомить глядачів зi справжніми героями із зони АТО, їхніми близькими і рідними, волонтерами. Патріотичний проект «Хоробрі серця» не залишає байдужим ні знімальну групу, ні гостей студії, ні телеглядачів. Про нову роль у телепроекті з актором, який свого часу отримав «Київську пектораль» за перевтілення в Ромео з рисами Гамлета у постановці Київського театру драми і комедії на Лівому березі; режисером першого художнього фільму про депортацію кримських татар «Хайтарма» — ми говоримо, не оминаючи тем заборони російських фільмів та анексії Криму.

Надважливо — вислухати

— Ахтеме, ви — актор, режисер. Чим для вас цінний досвід роботи на телебаченні?

— «Хоробрі серця» — це програма про подвиг людей, в усіх його проявах: військовий, материнський, добровольчий… В останньому випуску показували наймолодших героїв — тих, хто у 17—20 років боронить незалежність України. Загалом проект — про нашу країну. А вона — унікальна. Унікальна насамперед людьми.

Я багато поїздив Україною з фільмом «Хайтарма». Ми гастролюємо з виставами. Цього тижня вкотре веземо антрепризу «Будьте, як вдома!», де маю честь грати з Адою Миколаївною Роговцевою, чудовими акторами з Театру на Лівому березі і не тільки. Щоразу я маю змогу переконатися, що ми живемо в унікальній країні, в якій живуть унікальні люди, які співчувають, співпереживають і хочуть зробити Україну кращою. На превеликий жаль, країна переживає трагічні події. І саме вони стали певного роду каталізатором. З одного боку, відсіюється «сміття», чітко розумієш, хто друг, а хто — ворог. Але найголовніше — ми переконуємося у тому, що в нас унікальна країна!

Вірю, що в Україні все буде добре. Бо тут живуть такі унікальні люди, як герої нашого проекту. Зустрічатися з ними, вислуховувати їхні історії не тільки у студії, а й за лаштунками, впродовж нетривалого часу, який є перед записом і після, — це для мене ще й віртуальна можливість підтримувати зв’язок iз кримчанами, які — знаю із листів і дзвінків близьких і зовсім незнайомих людей — дивляться «Хоробрі серця». (Для кримчан особливо важливо знати, що Україна не забула про Крим, який став окупованою територією). Людям важливо допомагати. Не завжди — матеріально. Часто надважливим є просто вислухати.

— Ви казали, що до рішення грати головну роль у фільмі «Хайтарма» вас підштовхнула стрічка «Хоробре серце», у якій продюсер, режисер і герой поєднуються в одній особі. Чи є якийсь взаємозв’язок iз фільмом телепроекту «Хоробрі серця»?

— Ми всі разом шукали назву для нашого патріотичного проекту, яка б відображала його наповнення. Хоробрість, з якою українці стали на захист своєї землі, вражає. Я думаю, при виборі назви героїчний фільм Мела Гіббсона, який в усіх на слуху, теж відіграв певну роль. А для мене назва програми стала ще одним знаком. Бо «Хоробре серце» — один із моїх найулюбленіших фільмів. Коли озвучили співзвучну назву телепроекту — в мене все склалося: «так, я хочу бути його ведучим».

— Ваше співробітництво з «1+1» розпочалося десять років тому, коли допомогли каналу організовувати зйомки у Бахчисараї. Потім були кінозйомки за вашою участю як режисера тут, у Києві. Як вам запропонували стати ведучим проекту?

— Я ніколи не мріяв бути телеведучим. Тому, коли запропонували спробувати, — взяв дводенну паузу, щоб зрозуміти, для чого це мені потрібно. Коли детально поговорив з Олександром Ткаченком (гендиректор медіа-групи «1+1». — Авт.) і Максимом Шиленком (генпродюсер департаменту журналістських проектів «Плюсів». — Авт.), вони розповіли, про що і з якою метою запускають програму, в мене не залишилося сумнівів стосовно того, чи хочу я долучитися до її створення.

Щоправда, до останнього хвилювався і зараз переживаю з приводу того, чи я відповідаю проекту. У подібного роду програм у ведучого — особлива відповідальність. А те, що співпраця з каналом почалася відносно давно, для мене лише вкотре підтверджує: нічого не відбувається даремно. Так склалося, що в моє життя увійшло телебачення, і я радий, що це «1+1».

Бізнесмени з Росії зараз не можуть інвестувати кошти у фільми про кримських татар

— Вас на «Плюси» запросили телеведучим, але спочатку в ефірі з’явилася «Хайтарма». Чи були домовленості про вашу режисерську роботу на «1+1»?

— «Хоробрі серця» вимагають значних часових затрат. Тому зараз про режисерську роботу на каналі не йдеться. Якщо так станеться, що мої здібності режисера телевізійного кіно зацікавлять «1+1», у мене є що запропонувати каналу. Мені здається, це достойні сценарії, щоб їх розглянути. Вважаю, за ними можна зняти непогані фільми, які будуть цікаві глядачам. Але, напевно, рано про це говорити.

— Минулого року ви говорили про плани зняти дитячу казку і ще одну кримськотатарську історію — про Саїде, яка під час війни врятувала 88 єврейських дітей. Задуми поки що не вдається реалізувати?

