Системний адміністратор гурту «Кому вниz» перед тим, як ставити інформацію про майбутній альбом, дописав від себе: вихід, мовляв, планується в 2345 році. І всі сприйняли це як звичайний жарт. Проте час ішов, а довгоочікуваного «IDEM» усе не було. Тут фанати гурту задумались: а може, дійсно був правий сисадмін? Та й чутки в пресі про новий альбом «комувнизівців» ходять уже десь півроку, а ясності справі аж ніяк не додають. Остання новина про майбутній реліз — підготовка «Кому вниz» до зйомок відеокліпу. Ми вирішили не мучити себе здогадками і зателефонували лідерові гурту Андрієві Середі.
«Версії з відеороликом надто перебільшені, — каже Андрій. — Насправді кліпи для нас на другому плані. Найперше — альбом. Хочеться сподіватися, що видамо його не в 2345, а до цих президентських виборів. Але зараз проблема в тому, що зв'язок із політиком, який фінансував вихід «IDEM», перервався. Якщо все налагодиться, то в новому альбомі ми зберемо пісні, яким уже кілька років, але вони ще ніде не були записані. Наприклад, «Танцював Шива». Цій пісні років зо три, але я й сам уже не пригадаю, чи входила вона коли-небудь до якогось збірника, чи ні. Крім того, чим довше працюєш, тим більше хочеш насолодитися самим процесом творення. Правда, в нашому гурті кожен — як Бетховен: пропонує щось своє, а потім усі гуртом мусимо то розгрібати...» Вочевидь, саме через велику кількість креативних ідей «комувнизівці» навіть макет обкладинки до майбутнього альбому ще не придумали. Дякувати Богу, хоч пісні вже написані. Залишається тільки чекати і, на всяк випадок, повторювати про себе.
Світало. Тихо диха
Між росами тіло.
Упале, заспале тіло душу білую гріло.
Над тілом зійшли вишні —
Не марило тіло —
Росою рясною тіло душу білую вмило.
Там — неба воді,
Як світ променистий,
Світ прозорий, чистий —
Плід неба вроди.
Там сонце встало,
Там сонце сіло —
То все-вишні бавили тіло.
Зітхай, востаннє зіграй,
Лірнику снів неземних.
Україною вишні
Кольору злив рясних.
Світало. Вигравало
Над росами тіло.
Красою ясною тіло душу вабило сміло.
Шляхами, під небесами,
Гуляючі мрії,
Як вії повії, як аркан у зайди на шиї .
Світало. Рівно диха
Блукаюче тіло.
Світання вітало, як арканом, бавилось уміло.
А небо — сонця зливи —
Потоками било,
Красою рясною —
То все-вишні бавили тіло.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
