Після того як у п’ятницю півтори тисячі небайдужих киян, одягнених у символічно жовті тони, зібралося під стінами КМДА з вимогами прозорого розслідування підпалу кінотеатру «Жовтень», виділення бюджетних коштів на реставрацію і гарантій, що зовнішність будівлі після ремонту збережеться, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков відразу поспішив повідомити, що двох підозрюваних у підпалі вже затримано. Ними виявилися 20-річний студент одного з київських вищих навчальних закладів і його 24-річний безробітний приятель. Вони відразу зізналися у своїй мотивації — ненависті стосовно представників ЛГБТ-спільноти, тож iз «гомофобних настроїв» вчинили злочин.
Тисячі активістів, які виступили на захист «Жовтня», не вірять Авакову. За словами міністра, «під час обшуку гуртожитку, де проживали затримані, виявлено три гранати РГД». Крім того, докази підпалу містяться на відеокамерах спостереження. Та протестувальники все одно переконані, що пожежа кінотеатру — це справа рейдерського захоплення «Жовтня», за який громада боролася кілька років. Нагадаємо, що в липні 2013-го цілу ніч горів Гостинний двір, який розташований поруч із «Жовтнем». Учасники акцій на захист Гостинного двору від забудовників проводять паралелі між пожежами: в обох випадках підпали відбулися вночі, вогнем пошкоджено конструктивні елементи покрівлі, жертв і постраждалих немає.
Речник глави МВС Антон Геращенко каже, що «підозрювані клянуться, що просто хотіли зірвати сеанс показу фільму про ЛГБТ-тематику і не могли собі уявити, що їхні дії призведуть до пожежі та знищення кінотеатру». Активісти ж вимагають у слідства встановити, хто був зацікавлений у забудові кінотеатру, а не «приписувати» всю вину студентам, які начебто ненавидять геїв.
Генеральний директор «Молодості» Андрій Халпахчі також не вірить МВС: «Те, що підпал мав на меті зірвати показ ЛГБТ-фільму з програми «Сонячний зайчик», — лише прикриття справжніх мотивів зловмисників». Халпахчі назвав дві версії того, хто стоїть за злочином: «Перша — рейдери, які хочуть на місці найстарішого київського кінотеатру побудувати торговий центр. І друга — політичні сили, які хочуть дискредитувати Україну на шляху до євроінтеграції. Я звертаюся до Президента України — такі випадки мають бути розслідувані до кінця».
Мер Києва Віталій Кличко під час пікету заспокоїв активістів, мовляв, потрібно збирати кошти на ремонт. Цим буде займатися фонд, який очолить директор «Жовтня» Людмила Горделадзе. І додав, що особисто передав у новостворений фонд 10 тисяч гривень і просить усіх активістів долучатися до повернення Києву «Жовтня».
Горделадзе переконана, що за умови достатнього фінансування відновити кінотеатр можна впродовж року, і наполягає на реставрації, а не на реконструкції. За її словами, в першу чергу увагу буде приділено відновленню устаткування, що згоріло. За попередніми оцінками, збитки, завдані «Жовтню» під час пожежі, становлять 7 мільйонів гривень.
З ПЕРШИХ ВУСТ
Що з вами зробила ця війна?
Мистецтвознавець, перекладач із французької Ольга Куровець вважає намагання пояснити спалення «Жовтня» тим, що там показували «фільм про геїв» — просто смішним. За тиждень до початку «Молодості» їй дали сценарій стрічки «Літні ночі» Маріо Фанфані, яка входила у програму «Сонячні зайчики». «Це мій четвертий фільм, який я перекладала для кінофестивалю. З попередніми не було жодних проблем, а з «Літніми ночами» виникла халепа. Це я зрозуміла, коли сиділа в першому ряді в залі «Гегемон» кінотеатру «Жовтень» ввечері 29 жовтня і клікала кнопку з субтитрами. Сценарій, який я перекладала, і фрази у фільмі майже ні словом не збiгалися, очевидно, наданий мені текст був далеко не остаточним. Це був перекладацький жах! Ймовірно, до кінця стрічки я полишила б спроби звести докупи два різні тексти, а у залі залишились би лише ті, хто розуміє французьку чи англійську (були хороші англійські субтитри). Через 20 хвилин показу фільму в задньому ряді хтось кинув димову шашку. Спочатку диму було мало, тому виходили із залу спокійно і без паніки», — згадує виникнення пожежі перекладач фільму.
