Сергій Шахов: «Якщо впаде Україна — впаде і Європа»

«Ми не повинні фінансувати «ДНР» та «ЛНР». Але ми не маємо кидати напризволяще наших громадян»

— Спочатку про найактуальніше. Стало відомо, що Україна припиняє виплати дотацій регіонам, які знаходяться під владою сепаратистів. Пане Сергію, це правильне рішення?

— Мене дивує такий підхід. Ми не повинні фінансувати «ДНР» та «ЛНР». Але ми також не маємо кидати напризволяще лікарів, учителів чи пенсіонерів, які проживають на цих територіях. Взагалі, інформацію, яка надходить, інколи тяжко пов’язати в одне логічне ціле. Буквально вчора я чув про те, що Україна буде закуповувати вугілля на територіях, контрольованих сепаратистами. Про це заявив міністр енергетики Юрій Продан...

— І як ви до цього ставитеся?

— Це правильне рішення, але ми маємо закуповувати вугілля у державних шахт, а не у терористів. І я переконаний, що гроші, призначені, приміром, пенсіонерам, мають знаходитися у державному Пенсійному фонді і звідти надходити всім громадянам України.

— По-вашому, це справедливо?

— А що ми маємо робити? Розділити всіх на тих, хто ходив на референдум чи вибори в «ДНР», і тих, хто не ходив? Хто і як буде це зараз визначати? Хай із цим розбирається слідство, а держава мусить виконувати свою функцію.

— До речі, про вибори 2 листопада. Які вони матимуть наслідки?

— Наслідки є критичними. Всі домовленості, які були досягнуті в межах Мінського протоколу, були порушені. Вже не доводиться розраховувати на те, що 7 грудня там будуть проведені місцеві вибори і буде повернуто мир. Ніякого миру терористи не хочуть.

— І ніяких надій на виконання мирного плану Порошенка не залишається?

— Цей план повинен спрацювати. Запитаймо кожного, чи хоче хтось війни? Звісно, ні. Це лише деякі політики перебувають у напівпритомному стані, не розуміючи, що і навіщо вони роблять. З іншого боку, армії у нас практично нема, а Росія свою щойно укріпила. Росія брязкає ядерною зброєю, а у нас зброї бракує. Зате є патріоти — хлопці, які створили добровольчі загони та пішли воювати. Але цього замало... І я все-таки скажу, що план Порошенка спрацював: останні місяці були спокійнішими — так, у деяких місцях продовжували стріляти, але не кожного дня і не кожну годину. І це вже багато що означає. Плюс давайте візьмемо фактор Заходу...

— Який дуже схвально поставився до мирного плану Порошенка...

— І який може вплинути на ситуацію на сході України — і Європа, і Америка. Тим паче що на Заході всі зацікавлені у тому, аби Україна відіграла роль захисного паркану. Бо якщо впаде Україна, то впаде і Європа. Примара Гітлера вже стоїть на ґанку цивілізованого світу.

«Шахтар iз відбійним молотком у руках, якому вже чотири місяці не виплачують зарплатню, страшніший за терориста з автоматом»

— І все таки. Від Європи та Америки повернемося до України. Що робити зараз владі, враховуючи, що на кордоні з Україною стоять російські війська, тепер уже значно посилені?

— А що можна зробити, коли політики більше зайняті своїми портфелями? І це при тому, що Верховна Рада вже стала достатньо проукраїнською та проєвропейською. Якщо наш Президент обіцяє не залишати без допомоги людей на окупованих територіях, а Прем’єр заявляє про позбавлення їх дотацій... А там, між іншим, щонайменше чотири з половиною мільйона українців. І так в усьому — політики зараз ділять кабінети і творять якусь псевдокоаліцію, а в цей самий час Путін уже розділив Україну. Але те, що Росія завела на Донбас важку техніку, свідчить про те, що соціальне підґрунтя у терористів вибито. Бо якби народ був за них, ніяка техніка не знадобилася б. А народ переважно сидить по підвалах — тільки очі стирчать.

— І що ж далі?

— Є три сценарії розвитку подій. Дуже поганий, просто поганий і один більш-менш корисний. Перший: звести паркан, поставити прикордонників і забути про ці території. Другий сценарій: зібрати олігархів, які десятиліттями виснажували донецьку індустріальну базу, посадити всіх за стіл переговорів (маю на увазі і Ахметова, і Фірташа, і Жеваго, і того ж таки Коломойського, якому належить завод у Стаханові) і змусити їх навести порядок у регіоні. Вони можуть це зробити, була б лише добра воля. Коломойський же зробив це на Дніпропетровщині та в Запоріжжі! З іншого боку, ми постійно говоримо про деолігархізацію, то чи захоче держава вкотре довірити свою долю олігархам?

— А третій сценарій?

— Спілкуватися з робочим класом. Ми збираємо загони патріотів, готових iти з пістолетом на «Град» чи на «Бук», але не намагаємось поспілкуватися з пенсіонерами, які вже «наїлися» «ДНР» та «ЛНР» і які зараз стоять у черзі по 100 грамiв цукру чи 200 — крупи. Так, вони бояться людей зі зброєю, але бойовиків не так уже й багато, шахтарів натомість набагато більше.

