Упродовж п’яти тижнів глядачі щодня виходили зі столичного кінотеатру «Жовтень» трохи замріяні. Режисер-дебютант повнометражної стрічки «Такі красиві люди» Дмитро Мойсеєв каже, що саме задля цього і знімав кіно. Йому хотілося, щоб глядач побував у схованці від усього наболілого, помріяв про ідеальне життя на березі Чорного моря десь в українському Криму, про дивакувате кохання, щоб закортіло вслід за героями фільму піти з друзями на пиво з таранькою чи з’їздити в Івано-Франківськ на прогулянку по кав’ярнях.
«Жовтень» запропонував продовжити прокат стрічки «Такі красиві люди» ще на тиждень. «Шість тижнів — це був би практично рекорд для українського кіно, і це дозволило б нам вийти в нуль за витратами. Але після пожежі на це не доводиться сподіватися. Та й висновки невтішні: в цілому українським кіно цікавляться приблизно дві тисячі людей у країні: десь тисяча в столиці, приблизно чотириста у Львові та шістсот на всі інші обласні центри України», — розповів Дмитро Мойсеєв.
У 47 кінотеатрах 18 міст України у прокат вийшла україно-французька легка лірична комедія «F.63.9 Хвороба кохання» про любов венеролога і космонавта режисерського подружжя Дмитра Томашпольського та Олени Дем’яненко. Фільм знімали в Євпаторії у реальному космічному містечку. За словами режисерів, комедія — це єдиний жанр, який дозволяє собі говорити правду про венеричні хвороби.
Але фільм не так про венеричні хвороби, як про взаємне кохання, якому пiд силу вилікувати незвідані хвороби, для якого все можливе. Томашпольський та Дем’яненко 27 років разом, зняли у тандемі не один фільм, і лише недавно вирішили звернутися до психічного відхилення під кодом F63.9. До слова, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) включила кохання до переліку хвороб під цим кодом, поряд із алкоголізмом, клептоманією і токсикоманією.
Історія «F.63.9…», яка розвивається у дивовижно-химерних місцях, наприклад у космосі, насправді показує, що найбільш незрозумілим у житті людини лишається почуття кохання.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
