Резонанс часто більший за результат

Про погрози

— Денисе, днями буде рік, як почав виходити на каналі ZIK ваш авторський проект «Наші гроші». Чи буде він суттєво змінюватися найближчим часом?

— Ми інколи експериментуємо локально, але міняти формат не будемо. Форма, яка є, здається оптимальною. Зважаючи на те, що це авторський проект, якщо мені щось спаде на думку чи хтось із команди вигадає щось принципово краще, тоді, звісно, пробуватимемо змінюватися.

— Над проектом журналістських розслідувань, які можуть наражати на небезпеку, працює принаймні половина дівчат. Чи не збиралися посилювати колектив чоловіками?

— Дівчат у нас дві третини. Працюємо троє журналістів, водій і я. Ще пару місяців тому я казав, що вся небезпека переоцінена. Коли ми почали отримувати погрози — змінив свою думку.

Узагалі, в мене хороші фахівці. Поки не планується кардинальне розширення штату, сподіваюся, працюватимемо складом, який є. Для економічних і фінансових розслідувань не дуже потрібно десь бігати і з кимось конфліктувати. Ретельно вивчати документи та рахувати — у дівчат це добре виходить.

— Який нині взаємозв’язок однойменних інтернет-сайта і телепроекту «Наші гроші»?

— У нас спільні назва і тематика. Існує певний обмін інформацією. Щось ми їм підказуємо, частіше — вони нам. Над інтернет-проектом працюють головред Олексій Шалайський, експерт iз державних закупівель Юрій Ніконов і ще троє людей. Якогось адміністративного зв’язку між теле- й інтернет-проектом ніколи не було і немає.

— Яке з розслідувань програми вважаєте найрезонанснішим? Чи є випадки, коли офіційні органи довели правопорушення, які розкопали журналісти «Наших грошей»?

— Найрезонанснішим за масштабом було нещодавнє розслідування щодо заступника Генпрокурора Анатолія Даниленка: про забудови та бізнес-стосунки з особою, проти якої Генпрокуратура веде слідство. Справа набула надзвичайного розголосу після того, як під час розслідування журналістка Аліна Стрижак у вересні отримала погрози. (В одному з сюжетів iшлося про заступника Віталія Яреми Анатолія Даниленка, родина якого, за результатами журналістського розслідування, вивела з державної власності 140 гектарів водойм поблизу сіл Хлепча та Солтанівка Київської області через фірму «Солтанівка-каскад». Сюжет також розповідав про маєток пана Даниленка в селі Хлепча). Нещодавно частково поновили розслідування ще однієї гучної історії — по так званому палацу Іванющенка, який донині будують. Ще — про українських борців, яких спонсорують російські компанії; лотереї в Україні, які насправді є приватними російськими.

Резонанс журналістських розслідувань й ефективність дослідження викладених фактів офіційними органами — це, на жаль, різні речі. Зазвичай у нас результативними є матеріали про порушення менших маштабів, у яких iдеться про порушення певних тендерів. Щоб на це відреагувати, треба провести внутрішнє розслідування і скасувати тендер. Наслідком показу наших сюжетів є кілька скасованих тендерів на залізниці.

Плани і бюрократія заважають розслідуванням

— Це правда, що вам пропонували багато грошей за те, щоб не ставили сюжет про зловживання на залізниці? Як відбувається в Україні процес намагання відкупитися?

— Упродовж двох тижнів у мене було 4 чи 5 зустрічей iз різними людьми під різними приводами. Зрештою усе зводилося до того, що пропонували не ставити сюжет в ефір за певну компенсацію. Кожного разу сума пропозиції зростала. Останню — 50 тисяч доларів — озвучили за кілька годин до ефіру, коли все вже було змонтовано. На біса вони це робили — не розумію.

— Скільки часу витрачаєте на окрему тему?

— По-різному. Про Іванющенка зробили за три дні. Окремі теми про торги можемо робити і два, і три тижні, інколи навіть до місяця можемо розслідувати.

— Яким чином визначаєте теми випусків?

— Теми визначає формат проекту: в полі нашого зору держзакупівлі, чиновники. Почерговість визначають переважно процедури, пов’язані з державними коштами і державним майном. Ще один алгоритм вибору: якщо є потенційні крадіжки на півмільярда і п’ять мільйонів, ми розслідуватимемо ту, де фігурує більша сума. Якщо вибирати між історією з керівником чи заступником міністерства і головою району — зрозуміло, у першу чергу нас зацікавить велика «риба». Одні з головних критеріїв — масштаб і прізвище.

— В основному працюєте з офіційними документами?

— Потужне джерело інформації — Центр тендерних закупівель. Взагалі, розслідування, якими ми займаємося, мені видаються однією з найпростіших справ. Їх можна робити, якщо не лінуватися відслідковувати офіційні матеріали.

— Ви працювали на ТВі, зараз — на ZIK. Не виникало бажання робити проект журналістських розслідувань на великому каналі? На вашу думку, чи можуть такі з’явитися, скажімо, на «Інтері» чи в ефірі ТРК «Україна»?

— Я колись два тижні провів на «Плюсах», це був, швидше, розважальний проект, а не розслідувальний. Зрештою, мені не дуже підійшов жанр.

Можу припускати, що великі канали — це велика політика. Тієї організаційної атмосфери, яку мають «Наші гроші» на ZIK, не думаю, щоб змогли мати на будь-якому іншому мовнику. Ми дуже-дуже автономні. Усе те, що виходить у програмі, — це безпосередньо моя повна відповідальність. У нас немає, скажімо, продюсера. Не думаю, щоб будь-який інший канал так дозволив робити. Якщо нас загнати у лекала класичних проектів, по-перше, нам буде нецікаво. По-друге, буде неефективно.

— Крім того, що проекти розслідувань є на «1+1», вони також з’явилися на Першому Національному. На поки що державному каналі, який має перетворитися з нового року на суспільного мовника, показують «Схеми». На вашу думку, проект розслідувань буде на цьому каналі й надалі?

— «Схеми» фінансує «Радіо «Свобода», Перший Національний лише надає ефір. Як буде далі — не знаю. Але можу сказати точно, що повноцінний розслідувальний проект в умовах тематичних планів і бюрократії — якби такий робила власне НТКУ — не може бути дієздатним і конкурентоздатним.

— Денисе, ви активно займаєтесь громадською роботою. Ви — у списку кандидатів у члени Люстраційного комітету. Зараз створюєте бази даних у Центрі протидії корупції. Скільки часу займає ця робота?

— Дуже багато. Втім, оскільки це одна тематика, — суміщаю все з користю для справи.

— Ви обов’язково хочете потрапити до робочої групи, яка відкриватиме реєстр нерухомого майна. Яким чином реалізуєте подібні прагнення?

— Для мене не принципово, член я цієї робочої групи чи ні. Головне — щоб справді доступними для журналістів були дані реєстру нерухомого майна. Щоб не вийшло так, що нібито і є він, але реально доступний тільки дуже вузькому колу людей. Щоб долати корупцію — треба знати інформацію про майно можновладців і тих, хто прагне бути при владі. Якщо від початку доступ громадськості до реєстру фактично заблокують, переробляти уже ніхто нічого не буде.

— Скільки роботи лишилося у так званої Канцелярської сотні, до якої ви належите?

— Ми зараз розробляємо, по суті, алгоритм аналізу відсканованих шматочків, які свого часу, після втечі Януковича, виловили активісти у Межигір’ї. Це вже більше дослідницька робота, а не розслідувальна.