— То чому ж вони не воюють?

— Шахтарі — апатичні та аполітичні, але їх треба правильно скеровувати. В травні вони вже змогли добитися підняття зарплатні — олігархи тоді налякалися тої сили, яка називається «голодний шахтар»... А тепер зауважте, що бойовиків у «ДНР» та «ЛНР» — максимум — 20 тисяч. І що таке 20 тисяч проти 4 мільйонів? Але вони сидять і не почуваються навіть людьми. Чому з ними ніхто не спілкується? Росія міряє територіями, а Україна повинна міряти душами людей. І тоді, може, Донбас таки підніметься і вижене цих тарганів. Але Україна повинна таки взяти на себе відповідальність: залучити бізнес, забезпечити пільги всім верствам населення. Якщо ми вже купуємо вугілля у терористів, то чому б не підняти зарплати шахтарям? Чому б не переговорити з профспілками, не запросити їх до «круглого столу»? Знаєте, шахтар iз відбійним молотком у руках, якому вже чотири місяці не виплачують зарплатню, страшніший за терориста з автоматом.

«На Донбасі «регіонали» та комуністи не змогли переписати протоколи так, щоб Блок Пера Порошенка опинився десь на десятому місці»

— Чому ж тоді Донбас провів до Верховної Ради представників Опозиційного блоку? Зокрема, й по 106-му округу, де ви балотувалися?

— Якщо ви маєте на увазі Євгена Бакуліна, то виборів на 106-му не було, було призначення. Але є й добра новина: не змогли на Донбасі «регіонали» та комуністи переписати протоколи так, щоб Блок Петра Порошенка опинився десь на десятому місці. Він усе-таки посів друге місце. А це свідчить про те, що країна все-таки українізувалася. І це при тому, що в ОВК засідають люди, котрих обирають до комісій уже 15 років поспіль. Вони знають усі махінації і ні на кого не зважають — усіх, хто їм заважав, вони викидали з комісій. А протоколи переписували просто по дорозі.

— Це на 106-му?

— Скрізь по Луганській області. П’ять голів ОВК дали прес-конференцію і заявили про те, що триває масова фальсифікація виборів. І що ж відбулося потім? Михайло Охендовський, голова ЦВК, поміняв голів 2/3 комісій і поставив там своїх людей. Бо треба ж було провести в депутати такого собі пана Йоффе абощо. А щодо 106-го, то там Бакулін скуповував голоси по 200 гривень. Я людей навіть не засуджую за це — їм просто нема на що жити. Крім того, прилітав на округ Бойко, якому належить «Азот», і обіцяв разом iз Бакуліним, що підприємство поновить роботу 2 листопада, але цей завод як не відкрився, так і не відкриється. Але люди їм повірили... До того ж, окрім мене, по округу балотувалися ще два Шахови... Врахуйте і залякувальні листівки, і обіцянки відрізати голови членам комісій...

— Думаєте, це була серйозна погроза?

— Звичайно, адже кожному телефонували додому, приїздили і погрожували. А ви знаєте, що деякі члени комісій проживали на території «ЛНР», але вони не побоялися приїхати та провести вибори? І це при тому, що на кожному блокпості з’явилися їхні фотографії з підписами: «100 тисяч доларів за кожну відрізану голову».

— Як на вашу думку, чи довго проіснує цей парламент?

— Якщо парламент створить нормальну коаліцію, то й Опозиційний блок при ній поводитиметься тихо. Це вперше в історії України з’являється можливість створити конституційну більшість iз 300 голосів. Прогноз мій такий: цей парламент може проіснувати всі п’ять років. Але для цього потрібно зробити деякі кроки. Зокрема, зняти депутатську недоторканність — найбільше зло у нашій країні. Хай парламентарії перестануть почувати себе богами і побудуть у шкурі простих людей. Друге, що потрібно, це — реформи. Якщо люди їх відчують, то все піде добре, а якщо ні, то цьому парламенту існувати — півроку. І не більше.

— Що вам дала остання виборча кампанія?

— Досвід. Плюс ми побудували сильну команду, яка не побоялася ані вибухів, ані куль. Ми стали сильнішими. А ще один висновок, який я зробив для себе: треба обов’язково спілкуватися з людьми та чути людей. Політика робиться не в кабінетах, а на вулицях та площах.

— Ви програли вибори, але якими є ваші плани на найближчий час та вашої громадської організації?

— Моє першочергове завдання — не зупиняти допомогу людям. Не зупинятися і допомогати добровольчим батальйонам, армії, просто громадянам. Адже допомога може бути не тільки фінансова. Ми на свій бік навернули вже чимало лікарів і, зокрема, психологів. Ми надаємо юридичну допомогу — до нашої організації по неї можна звернутися безкоштовно. Ми допомагаємо і переселенцям, адже той закон про них, який прийняла Верховна Рада, досі не працює. Будемо надалі співпрацювати і з депутатами (в мене багато друзів потрапило до Ради), і з комбатами, і з чиновниками, і з громадськими організаціями. Світ не обмежується парламентом, добро можна робити на будь-якій посаді.