«Різанина в Батурині». Андрій Івахненко, 2000 р. Із фондів НІКЗ «Гетьманська столиця».
«Для нації є вибір: пам’ятати історичні трагедії та усвідомлювати їх уроки або знову їх переживати» — ці слова Президента України Віктора Ющенка видаються надзвичайно актуальними сьогодні. Здавалось би, тисячолітня боротьба за незалежність нашого народу вилилася у створення в 1991 р. суверенної держави. Але і в часи незалежної України Москва не залишає нас у спокої. Та ж груба сила, шантаж, залякування, підступи і безкінечна брехня...
Серед багатьох прикладів «братерських» стосунків з північним сусідом є Батуринська трагедія 2 листопада 1708 року. Тоді у відповідь на спробу гетьмана Івана Мазепи здобути незалежність України від Росії, уклавши україно-шведський союз із Карлом ХІІ, силою російських військ гетьманська резиденція Батурин за один день була перетворена в руїну. Терор щодо захисників та мешканців міста детально фіксують писемні джерела, вони підтверджуються матеріалами розкопок двох останніх десятиліть. У Батурині з допомогою російської зброї і репресій на деякий час було придушено волю українського народу до незалежності.
Російські націоналісти в усі часи ліпили образ ворога з бандерівців, петлюрівців, мазепинців. Тобто з тих, хто найрішучіше прагнув визволити Україну з обіймів Росії. Те, що кожен народ має власну історичну пам’ять, є цілком природним і закономірним, як і те, що пам’ять одного народу часто суперечить пам’яті іншого. Даремно було б сподіватися, що росіяни колись перестануть славити Полтавську битву 1709 року й пишатися своєю перемогою, що вони не будуть героїзувати царя Петра I. Але й українці не забудуть Шевченкове: «Це той Перший, що розпинав нашу Україну», а Батуринську різанину чи Полтавську битву сприйматимуть як свою національну катастрофу — символ утрати надії на відродження державності. Геополітична роздвоєність України між Сходом і Заходом привела до формування подвійної ідентичності українців. Кількасотлітнє нав’язування міфологізованої «спільної історії» призвели до викривленого ставлення до дійсності. Цей процес форсується Москвою, і саме він є основою сучасних подій на південному сході нашої держави.
Війна з Росією, незважаючи на весь трагізм ситуації, стала могутнім чинником, який спонукає громадян України згуртовуватися. Відновлювати вирвані з коренем сторінки історичної пам’яті, сприяти формуванню масової історичної свідомості — відкриваючи музеї і меморіали, перейменовуючи вулиці на честь рідних героїв, безапеляційно наголошуючи на нашій українській позиції в міжнародних організаціях. Кожен українець повинен знати, якою ціною була добута перемога і які жертви довелося принести його народові на вівтар незалежності. Це завжди добре усвідомлюєш саме в Батурині. Приїздіть до Батурина в День його пам’яті — 13 листопада. Як говорить Віктор Ющенко, «кожен, хто приїде до Батурина, побачить цю землю, вийде громадянином України, який свідомо свою душу, своє тіло може покласти за український народ».
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
