Велика насолода

Чарівник живого слова Анатолій Паламаренко переніс святкування 75-річчя з 12 липня на листопад. Цими вихiдними він зібрав сотні друзів і любителів українського гумору в Національній філармонії України на вечорі, присвяченому 125-річчю від дня народження Остапа Вишні. Головний сміхотворець невипадково поєднав власний ювілейний вечір із днем народження Вишні.

У студентські роки в Київському державному інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого Паламаренко зарекомендував себе як здібний читець. Після закінчення молодий артист надав перевагу художньому слову замість драматичного театру. У 1964 році він отримав посаду артиста розмовного жанру в колективі Київської державної філармонії і стартував у Колонному залі імені Лисенка із сольною програмою «Остап Вишня. Моя автобіографія». Дебют артиста був дуже вдалим і мав винятковий успіх. Відтоді ім’я Анатолія Паламаренка утвердилося серед провідних майстрів цього жанру.

Остап Вишня та Анатолій Паламаренко — брати по духу. Класик гумору писав: «Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого тільки хочеш, аби я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, усміхнувся». Анатолій Паламаренко зізнається, що в якому б стилі не читав, та «головне — результат, щоб люди сміялися». «Коли люди сміються, мають добрий настрій, для мене велика насолода», — підкреслює Паламаренко.

На ювілейному вечорі велику насолоду отримали і народний артист, і всі без винятку гості, які і плакали, і сміялися, слухаючи фрагменти Остапа Вишні у виконанні Анатолія Паламаренка: «Чудака, їй-богу!», «Як ми колись учились», «Діли небесні», «Сусіди лихії — вороги тяжкії», «Діва й Монах», «Дикий кабан, або ж вепр» і, звичайно, славнозвісний «Ярмарок».

Паламаренко згадав, що колись купив «Мисливські усмішки». Прочитавши «Ярмарок», відразу засумував за дитинством, яке минуло у Макарові на Київщині. Прямо за його хатою, за тином, починався ярмарок. Анатолій Несторович чув там, як після війни співали старі лірники. В «Ярмарку» Вишні немає сюжету, там — ярмаркові картини. Паламаренко відчув у них сюжет, як музикант у нотах бачить музику.

ДО СЛОВА

І Вишниха сміялася

Анатолій Паламаренко не встиг зустрітися з Остапом Вишнею. Коли його не стало у 1956 році, Анатолію було 17 років. Пізніше майстер художнього слова познайомився з дружиною Вишні — Варварою Олексіївною Губенко-Маслюченко. «Її називали Вишниха. Це була висока вродлива жінка. Дуже проста у спілкуванні, але ця простота походила від високої інтелігенції. Їй випало на долю серйозне кохання, така мужня любов до Остапа Вишні. Вона вміла сміятися. Любила анекдоти. Варвара Олексіївна їздила у заслання до чоловіка, як колись жінки-декабристки. Десь там поблизу нього й жила. Взагалі їй судилося нелегке життя», — розповів Паламаренко в одному з інтерв’ю. І додав, що Вишниха любила слухати, як він читав Остапа Вишню, і завше дякувала йому веселим сміхом.