— Дитячу казку мав знімати за замовленням Держкіно, але через низку причин, зокрема неприйняття взаємин, які розвивалися з майбутніми продюсерами, відмовився це робити. Бо в мене абсолютно інше бачення того, яким має бути кіновиробництво. Але, якщо говорити про казку як про жанр, я мрію її зняти. Є задум. Він ще не оформлений як сценарій. Але дуже хочу повернутися до цієї ідеї. Бо сам дуже люблю казки. І з дітьми намагаюся не пропускати жодної прем’єри: ні анімаційних фільмів, ні ігрових. Казка — це можливість проявити фантазію не лише режисерові, а й усій знімальній групі. Це завжди прекрасно! Бо майже у кожній казці добро перемагає зло. Казки — прекрасний інструментарій для цільового глядача, дітей. Саме цим жанром можна закликати до, з одного боку, неначе простих і навіть банальних речей, але ніким не скасованих. І, дай Боже, щоб вони завжди були присутні у нашому житті: добро, дружба, взаємодопомога, бажання і вміння долати перепони та йти до здійснення своєї мрії.

Стосовно фільму про кримську татарку Саїде, сценарій написаний давно. Ще минулого року виграли пітчинг. У зв’язку зі змінами знову подалися у Держкіно, нас прийняли. Неначе фільмом зацікавилися й іноземні інвестори. Минулого року серед них були й російські. Хто — називати не буду. Не варто це робити, бо цим можна нашкодити бізнесменам, які живуть у Росії і мають погляди, абсолютно протилежні офіційній політиці Кремля. Добре розумію, чому вони не можуть зараз інвестувати подібні проекти. Бо коли загал ще навіть не здогадувався про анексію Криму, генеральний консул РФ у Сімферополі Володимир Андреєв заявив, що «Хайтарма» спотворює правду про Велику Вітчизняну війну. Це сьогодні ми можемо говорити, що бажання анексувати Крим, а одночасно й усю Україну, виношувалося давно.

«Я беру своє добро, де його знаходжу»

— Ваші вчителi на театральній сцені — зокрема, Володимир Аносов у Сімферополі, Олексій Лісовець, Віталій Малахов, Едуард Митницький у Києві. Кого можете назвати своїми наставниками на телебаченні?

— Стосовно навчання я «всеїдний». Жан Батіст Мольєр колись сказав: «Я беру своє добро, де його знаходжу». Учитися треба завжди, коли є найменша нагода. У царині, яка для мене терра інкогніта, я переймаю досвід у всіх: гендиректора канала Олександра Ткаченка, генпродюсера програми Максима Шиленка, шеф-редактора Каті Шиленко, дуже часто мене приємно дивують молоді журналісти. Коли ми обговорюємо структуру чергового випуску, обираємо героїв, у нас часто бувають досить гарячі суперечки.

На телебаченні я нова людина. Тому уважно вивчаю, що показують вітчизняні й іноземні канали. Слідкую, зокрема, за роботою Олександра Роднянського. Мені цікаво, як організовувався новинний канал Сі-Ен-Ен. Ніколи нічого не намагаюся копіювати. Але щось, побачене на сусідньому каналі чи просто на вулиці, може стати поштовхом для власної нової ідеї. Базисом для мене є історія, а за нею — музика.

— Чи намагаєтеся у «Хоробрих серцях» застосовувати свій режисерський досвід?

— Особливо не педалюю у цьому напрямi. Бо для себе чітко визначаю своє місце у проекті. Якщо мене на сцену запросили як актора, завжди готовий прислухатися до режисерського бачення. Так само і на телебаченні. Інколи свої п’ять копійок вставляю, часом досить емоційно. Не впевнений, що завжди те, що я пропоную, — правильно. Але я і не наполягаю на тому, що моє бачення режисерської концепції — це істина в останній інстанції. Це командна робота. І те, що ми аргументовано сперечаємося з приводу проекту, — це позитив. Це означає, що над програмою працюють небайдужі люди.

— У проекті ви познайомилися з багатьма трагічними і героїчними історіями. Чи можуть вони стати сюжетами для ваших нових фільмів?

— Історія кожного, хто приходив у нашу програму, достойна окремого повнометражного фільму. І я не перебільшую. «Кіборги» — взагалі голлівудський сюжет. Це люди, за незначним винятком, не воєнних професій. Вони просто розумніші, сміливіші й замотивовані — вони захищають свою рідну землю, своїх дітей, дружин, домівки. Ядерник. Сталевар. Молодий хлопчина, який вступив на відділення звукорежисури, місяць відучився і добровольцем пішов служити у полк спецназу. Театральний режисер.

А герої останнього випуску?! 17-річний юнак, активний учасник Майдану, склав ЗНО, вступив в академію Ярослава Мудрого та Львівську академію сухопутних військ. Дізнався про це уже у госпіталі після поранення у зоні АТО. Він хоче продовжувати воювати, а навчатиметься — після перемоги. Я чи хтось інший, сподіваюся, знімемо кіно про таких хлопців, одночасно емоційне і патріотичне. Цього потребує наша країна.

— На ваше переконання, потрібно забороняти в Україні російські фільми?

— У цьому питанні має бути індивідуальний підхід до кожної стрічки. Фільми з виродком Поречєнковим — однозначно так. Для чого показувати фашиста? Прийшов час чітко розділяти: хрін із редькою чи свобода? Якщо недо-люди з’являються на наших екранах, вважаю, що це неправильно.

— На вашу думку, що найближчим часом буде у Криму?

— Нічого втішного, поки — не хочу навіть прізвище озвучувати — ЦЕ буде у Кремлі. Бо Крим для нього — це запорука політичного, а можливо, і фізичного існування. Будучи кадебістом, він триматиметься за Крим до останнього. Йому байдуже, як живуть у Росії. Я непогано знаю, що твориться за межами Москви. Нехай своїми дорогами і нужниками займуться, а не розповідають, як нам жити в Україні. Поки ЦЕ керує Росією, Крим буде тліючим вогнищем конфлікту, Донбас — активним, справжньою війною. Але є у мене віра і надія, що недовго йому лишилося правити.