Оля жартома додає, що в дитинстві, коли гралася в домашній театр, батько жартома називав її артисткою погорілого театру. Розказував, що у Львові якось згорів театр і артисти залишилися без роботи. «Пройшло трохи часу, і його слова стали пророчими — тепер я — перекладач згорілого кінотеатру», — ділиться Ольга.
За її словами, у «Літніх ночах» про геїв не йшлося. «Це фільм про амбітного нотаріуса Мішеля, що кохає свою дружину Елен та виховує сина. Аби позбутись від нудьги та хоч трохи забути про страшні політичні новини (це епоха війни в Алжирі), чоловік на вихідних виїздить за місто у приватний будинок, де тимчасово перевтілюється на чарівну Мілен. Для мене це фільм про свободу, про порозуміння між людьми, про комунікацію... А головне — антивоєнна стрічка. Шкода, що люди, які дозволили собі цей напад, не почули (і не дали почути іншим) один із центральних монологів фільму: «Дорогі призовники, як іще звернутись до вас, коли не з цим сумним словом?.. Коли ви повернетесь, вас не впізнають. Ви не зможете сказати, що з вами зробила ця війна, бо ніхто вас не слухатиме».
ПРЯМА МОВА
Катерина Ботанова, культуролог:
— Я дуже, неймовірно зла. На тих, у кого бракує елементарних складників, з яких складається людина. Знаю, що злитися не можна, особливо зараз, але яка ж я зла. Це був мій кінотеатр. Це була частина мого Подолу, мого дому, мого світу.
Анатолій Дністровий, письменник:
— Ситуація навколо підпалу кінотеатру «Жовтень» стане перевіркою на вошивість усіх політичних сил у Київраді, персонально мера Кличка, очільників столичної міліції та прокуратури.
Коли вночі 29 жовтня у моїй квартирі дуже різко з’явився запах паленого, я вийшов на вулицю і побачив, що горить мій улюблений кінотеатр, то відразу подумав про підпал. Вогонь валив крізь дах з усього приміщення, а це велетенська площа. Тепер мені важко уявити, як ми будемо без «Жовтня». Мій синочок Миросик уже так звик постійно тягнути тата «в кафе» — в кінотеатр. Ми любили сидіти на високих стільцях біля Джоні Деппа: малий почувався дорослим і щасливим.
Тетяна Міщенко, киянка:
— Моя бабуся все життя прожила поруч із кінотеатром «Жовтень». Вона народилася 1930 року, і їй наче на перший день народження всесвіт подарував перший у Києві кінотеатр. Бабусині батьки дуже хотіли потрапити на перший показ фільму «Гегемон» Миколи Шпиковського, але у столиці виявилося стільки бажаючих подивитися кіно, що вони так і залишилися без фільму. Я майже щотижня ходила на показ у «Жовтень». Тут демонстрували рідкісні арт-фільми, які ніколи не приносять великих касових зборів, але їх сюжет запам’ятовується на довгі роки. «Жовтень» був кінотеатром цілих поколінь. За часів свого існування, навіть у роки фашистської окупації, він жодного разу не припиняв показувати кіно. Тепер Київ утратив острівець інтелектуалів. І коли десять пожежних машин гасили вогонь, я стояла осторонь і мені здавалося, що це не вода тече, а плаче «Жовтень». І я плакала разом із ним.